Постанова № 63447464, 13.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа № 922/3386/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача не зявився

відповідача ОСОБА_1 за довіреністю № 118 від 13.10.2016 р.

ОСОБА_2 (директор, наказ № 1 від 19.05.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (вх. № 2963Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 р. у справі № 922/3386/16

за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до КП "Зміїв - тепло" Зміївської районної ради Харківської області, м. Зміїв

про стягнення 237 020,86 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2016 р. ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області пені в розмірі 145 444,82 грн., 3% річних в розмірі 8 444,36 грн. та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 грн., у звязку з порушенням КП "Зміїв-тепло" умов договору купівлі-продажу природного газу №3125/15-БО-32 від 08.12.2014 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2016 р. (суддя Денисюк Т.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (місцезнаходження: 63403 Харківська область, м. Зміїв, вул. Чкалова, 6, код ЄДРПОУ 37083564) на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в розмірі 72 722,41 гривень, 3% річних в розмірі 8 444,36 гривень, суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 гривень та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 3 555,50 гривень. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 72 722,41 грн. - відмовлено.

Позивач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати в частині зменшення розміру пені на 72722,41 грн. та в цій частині прийняти нове, яким задовольнити дану позовну вимогу. В іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

Як зазначає позивач, спірне рішення не відповідає вимогам ст. 4-2 ГПК України, оскільки не зазначено будь-яких доказів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені на 50% від її заявленої суми та не викладено доводи, на підставі яких відхилено докази позивача щодо причини неналежного виконання обовязку та ступеня виконання зобовязання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.12.2016 р.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Як зазначив відповідач, враховуючи те, що єдиною причиною несвоєчасних та неповних розрахунків відповідача з позивачем за природний газ є виключно несвоєчасні розрахунки бюджетних установ Зміївського району як споживачів за спожиту теплову енергію внаслідок спеціальної, регульованої на законодавчому рівні, процедури фінансування, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру нарахованої пені на 50 % до 72722,41 грн.

В судовому засіданні 05.12.2016 р. колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 13.12.2016 р.

В судове засідання, призначене на 13.12.2016 р. представник позивача не зявився, причину неявки не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляв.

Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності його представника, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача та у відзиві на неї доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між 08.12.2014 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №3125/15-БО-32 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. договору позивач зобов'язався передавати відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3. договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язався надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4. Договору).

Умовами п. 6.1. договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу.

Відповідно до розділу 11 договору, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивач протягом січня - березня та жовтня - грудня 2015 року поставив КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області природний газ на загальну суму 1 154 814,54 грн. Факт поставки газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень (арк. с. 30-35), що також не заперечується відповідачем.

Однак, як стверджує позивач, оплату за прийнятий газ КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області здійснювало з порушенням п. 6.1. Договору, внаслідок чого позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 145 444,82 грн., 3% річних в розмірі 8 444,36 грн. та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 грн.

Обставини щодо стягнення зазначеної заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов в частині заявлених до стягнення 8444,36 грн. 3% річних та 83131,69 грн. інфляційних нарахувань заявлений правомірно. Також, як зазначив суд першої інстанції, позивачем правомірно нараховано 145444,82 грн. пені, разом з тим, суд першої інстанції зменшив розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені на 50 % - до 72722,41 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

У відповідності до приписів ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

Факт наявності прострочення відповідачем виконання своїх зобовязань за договором купівлі-продажу природного газу №3125/15-БО-32 від 08.12.2014 року щодо своєчасної та повної оплати на користь позивача вартості спожитого газу підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою по операціях за договором з Комунальним підприємством "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (а.с. 40), яка підтверджує факт здійснення оплати, дати відповідних оплат та їх розмір.

Зазначені обставини надають позивачу право на застосування до відповідача санкцій, передбачених законом та Договором №3125/15-БО-32 від 08.12.2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок 3% річних суд приходить до висновку, що період нарахування визначено вірно та згідно діючого законодавства, нарахування 3% річних не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення на його користь 8 444,36 грн. річних в повному обсязі.

Щодо стягнення інфляційних втрат, разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р., п. 7 "Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін", затверджених наказом Державної статистики України від 01.07.2013 року № 190, в розрахунках, у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми.

В розрахунку сум, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за зобов'язаннями за січень - березень 2015 року, позивач застосовує індекси інфляції за вказані періоди без дотримання вказаного правила.

При цьому, колегія суддів зазначає, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, з урахуванням чого колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 83 131,69 грн.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 145 444,82 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу.

У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 7.2. договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, позивачем було правомірно здійснено нарахування пені, сума якої становить 145444,82 грн.

Посилання позивача в своїй апеляційній скарзі на неправомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50 % є безпідставними на підставі нижчевикладеного.

У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 7.2. договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, позивачем було правомірно здійснено нарахування пені, сума якої становить 5 640 564,51 грн.

Посилання позивача в своїй апеляційній скарзі на неправомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50 % є безпідставними на підставі нижчевикладеного.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Судова колегія вважає за необхідним звернути увагу на п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", яким визначено, що при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року №7-рп/2013).

Відповідач - КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області створено з метою задоволення потреб населення у послугах, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини, створення механізмів функціонування ефективного ринку теплової енергії, зменшення шкідливого впливу на довкілля та створення умов для залучення інвестицій у розвиток та технічне оновлення систем теплопостачання.

Таким чином, КП «Зміїв-тепло» є теплопостачальним підприємством, єдиним джерелом надходження коштів у якого є оплата послуг бюджетними установами, відповідно оплата послуг якими можлива тільки внаслідок:

а) встановлення у передбаченому законом порядку тарифів на теплову енергію та доведення їх до Споживача (бюджетних підприємств);

б) належне фінансування бюджетних установ за результатами встановленого тарифу шляхом проведення відповідних процедур.

При цьому, як зазначає відповідач, з урахуванням становища позивача на газовому ринку за останнім залишено право збільшення ціни на природний газ.

Як зазначає відповідач, додаткові угоди про збільшення ціни природного газу неодноразово надходили від позивача до КП «Зміїв-тепло» упродовж 2015 року. Збільшення ціни природного газу потребує проведення процедури коригування та затвердження тарифів, доведення їх до відома бюджетних підприємств і тільки після цього - фінансування.

Так, з 01.03.2015 року ціна на газ була збільшена на 3672 грн. та становила 11681,04 грн., у зв'язку з чим погребували негайного коригування тарифи Відповідача. Відповідна заява подана КП «Зміїв-тепло» 05.03.2015 року, проте рішення, яке прийнято Зміївською районною радою 27.03.2015 року, набуло чинності 11.04.2015 року. Внаслідок зазначеного збільшенню ціни на природний газ у відповідача перед позивачем виникла заборгованість.

Для оплати боргу перед позивачем відповідач неодноразово звертався з відповідними клопотаннями до Зміївської районної ради та до голови Зміївської районної державної адміністрації про виділення коштів для розрахунків за спожитий газ.

За результатами розгляду звернень рішенням Зміївської районної ради від 17.07.2016 року відповідачу було виділено фінансову підтримку для оплати боргу НАК «Нафтогаз України».

У зв'язку з отриманням відповідачем упродовж жовтня-листопада 2015 року збитків, що пов'язані з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, виникла необхідність у коригуванні тарифів. Рішення, яке прийнято Зміївською районною радою 25.12.2015 року, набуло чинності 09.01.2016 року.

Тобто, як зазначає відповідач, єдиною причиною несвоєчасних та неповних розрахунків КП «Зміїв-тепло» з позивачем за природний газ є виключно несвоєчасні розрахунки бюджетних установ Зміївського району як споживачів за спожиту теплову енергію внаслідок спеціальної, регульованої на законодавчому рівні, процедури фінансування.

Таким чином, несвоєчасна сплата щомісячних платежів за отриманий природний газ виникла у відповідача по незалежних від нього причинах і ці обставини колегія суддів кваліфікує як виключні.

КП «Зміїв-тепло» є відповідальним за безперебійне централізоване постачання теплової енергії у районі своєї діяльності, від якого залежить безаварійне та безперебійне постачання теплової енергії у вигляді опалення та гарячого водопостачання. У Відповідача як комунального підприємства відсутнє джерело на оплату штрафних санкцій, через що примусове стягнення повної суми пені зумовить неможливість вчасно закупити матеріальні ресурси, необхідні для ремонту та відновлення теплових мереж, виконати податкові зобов'язання перед бюджетом, виплатити заробітну плату трудовому колективу підприємства та поставити під загрозу постачання теплової енергії бюджетним установам соціальної направленості.

Таким чином, у відповідача відсутня реальна можливість впливати на своєчасність розрахунків з боку споживачів - бюджетних установ, хоча відповідачем вжито належних заходів до виконання зобов'язання.

Надавши правову оцінку вказаним заявником обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що мають місце обставини для зменшення розміру пені на 50%.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми пені, установив наявність виключних обставин, за яких визнав можливим зменшити розмір санкцій у вигляді пені на 50 % - до 72722,41 грн.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Тобто, штрафні санкції є додатковим надходженням (прибутком) для ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, які б воно не отримало за умови належного виконання КП «Зміїв-тепло» Зміївської районної ради Харківської області умов договору.

Виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено обєктивними обставинами, які не залежать від волі відповідача і на які він не в змозі впливати. Отже, зменшуючи розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення, до уваги прийнято те, що відповідачем вжиті заходи для погашення заборгованості за спірним договором, а вартість спожитої теплової енергії в повному обсязі перераховано на рахунок позивача із незначною затримкою.

Дана правова позиція узгоджується з висновками Вищого господарського суду України, викладеними у постановах від 24.03.2016р. у справі № 922/6052/15, від 26.04.2016р. у справі № 922/27/16, від 05.04.2016р. у справі № 914/4135/15, від 12.04.2016р. у справі № 913/916/15, від 19.04.2016р. у справі № 917/2606/15, від 085.11.2016 р. у справі № 917/16/16, від 15.11.2016 р. у справі № 911/1145/16.

Враховуючи викладене, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 р. у справі № 922/3386/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 р. у справі № 922/3386/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.