Постанова № 63447484, 14.12.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа № 5019/1121/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відповідача 1 - Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 24 жовтня 2016 року у справі №5019/1121/12

за заявою Відповідача 1 - Державного комунального підприємства "Луцьктепло" про відстрочення виконання рішення суду та розстрочку виконання рішення суду у справі №5019/1121/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тепелен"

до відповідачів: 1) Державного комунального підприємства "Луцьктепло"; 2) малого приватного підприємства "Виробничо комерційна фірма "Інвест-VEZ"

про стягнення 28 209 851 грн 77 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, представник згідно довіреності від 04 січня 2016 року;

відповідача 1 - ОСОБА_2, представник згідно довіреності від № 5170/80 від 14 листопада 2016 року;

відповідача 2 - не з'явився.

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепелен" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Рівненської області з позовною заявою про стягнення солідарно з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (надалі - Відповідач 1) та з малого приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інвест-VEZ" (надалі - Відповідач 2) 28 209 851 грн. 77 коп. заборгованості.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 04 вересня 2012 року позов задоволено.

22 жовтня 2012 року на виконання вищезазначеного рішення судом видано наказ.

В свою чергу, Відповідач 1 звернувся до господарського суду Рівненської області з заявою про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 04 вересня 2012 року по справі № 5019/1121/12 до 31 грудня 2016 року, вказану заяву про відстрочку виконання рішення прийнято до розгляду.

В подальшому Відповідач 1 подав заяву про розстрочку виконання рішення суду згідно поданого графіку, та просив суд розглянути вказану заяву в межах поданої заяви про відстрочку виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2016 року в задоволенні заяв про відстрочення виконання рішення суду та про розстрочку виконання рішення суду було відмовлено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Відповідач 1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити заяву про розстрочення виконання судового рішення.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що у листах від 06 вересня 2016 року № 8 та від 11 11 жовтня 2016 року № 9 Позивач повідомляв, що готовий піти на зустріч Відповідачу 1 та не заперечуватиме проти здійснення розстрочки виконання вказаного рішення строком на 3 роки на умовах здійснення щомісячних платежів рівними частинами.

Також, апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що основним джерелом грошових коштів до Відповідача 1 є оплата теплової енергії та послуг з теплопостачання споживачами, які в свою чергу не здійснюють своєчасного та в повному обсязі розрахунку.

На глибоке переконання скаржника, він вживає всіх можливих заходів по стягненню заборгованості зі своїх боржників, проводить претензійно-позовну роботу з боржниками, однак з незалежних від Відповідача 1 причин, до повного погашення дебіторської заборгованості такі заходи не призводять.

Крім того, як вказує апелянт, існують інші судові рішення, що перебувають на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, по яким Відповідач 1 є боржником, що в свою чергу значно утруднює виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 29 листопада 2016 року, Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу (а.с.167-173), в якому з підстав, висвітлених в ньому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 29 листопада 2016 року Відповідачем 1 наданий витяг з ЄДРПОУ, а також надано довідку про дебіторську та кредиторську заборгованість Відповідача 1 станом на 01 листопада 2016 року від 14 грудня 2016 року №5799/05.

До початку судового засідання від 14 грудня 2016 року Відповідачем 1 надано суду клопотання про долучення до матеріалів справи графіку погашення заборгованості.

В судовому засіданні від 14 грудня 2016 року представник Відповідача 1 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити заяву про розстрочення виконання судового рішення.

В судовому засіданні від 14 грудня 2016 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Відповідача 2 в судове засідання від 14 грудня 2016 року року не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача 1, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, в обґрунтування заяви про відстрочку та розстрочку виконання рішення Відповідач 1 посилається на важке фінансово-економічне становище. Зазначає про наявну дебіторську заборгованість споживачів за теплову енергію та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Наголошує на наявності заборгованість державного бюджету з різниці в тарифах на теплову енергію. Звертає увагу суду на те, що основним джерелом надходжень грошових коштів на комунальне підприємство є оплата теплової енергії та послуг з теплопостачання споживачам, які не здійснюють своєчасної оплати. Зазначає, що комунальне підприємство отримало збитки у розмірі 51 170,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання; про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку; в необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Відповідно до пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", господарський суд на підставі статті 121 ГПК України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

При цьому суд коснтатує, що застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 ГПК України, господарські суди повинні мати на увазі таке.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Аналіз наведеного вище свідчить про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Таким чином, виходячи із зазначеного законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення та розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та потребує відповідного доведення заінтересованою особою з урахуванням норм статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, наявність збитків в підприємства на думку суду не свідчить про винятковість обставин що дають підставу для відстрочення та розстрочення виконання рішення суду, оскільки згідно положень статті 42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Більше того, наявність постійних збитків підприємства вказує саме на те, що у разі постійних відстрочок та розстрочок викоання рішення, це може призвести до того, що таке виконання стане неможливим, внаслідок таких відстрочок і розстрочок. Дане ж суперечить самій нормі, за якою звернувся Відповідач 1.

Також суд констатує, що боржник запропонував графік погашення заборгованості з кінцевим строком жовтень 2019 року. Слід зазначити, що запропонований боржником графік погашення заборгованості нічим не обґрунтований, а призвели до того, що таке рішення не виконується.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що боржник неодноразово звертався до суду з заявою про відстрочку виконання рішення суду, які судом були задоволені, проте задоволення заяв про відстрочку рішення не призвели до погашення боржником заборгованості.

Разом з тим, суд зазначає, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, тому з метою вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, слід враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин даної справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Судом встановлено, що рішення у справі №5019/1121/12 від 04 вересня 2012 року не виконується тривалий час, що суперечить основним засадам правосуддя.

Так, відповідно до пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України, обов'язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Відповідно до статті 45 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В статті 115 ГПК України також відображено принцип обов'язковості судових рішень. Відповідно до положень вказаної статті, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З огляду на зазначене, суд вважає, що надання у даному випадку відстрочки та розстрочки є невмотивованим, позаяк фактичне зупинення виконання рішення на тривалий період порушує баланс інтересів стягувача та боржника, чим порушуються основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавлено кредитора можливості захистити свої права.

Із зазначених мотивів суд не вбачає підстав для застосування відстрочки та розстрочки виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд, констатує, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, а тому, як наслідок, правомірно відмовлено в задоволенні заяв про відстрочення та розстрочення виконання рішення суду.

З огляду на все вищевказане у даній судовій постанові, доводи Відповідача 1, висвітлені в апеляційній скарзі, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу господарського суду Рівненської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 24 жовтня 2016 року у справі № 5019/1121/12 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 24 жовтня 2016 року у справі №5019/1121/12 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Матеріали оскарження ухвали у справі № 5019/1121/12 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.