Рішення № 63459103, 15.12.2016, Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 529/339/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Щабельської І. В.

при секретарі Іванченко В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Диканька цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" про припинення договору поруки, -

ВСТАНОВИВ:

Вказуючи на те, що відповідач ОСОБА_2, як позичальник, а відповідач ОСОБА_3, як поручитель по укладеному 19 вересня 2008 року кредитному договору PLZ1GA0000000012 /далі - Кредитний договір/, не виконують свої зобов'язання в частині повернення коштів за договором кредиту, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 101 754 Євро 30 центів та судових витрат.

В подальшому, позивач подав уточнену позовну заяву, у якій просить стягти з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором з врахуванням суми отриманої від реалізації предмету іпотеки, яка складає 3001 Євро 81 центів, яка була розподілена на погашення заборгованості за тілом кредиту, нарахованих відсотків та пені. Також вказав, що з врахуванням вказаної суми, станом на 05 грудня 2016 року загальна заборгованість за Кредитним договором становить 107 622 Євро 25 центів, яку і просить солідарно стягнути з відповідачів.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні подав зустрічний позов у якому просив суд розірвати договір поруки. В обгрунтування свого зустрічного позову пояснив, що на його думку згідно кредитного договору позичальник ОСОБА_4 повинен сплачувати: тіло кредиту, винагороду, неустойку (пеню), а інші платежі, які вносяться позичальником є відсотками, тобто включені у 15 % за користування валютним кредитом. Однак позивачем по первісному позову було нараховано, окрім вказаних платежів і комісію в сумі 8597 Євро, 11 центів, що на її думку є зміною умов основного зобов'язання - нарахування комісії за користування кредитом та відповідно збільшенням обсягу відповідальності для неї, як поручителя. До того ж, відповідач по первісному позову ОСОБА_3 22.07.2016 року подала заяву про уточнення позовних вимог у якій просить нарахування відсотків за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % та штрафних санкцій, оскільки вважає що вказане входить до 15 % річних, комісій за кредитним договором неправомірними, зробити перерахунок за вказаним договором та визнати договір поруки припиненим зі стягненням на її користь сплаченого судового збору.

Представник позивача по первісному позову та відповідача по зустрічному в судове засідання не з'явився, до суду подав заяву про підтримання позову з врахуванням уточненої позовної заяви та розгляду справи у його відсутність.

Окрім цього, надав письмове заперечення на зустрічну позовну заяву подану ОСОБА_3, я якому вказав, що внесення змін до основного зобов'язання не відбувалось, оскільки в Кредитному договорі, в тому числі і п. 16 договору, були зазначені умови щодо відсоткової ставки по кредиту та винагороди за резервування ресурсів, розмір відсотків. Позивач по зустрічному позову ОСОБА_3, як поручитель своїм підписом у договорі поруки погодилась з умовами договору, тому з врахуванням вказаного зміни зобов'язання не відбулось та збільшення обсягу відповідальності також відсутнє. Окрім того сторонами при підписанні договору також було погоджено і річний обсяг відсоткової ставки, що становить 1,25 % на місяць, що в в сумарному значені становить 15 %. А тому з врахуванням викладеного позивач просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову за безпідставністю.

Представник позивача та сама позивач по зустрічному позову та відповідач по первинному ОСОБА_3 в судовому засіданні проти заявлених первісних позовних вимог заперечували та просили застосувати строк позовної давності до нарахованої пені.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився хоча про дату та час судового розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку через ЗМІ.

За вказаних обставин розгляд справи був проведений бе участі представника позивача по первинному позову та відповідача ОСОБА_2 сторін на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первинним позовом підлягають задоволенню, а позовні вимоги відповідача за первинним позовом та позивача за вторинним позовом ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

19 вересня 2008 року між позивачем - Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 Приват Банк /далі - ПАТ КБ "Приват Банк"/ та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір на суму 41 195, 99 Євро із сплатою 15 % відсотків на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19 вересня 2028 року.

19 вересня 2008 року на підставі заяви відповідача по справі ОСОБА_2, останньому було видано кредитні кошти в сумі 32 000 Євро.

На виконання відповідачем ОСОБА_2 кредитних зобов'язань 09 вересня 2008 року позивач уклав з відповідачами ОСОБА_3 Договори поруки PLZ1GA0000000012/1, згідно якого остання прийняла на себе зобов'язання по поверненню кредиту у разі порушення відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань перед позивачем в частині його повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 553, та ч. 1 , ч. 2 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з п. 8.1. Кредитного договору періодом сплати вважається період з «12» по «19» число кожного місяця, погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 549 Євро 50 центів для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотками, винагороди, комісії.

Однак відповідач ОСОБА_2, як боржник, а ОСОБА_3 - позивач по первинному позову, як його поручитель свого зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів не виконують внаслідок чого станом на 05 грудня 2016 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 107 622 Євро 25 центів, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 32 781 Євро 43 центи, 37 653 Євро56 центів - заборгованість за користування кредитом, 9 647 Євро 26 центів - комісії за користування кредитом, 27540 Євро - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Ст. 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (сплатити кошти), а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Так, пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 25.10.2012 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 71 198 Євро 75 центів за вказаним Кредитним договором звернено стягнення, шляхом його продажу, на предмет іпотеки: житловий будинок та земельну площею 0,09 га, які розташовані по вул. 40-річчя Жовтня в смт. Диканці Диканського району Полтавської області.

Як вбачається з наданих позивачем по первинному позову, письмових пояснень та меморіальних ордерів, вказане майно було реалізовано, а кошти, які отримано були зараховані в рахунок погашення заборгованості за даним Кредитним договором, як основного боргу, так і пені та відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України Про іпотеку, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця з 12 по 19 число, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах ВСУ від 06 листопада 2013 року по справі №6-116цс13, які відповідно до до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для суду.

Таким чином, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання (у даному випадку 19 вересня 2028 року) вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору (п. 8.4) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, враховуючи звернення первісного позивача до суду із даним позовом у березні 2016 року, стягнення неустойки проводиться за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду, тобто з березня 2015 року по березень 2016 року, та становить 18 666 Євро 57 центів.

Отже, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що загальна сума заборгованості за Кредитним договором становить 98 748 Євро 82 центи та складається з 32 781 Євро 43 центів - заборгованості за кредитом, 37653 Євро 56 центів заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 9647 Євро 26 центів заборгованості по комісії за користування кредитом, 18 666 Євро 57 центів - пені.

Беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_2, як боржник, а відповідач ОСОБА_3 належним чином не виконують свої зобовязання за вказаним кредитним договором, порушуючи його умови щодо своєчасності повернення позивачу кредитних коштів та інших платежів встановлених умовами цього договору, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення солідарно з них на користь банку заборгованості за кредитним договором та сплачених судових витрат.

З довідки територіального відокремленого безбалансового відділення № 10016/045 філії Полтавського обласного управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України вбачається, що курс Національного Банку України до Євро станом на 15 грудня 2016 року, тобто на день винесення рішення судом, становить 2800 грн. 16 коп. за 100 Євро, тому сума боргу визначається відповідно до ст. 533 ЦК України, виходячи з вказаного курсу, і складає 2 765 124 грн. 96 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тому суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача суми судового збору, що прямо пропорційна розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується зустрічних позовних вимог заявлених відповідачем ОСОБА_3 щодо припинення Договору поруки від 19.09.2008 року укладеного між нею та позивачем по первинному позову. Які остання обгрунтовує свої зустрічні позовні вимоги тим, що позивач в порушення умов кредитного договору нарахував позичальнику окрім 15 % річних ще і комісію, що є на її думку збільшенням відповідальності, як поручителя за цим договором задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем зобов'язань боржника за Кредитними договорами впродовж 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 0,15% за день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

В п. 6 Договору поруки вказано, що поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені у письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору у якому йдеться про те, що у випадку невиконання боржником будь-якого зобов'язання передбаченого Договором, кредитор направляє на адресу суду поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання.

п. 8.1 Кредитного договору передбачена винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів.

Позивач по вторинному позову несе перед відповідачем по вторинному та позивачем по первинному позові, як поручитель, відповідальність за належне виконання відповідачем кредитних зобов'язань, а оскільки воно останнім не виконується то згідно ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи платежі узгоджені сторонами і п. 16 Договору поруки, до яких в тому числі і винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % від суми зарезервованих ресурсів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до норм частини 1 статті 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України " Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема умовами договору про нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відтак, припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Як роз'яснено в п. 22 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Пунктом 8.1. кредитного договору та пунктом 16 договору поруки чітко передбачено винагороду за резервування ресурсів у розмірі 4,8 % від суми зарезервованих ресурсів, які суд не розцінює, як двозначні чи нечіткі. Вказана процентна ставка є сталою та не змінювалась, а тому зміна розміру процентів відсутня та збільшення відповідальності останньої також. Окрім того позивач по вторинному позові та відповідачем по первісному - ОСОБА_3 була ознайомлена з Кредитним договором, його умовами.

Дослідивши та оцінивши обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що твердження відповідача по первинному позову та позивача по вторинному ОСОБА_3 про зміну збільшення процентної ставки винагороди в результаті нарахування 4,08% за резервування ресурсів, яке відбувається без її попередження та згоди на це, а також її прав передбачених Законом України "Про захист прав споживачів" не знайшло свого підтвердження, а вказані нарахування передбачені основним договором, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відповідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 524, 533, 549, 551, 553, 554 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України Про іпотеку, п.22 Постанови пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року,ст.ст. 10, 59, 60, 79, 80, 88, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволити частково.

Стягти з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок 29092829003111, МФО 305299, заборгованість за кредитним договором PLZ1GA0000000012, від 19 вересня 2008 року, станом на 05 грудня 2016 року в сумі 2 765 124 /два мільйона сімсот шістдесят п'ять тисяч сто двадцять чотири/ грн. 96 коп.

Стягти з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок 29092829003111, МФО 305299 судовий збір в сумі 20 738 /двадцять тисяч сімсот тридцять вісім/ грн. 43 коп.

Стягти з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок 29092829003111, МФО 305299 судовий збір в сумі 20 738 /двадцять тисяч сімсот тридцять вісім/ грн. 43 коп.

У задоволенні уточненого зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк" про припинення договору поруки відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області на протязі десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: