Ухвала суду № 63453267, 14.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/27167/14-ц Провадження № 22-ц/772/3609/2016Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.Категорія 47Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого судді Голоти Л. О.,

суддів: Кучевського П.В., Рибчинського В.П.,

з участю секретаря судових засідань Топольській В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визначення часток, виділ частки в натурі, визнання права власності на земельну ділянку,-

встановила:

19.12.2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про визначення часток, виділ частки в натурі, визнання права власності на земельну ділянку.

У ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював та змінював предмет та підстави позову, виклавши їх зміст у кінцевому варіанті в заявах від 21.04.2015 та 28.09.2016, у яких просив встановити, що у праві спільної власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 належить 23/25 часток, а ОСОБА_6 належить 2/25 частки; виділити ОСОБА_3 в натурі 23/25 частки у вищезазначеному домоволодінні належні йому на праві спільної часткової власності 23/25 частки, а саме: у житловому будинку з прибудовами літ. «А»: тамбур 2-1, кухня 2-2, кімната 2-3, загальною площею 27,1 кв.м., у тому числі житловою 9,2 кв.м; житлового будинку «К»: веранда 3-1, кухня 3-2, санвузол 3-3, кімнати 3-4, 3-5, 3-6, коридор 3-7, загальною площею 91,4 кв.м., в тому числі житловою 55,0 кв.м.; гаража «З»; сараю «Д»; погребу «п/Д»; убиральні «Ж», виділити ОСОБА_3 в натурі належну йому на праві спільної власності 23/25 частки земельної ділянки та визнати за ОСОБА_3 право власності на 23/25 частки у спільній частковій власності на земельну ділянку розміщену за тією ж адресою. / а.с.62, 146/

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2016 року позов задоволено частково.

Визначено розмір часток ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у праві спільної власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер НОМЕР_1

В решті позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_3 ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Відповідач та його адвокат ОСОБА_8 просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16.10.1986 року поділено будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнано на праві особистої власності ОСОБА_9 13/50 часток будинку, у склад якого увійшло приміщення 1-3, ОСОБА_10 - 37/50 часток будинку, у склад якого увійшли приміщення 1-1, 1-2, сарай «Б» (а.с. 42).

Після смерті ОСОБА_9 спадкоємцем 13/50 часток став ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28.01.1992 року.

17.09.2003 року земельна ділянка, площею 0,0800 га, передана в оренду від Вінницької міської ради ОСОБА_3, ОСОБА_10

В 2002 - 2003 роках позивач ОСОБА_3 самовільно добудував на вказаній ділянці другий житловий будинок. Відповідно до акту від 05.04.2004 року, затвердженого рішенням виконкому ВМР № 695 від 13.04.2004 року, житловий будинок загальною площею 91,4 кв.м., житловою площею 55,0 кв.м., що збудований забудовником ОСОБА_3 самовільно, був прийнятий до експлуатації (а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_10 і спадкоємцем 37/50 часток домоволодіння став ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11.08.2004 року, виданим Другою вінницькою державною нотаріальною конторою. Право власності зареєстроване в реєстрі 13.08.2014 року.

Суд першої інстанції з матеріалів інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1, встановив, що 17.07.2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звернулись до КП «ВМБТІ» зі спільною заявою про перерахунок часток в зв`язку з прийняттям нового будинку до експлуатації.

КП «ВМБТІ» був проведений відповідний розрахунок і 27.08.2009 року виконком Вінницької міської ради прийняв рішення № 1872 про затвердження зміни часток.

Згідно пункту 1.3 рішення в зв`язку зі зведенням сіней «а2» тамбуру «а3», сараю «Д», погребу «п/Д», убиральні «Ж», житлового будинку «К», гаража «З» та прийняттям їх в експлуатацію актом прийняття в експлуатацію від 23.01.1990 р., затвердженим рішенням виконкому Староміської райради від 21.03.1990 р. № 80 та актом прийняття до експлуатації індивідуального житлового будинку та господарських споруд від 05.04.2004 року, затвердженим рішенням виконкому Вінницької міської ради від 13.04.2004 року № 695:

-у власність ОСОБА_3 переходить 23/25 часток житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, у будинку «А» з прибудовами: тамбур 2-1, кухня 2-2, кімната 2-3, загальною площею 27,1 кв.м., в тому числі житловою 9,2 кв.м.; в житловому будинку «К» веранда 3-1, кухня 3-2, санвузол 3-3, кімнати 3-4, 3-5, 3-6, коридор 3-7, загальною площею 91,4 кв.м., в тому числі житловою 55,0 кв.м; гараж «З», убиральня «Ж», сарай «Д», погріб «п/Д».

-у власність ОСОБА_6 переходить 2/25 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, у будинку «А» з прибудовами: кімната 1-3 загальною площею 16,3 кв.м, в тому числі житловою - 16,3 кв.м, сарай «Б».

На підставі цього рішення 09.09.2009 року виконкомом Вінницької міської ради ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 на частину домоволодіння (замість свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою вінницькою державною нотаріальною конторою 28.01.1992 року № 2-421).

Реєстрація права власності за ОСОБА_3 проведена КП «ВМБТІ» 29.09.2009 року, реєстраційний номер 28398151.

ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на 2/25 часток не отримав і право власності не зареєстрував.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.03.2016 року, що набрало законної сили 10.05.2016 року на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 13.04.2004 року № 695 «Про затвердження актів прийняття до експлуатації самовільно споруджених житлових будинків» та від 27.08.2009 року № 1872 «Про зміну часток в будинковолодінні», визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого 15.09.2014 року на земельній ділянці площею 800 кв.м. розташовані: житлові будинки «А», «К», прибудови «А1», «а2», «а4», тамбур «а3», сараї «Б», «В», «Г», «Д», «д», убиральні «Ж», «У», погріб «п/Д», гараж «З», огорожа № 1-5. Самовільно збудований сарай «д» (а.с. 43-46).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення та виділення часток у спірному будинковолодінні у розмірах: ОСОБА_3 23/25 часток, а ОСОБА_6 - 2/25 частки, суд першої інстанції виходив з того, що частка позивача вже виділена в натурі та становить відокремлену частину будинку із самостійним входом, яка відповідає розміру його частки у власності і зареєстрована у встановленому законом порядку і рішення виконкому про затвердження зміни часток і свідоцтво про право власності ОСОБА_3 від 09.09.2009 не скасовані.

У задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_3 права власності на 23/25 часток земельної ділянки суд відмовив з тих підстав, що спірна земельна ділянка була передана сторонам у спільну сумісну власність, а тому відповідно до вимог ст. 372 ЦК України, ст. 89 ЗК України поділ земельної ділянки можливий лише у рівних частинах.

Вимоги про поділ земельної ділянки із визначенням часток відповідно до часток в домоволодінні, суд задовольнив частково визначивши розмір часток ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у праві спільної власності на земельну ділянку, площею 0, 0800 га по ? частки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та відхиляє заперечення апелянта з наступних підстав.

Згідно п.5 ст. 89 ЗК України поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Отже, закон передбачає загальне правило про визначення часток у праві спільної сумісної власності: вони є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено договором.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду України, які викладені у постанові № 6-2цс15 від 11 лютого 2015 року, колегія суддів вважає недоцільними, оскільки на відміну від справи, що переглядається, у справі № 6-2цс15 у сторін був відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку ( спільна сумісна власність) та рішення ради про безоплатну передачу земельної ділянки в спільну сумісну власність сторін, що свідчать про те, що при подані заяви на приватизацію земельної ділянки, отриманні рішення ради та державного акту, сторонами було досягнуто згоди про порядок користування та володіння земельною ділянкою на праві спільної сумісної власності.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на п.21 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» про те, що при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач, слід виходити з розміру його частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої, оскільки у ході розгляду справи факт розміру частки у вартості будинку позивачем не доводився.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок, що стались у зв»язку з прибудовою або надбудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку користування та розпорядження земельною ділянкою. Заперечення апелянта щодо безпідставного застосування судом першої інстанції даної позиції, що була висловлена в ухвалі ВСУ від 24.04.2002 року, колегія суддів відхиляє, оскільки дані висновки суди здійснили з урахуванням того факту, що будинок перебуває у частковій власності, а не земельна ділянка.

Крім того, доводи апелянта в частині не врахування судом усіх обставин, що викладені в ухвалі ВСУ від 24.04.2002 не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності до вимог ч.1 ст. 360-7 ЦПК України для судів загальної юрисдикції є обов»язковими для застосування висновки Верховного суду України, викладені лише у постановах цього суду.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визнання за позивачем права власності на 23/25 часток земельної ділянки ущемляє законні права відповідача та позбавляє його можливості належно користуватись своєю частиною будинку, суперечить архітектурно-будівельним нормам і правилам.

Помилковим є твердження апелянта про те, що суд дійшов невірного висновку, що частка ОСОБА_3 вже виділена в натурі, оскільки з огляду на те, що рішенням виконкому від 27.08.2009 затверджено зміни часток у будинковолодінні та свідоцтва про право власності ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні даної вимоги. Виділ частки на самостійні об»єкти нерухомого майна, надання кожному об»єкту поштової адреси, як те стверджує апелянт до повноважень суду не належить.

Колегія суддів відхиляє також і посилання апелянта щодо необгрунтованості рішення суду, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з»ясував обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, надав оцінку кожному доказу, наданих сторонами та навів обставини, які враховував при постановленні рішення. У справі « Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 Європейській суд повторює, що хоча п.1 статті 6 Конвенції зобов»язує суди обгрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов»язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Апелянтом не зазначено нових фактів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та давали підстави для скасування рішення суду.

Згідно з статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини спр ави, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 відхилити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2016 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

ГоловуючийЛ.О. Голота Судді П.В. Кучевський В.П. Рибчинський /підписи/ Згідно з оригіналом: