Рішення № 63451130, 16.12.2016, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/8504/15-ц

Провадження №2/639/307/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Труханович В.В.,

за участю секретаря Антохіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору удаваним, суд

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2015 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся представник ПАТ «КБ «Надра» з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1154743,79 грн., та стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 12.07.2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6/4/2008/840-К/706.

Відповідно до умов укладеного договору, банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 30044,00 доларів США на строк до 12.07.2028 року, зі сплатою відсотків за користування у розмір 15,39% річних.

Позивач вказує, що банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 зобовязався повернути кредит та сплатити банку передбачені договором платежі.

Позивач вказує, що ОСОБА_1, зобовязання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 11.08.2015 року становить 1154743,79 грн.

Відповідно до укладеного договору поруки №6/4/2008/840-П/707 від 21.08.2008 року, поручитель ОСОБА_2 зобовязалась відповідати перед банком за належне виконання взятих на себе зобовязань ОСОБА_1, що витікають з кредитного договору.

Відповідно до умов договору поруки, ОСОБА_2 зобовязалася відповідати перед банком в тому ж порядку, що і ОСОБА_1

Згідно з умовами договору, позичальник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, а тому банк має право вимагати виконання зобовязань, визначених у кредитному договорі, як від позичальника так і від поручителя разом.

У звязка з викладеним, представник позивача був змушений звернутися до суду з даним позовом.

08 листопада 2016 року судом було прийнято зустрічну позовну заяву представника ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_2, яка 22.11.2016 року була уточнена.

Відповідно до уточненої зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 просить суд визнати кредитний договір укладеним у гривні; визнати кредитний договір удаваним; застосувати наслідки визнання правочину удаваним з урахуванням сплачених сум та вважати такими, що припинений.

В обґрунтування вимог по уточненому зустрічному позову ОСОБА_1 вказав, що кредитний договір був укладений сторонами із визнанням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. Підтвердження отримання кредиту в іноземній валюті не відповідає дійсності та не підтверджено документально. Надання кредитів в іноземній валюті заборонено.

На думку ОСОБА_1 кредитний договір в частині визначення валюти кредитування, як долар США, є таким, що вчинений для приховання укладення кредитного договору в національній валюті України гривні.

Також вказано, що договір іпотеки був укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того ОСОБА_1 посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

22 листопада 2016 року представником ОСОБА_1 також було подано заперечення проти первісного позову, зміст яких відповідає змісту зустрічного уточненого позову.

Також 22.11.2016 року представником банку було подано заперечення проти зустрічного позову, в обґрунтування яких вказано: банк мав право на видачу кредиту в іноземній валюті; сторонами під час укладання кредитного договору було дотримано принципу справедливості; коливання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитного договору недійсним; положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосуванню не підлягають, оскільки його положення стосуються якщо предметом і підставою позову є питання про надання інформації споживачу про умови кредитування.

05 грудня 2016 відповідачем ОСОБА_2 було подано письмові пояснення, де зазначено, що стрімке зростання курсу долару США до національної валюти унеможливило виконання позичальником та поручителем умов кредитного договору. В термін з 06.08.2008 року по 08.11.2013 року відповідачами повернуто 18688,97 доларів США.

ОСОБА_2 також вказує, що розрахунок заборгованості, наданий банком, є необґрунтованим, та свідчить про намагання банку стягнути безпідставні борги.

Крім того вказано, що до кредитного договору неодноразово вносилися зміни, про які вона, як поручитель, не була повідомлена, та згоди на внесення змін не надавала. Банк звернувся до суду з позовом до неї, як до поручителя, з пропуском строку позовної давності. Тому відповідач вважає, що на підставі ч. 4 ст. 549 ЦК України порука припинена

Представник позивачаОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 28.09.2016 року, в судовому засіданні заявлений позов підтримав просив суд його задовольнити. При цьому заперечував проти задоволення зустрічного позову, в задоволенні якого просив суд відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову ПАТ КБ «Надра» заперечувала, просила суд відмовити в його задоволені, при цьому зустрічний позов ОСОБА_1 підтримала, просила суд задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, в судовому засіданні проти задоволення позову ПАТ КБ «Надра» заперечувала, просила суд відмовити в його задоволені, натомість просила суд задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 12.07.2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6/4/2008/840-К/706. (а.с. 14-15)

Згідно п. 1 Договору, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості та платності грошові кошти у сумі 30044 доларів США на такі цілі: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №2677 від 21.07.2008 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_5, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Ушинського, б. 38; витрати позичальника повязані з оформленням кредиту; оплату комісії за розрахунки в рамках комплексу пакетів послуг «Ласкаво просимо».

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобовязання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з заяви на видачу готівки №914 від 21.07.2008 року, ОСОБА_1 отримано 29 000 доларів США , що в еквіваленті складає 140360,00 грн. (Додаткові матеріали до експертизи)

Щодо посилань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на неправомірність надання кредиту в іноземній валюті суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 533 ЦК грошове зобовязання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 10 постановиПленумуВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» розяснено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

У пункті 11 вказаної постанови зазначено, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 самостійно, з власної волі та ініціативи 04.07.2008 року звернувся до ВАТ КБ «Надра» з Заявкою-анкетою клієнта на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення», в якій просив банк надати йому кредит у саме у доларах США у розмірі 29000 доларів США. Зі змісту кредитного вбачається, що договір був підписаний позичальником добровільно.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія субєкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Заперечуючи проти позову представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2також посилалась та стрімке падіння курсу національної валюти до долару США.

У пунктах 15,16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

За таких обставин, надання кредиту в іноземній валюті було правомірнимта відповідало волі сторін кредитного договору, а зростання курсу іноземної валюти жодним чином не може бути підставою для визнання кредитного договору удаваним, саме з цієї підстави.

Таким чином суд приходить до висновку, що банк належним чином виконав свої зобовязання в частині надання кредиту.

Згідно п. 3.3.2 Кредитного договору позичальник зобовязався повертати кредит та сплачувати відсотки банку.

Відповідно до п. 1.3.1. Договору, відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 15,39 % відсотків річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Додатковою угодою №2 від 15.06.2011 року (а.с. 23-30) розмір відсоткової ставки було змінено наступним чином:

1-й етап:

-З липня по грудень 2011 року 9,23% річних;

-З січня по червень 2012 року 22,55% річних;

-З липня 2012 року до кінця дії договору 15,39% річних;

2-й етап:

-З січня по червень 2012 року 12,31% річних;

-З липня 2012 по червень 2013 року 19,47% річних;

-З липня 2013 року до кінця дії договору 15,39% річних;

3-й етап:

-З липня по грудень 2012 року 15,39% річних;

-З січня по грудень 2013 року 22,55% річних;

-З січня 2014 року до кінця дії договору 15,39% річних;

Крім того, Додатковою угодою №4 від 31.01.2012 року (а.с. 32-39) сторони знову змінили розмір відсоткової ставки наступним чином:

-З лютого по червень 2012 року 12,31% річних;

-З липня 2012 по червень 2013 року 22,55% річних;

-З липня 2013 до кінця дії договору 15,39% річних;

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Пунктом 2.4 Додаткової угоди №4 передбачено, що погашення основної заборгованості відбувається шляхом внесення необхідного платежу щомісячно до 25 числа поточного місяця, розмір якого встановлений у Графіку сплати необхідного платежу.

Згідно Графіку в редакції додаткової угоди №4 розмір необхідного платежу становить: з 25.02.2012-25.05.2012 350,20 доларів США; 25.06.2012 360,16 доларів США; 25.07.2012 569,06 доларів США; 25.08.2012-25.06.2013 695,59 доларів США; 25.07.2013 713,68 доларів США; 25.08.2013 542,31 доларів США; з 25.07.2015 р. і до кінця дії договору 415,78 доларів США. (а.с. 37-39)

Згідно Додаткової угоди №1 від 03.11.2010 року до Кредитного договору № 4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року Позичальнику при умові виконання умов Договору протягом 6 місяців надається відстрочка сплати частини необхідного платежу, та з 03.07.2011 року мінімальний платіж становить 407,83 долари США. (а.с. 16-19).

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору№6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №6/4/2008/840-П/707 від 21.08.2008 року. (а.с. 40)

За договором поруки, поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобовязань, що витікають з Кредитного договору №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року. (п. 1.1 Договору)

Згідно п. 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п. 5.3 дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобовязань по кредитному договору.

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, станом на дату укладання договору поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були солідарними боржниками за кредитним договором № №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року.

Відповідач ОСОБА_2 в письмових поясненнях посилалась на те, що внаслідок збільшення її відповідальності порука є припиненою.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобовязання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобовязальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобовязання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобовязань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобовязання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У рішенні вище судом встановлено, що 31.01.2012 року Додатковим договором №4 до Кредитного договору було змінено розмір відсоткової ставки, змінено розмір та строки внесення необхідного платежу, чим фактично розширено зміст основного зобовязання.

При цьому, судом встановлено, що поручитель ОСОБА_2 згоди на укладання Додаткової угоди №4 до кредитного договору не надавала.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобовязання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобовязаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобовязань перед банком.

Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що встановлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, та збільшення розміру необхідного платежу за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Отже, в даному випадку судом встановлено, що Кредитним договором, з умовами якого погодився поручитель, були передбачені певний розмір відсотків та розмір необхідного платежу, а додатковою угодою до Кредитного договору, яка укладена без згоди поручителя, встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, тобто змінено зобовязання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а тому суд вважає, що в даному випадку наявні правові підстави для визнання поруки ОСОБА_2 такою, що припинена. (Зазначена правова позиція висловлена у рішенні Верховного суду України №6-70цс14 від 10.09.2014 року)

Таким чином судом встановлено, що єдиним боржникомза Кредитним договором є ОСОБА_1

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 порушує умови кредитного договору та не вносить обовязкові платежі у порядку та розмірах, передбачених договором.

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до умов кредитного договору в редакції Додаткової угоди №4 від 31.01.2012 р., у разі невиконання позичальником зобовязань щодо строків та повноти сплати Кредиту та процентів відповідно до умов Договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. У разі порушення позичальником вимог п. 3.3.2-3.3.13, 3.3.15-3.3.22 (крім п. 3.3.7) позичальник зобовязаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від суми залишку по кредиту, розрахованої на день порушення умов Договору, за кожен випадок. У випадку прострочення позичальником виконання зобовязання, визначеного абз. 1 п. 2.4 цього Договору на строк більше 30 календарних днів, позичальник зобовязаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10% від суми несплаченого щомісячного платежу за кожен випадок. (Стаття 4 Додаткової угоди №4 від 31.01.2012 р.)

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було порушено зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків, внаслідок чого, станом на 11.08.2015 року відповідач має прострочену заборгованість загальною сумою 1154743,79 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом, в тому числі прострочена 624681,26 грн., заборгованості за відсотками, в тому числі прострочена 329682,91 грн., заборгованості за пенею 189973,62 грн., штраф за кредитом 10406,00 грн. (а.с. 42-43)

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 вказували, що розрахунок, наданий позивачем, є невірним, у звязку з чим за їх клопотанням ухвалою суду від 29.10.2014 року у справі було призначено судову економічну експертизу. (а.с. 103)

12 вересня 2016 року до Жовтневого районного суду м. Харкова надійшов висновок комісійної судової економічної експертизи №3864/5708 від 18 серпня 2016 року. (а.с. 129-139)

Відповідно до ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд частково приймає висновок експерта, з огляду на наступне.

Так, з приводу другого, десятого та одинадцятого питання експертом відповіді не надано, оскільки це не відноситься до компетенції експертів-економістів. Відповіді на третє, пяте, шосте, сьоме (частково), девяте експерти надати не змогли з інших підстав.

Згідно відповідей на перше, сьоме (частково), восьме питання експертом вказано:

- кредитний договір №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 не містить інформації щодо сукупної вартості кредиту (з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, повязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням кредитного договору), передбаченої Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені ПКМУ від 10.05.2007 №168;

- порядок погашення заборгованості відповідає вимогам Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління національного банку України від 27.12.2007 року №481.

- у розрахунку заборгованості за кредитним договором №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року станом на 11.08.2015 року, який міститься у матеріалах справи (а.с. 42-43), нарахування відсотків, які підлягають сплаті позичальником, проведене виходячи з відсоткової ставки у розмірі 15,39% річних та фактичної кількості днів у місяці, в якому нараховані такі відсотки, що відповідає п.1.3.1 кредитного договору №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року; нарахування відсотків, які підлягають сплаті позичальником, проведене виходячи з відсоткової ставки у розмірі 15,39% річних та фактичної кількості днів у місяці, в якому нараховані такі відсотки, що відповідає п. 1.3.1 кредитного договору;

- розмір мінімального необхідного платежу, визначений п. 3.3.1 кредитного договору не відповідає відсотковій ставці у розмірі 15,39% річних, при розрахунку щомісячного ануїтетного платежу за умовами вказаного договору.

Суд не погоджується з висновком експертів по восьмому питанню, оскільки в дослідницькій частині висновку експертами було взято до уваги розмір мінімально необхідного платежу в розмірі 407,83 долари США, встановлений п. 3.3.1 кредитного договору, тоді як редакція кредитного договору неодноразово змінювалася, та договір викладався в інших редакціях, а саме: на підставі Додаткової угоди №1 від 03.11.2010 року; Додаткової угоди №2 від 15.06.2011 року; Додаткової угоди №4 від 21.07.2008 року, внаслідок чого розмір щомісячного платежу неодноразово змінювався, як і змінювався порядок його розрахунку.

За таких обставин, висновок експертів з приводу восьмого питання є нечітким та незрозумілим для суду, а тому в даній частині суд з висновком не погоджується.

Висновки експертів з інших питань не спростовують правильність розрахунку заборгованості, наданого представником ПАТ КБ «Надра».

Отже, суд не знаходить підстав вважати, що розрахунок заборгованості наданий позивачем, є невірним, або не відповідає вимогам договору чи закону, а тому приймає його до уваги, як належний доказ, у зв'язку з чим заперечення представника відповідача вважає безпідставними.

Представник ПАТ КБ «Надра» в судовомузасіданні вказував, що відповідач ОСОБА_1 порушує умови кредитного договору, у зв'язку з чим банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми боргу.

Відповідно до п. 3.2.3 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди №4 банк має право вимагати дострокового погашення Кредиту, нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій, зокрема, у випадку затримання позичальником сплати кредиту та/або процентів щонайменше на один місяць.

В судовому засіданні було встановлено, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором був здійснений позичальником 08.11.2013 року.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Таким чином банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів, у зв'язку з чим первісний позов ПАТ КБ «Надра» підлягає задоволенню.

Представник ОСОБА_1 в уточнених зустрічних позовних вимогах просила суд визнати кредитний договір удаваним посилаючись на те, що спірний договір був укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. Підтвердження отримання кредиту в іноземній валюті не відповідає дійсності та не підтверджено документально. На думку відповідача предметом кредитного договору були грошові кошти у національній валюті, а не долари США, що свідчить про удаваність правочину. З врахуванням цього ОСОБА_1 вважає, що він повернув в повному обсязі кредитні кошти в національній валюті, чим фактично виконав кредитний договір.

Але, суд не погоджується з такими твердженнями ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач (в даному випадку ОСОБА_1М.), заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обовязків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також зясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 07.09.2016 року у справі №6-1026цс16.

Суд також вказує, що ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Однак, під час розгляду даної справи було встановлено, що ОСОБА_1 з власної ініціативи та з власної волі звернувся саме до ПАТ КБ «Надра» з заявою про отримання кредиту, виявивши при цьому бажання визначити суму кредиту в іноземній валюті доларах США. Даний правочин був спрямований на виникнення зобовязань між сторонами кредитного договору щодо надання грошових коштів (кредиту) зі сторони банку, та щодо їх повернення і сплати відсотків зі сторони позичальника, та сторони бажали настання наслідків вчинення такого правочину. Волевиявлення ОСОБА_1 було вільним, відповідало його інтересам, та було направлено на отримання грошових коштів з визначеним еквівалентом у іноземній валюті.

З огляду на викладене судом не вбачається підстав для визнання кредитного договору удаваним, а тому і підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що основний позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У звязку із задоволенням первісного позову та враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору, з ОСОБА_1 на підставі вимог ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення №20459_6 від 16.09.2015 року у розмір 17321,16 грн. (а.с. 2).

На підставі викладеного і керуючись ст. 5, 8, 10, 11, 15, 57-60, 88, 169, 208-210, 212-215 ЦПК України, ст. 10, 11, 15, 16, 202, 203, 235, 251, 252, 253, 256, 258, 261, 509, 549, 551, 553, 554, 559, 610, 611, 625, 628, 651, 652, 653, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1, 1077 ЦК України, п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», 10, 11, 15, 16 постанови ПленумуВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»,

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №6/4/2008/840-К/706 від 21.07.2008 року в сумі 1154743,79 грн. (один мільйон сто пятдесят чотири тисячі сімсот сорок три гривні сімдесят девять копійок), з яких: заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена 624681,26 грн., заборгованість за відсотками, в тому числі прострочена 329682,91 грн., заборгованість за пенею 189973,62 грн., штраф 10406,00 грн.

У задоволені іншої частини позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору удаваним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» судовий збір у розмірі 17321,16 грн. (сімнадцять тисяч триста двадцять одна гривня 16 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя В.В. Труханович