Ухвала суду № 63457166, 12.12.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/1227/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Луньова Т.М. Провадження № 22-ц/773/1668/16 Категорія: 44 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Русинчука М.М., Осіпука В.В.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

представника відповідачів - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 про виселення, за апеляційною скаргою представника позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" Сокуренко Наталії Вікторівни на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року у позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про виселення відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача Сокуренко Наталія Вікторівна, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 серпня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №VOK6GA00001017 відповідно до якого відповідачеві було надано кредит в сумі 15700 доларів США на строк до 10 серпня 2010 року зі сплатою за користування кредитними коштами 15,96% річних, які нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості по кредиту. У забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника ОСОБА_2, між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 15 серпня 2006 року було укладено договір іпотеки б/н, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Ваврищук В.С., предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 яка належить на праві спільної сумісної власності відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Відповідно до п. 10 Іпотечного договору, сторони за взаємною згодою визначили заставну вартість предмету Іпотечного договору у розмірі 159170,00 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 05 серпня 2013 року ухвалено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VOK6GA00001017 від 10 серпня 2006 року в сумі 56471,1 доларів США, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 06.06.2013 року становить 415373,50 грн., звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки б/н від 15 серпня 2006 року) Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу, будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо корегування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки з початковою ціною предмету іпотеки не нижче визначеної на момент укладення договору іпотеки - 159170 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що нерухоме майно, яке передано в іпотеку, придбане відповідачами не за кредитні кошти, прийшов до правильного висновку, що відповідачі можуть бути виселені лише з наданням іншого житлового приміщення, а тому обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не зазначив житла, яке має надаватись відповідачам у зв'язку з виселенням.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що 28 січня 2016 року банком направлено повідомлення відповідачам, відповідно до якого позивач вимагає добровільно звільнити нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги у зв'язку із зверненням стягнення на передане в іпотеку зазначене житлове приміщення. Проте доказів про отримання цієї вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріали справи не містять(а.с.57,58). Отже позивачем не дотримано наведені вимоги закону.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що до спірних правовідносин ст. 109 ЖК Української РСР не застосовується, а застосовуються положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», що самостійно визначає порядок виселення з переданного в іпотеку житлового будинку, виходячи з наступного.

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015року в справі № 6-39цс15, який є обов'яковим для всіх судів України відповідно до положень ст.360-7 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" Сокуренко Наталії Вікторівни відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді