ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
п р о п р и п и н е н н я п р о в а д ж е н н я у с п р а в і
"13" грудня 2016 р. Справа № 926/4236/16
За позовом Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України, м. Чернівці
до відповідача «S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L.», Romania
про стягнення коштів в сумі 445949,18 грн. та зобов'язання вчинити дії
Суддя О.В. Гончарук
Представники:
від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреності від 17.03.2016, 05.01.2016;
від відповідача не зявився.
СУТЬ СПОРУ: Чернівецька митниця Державної фіскальної служби України звернулась до юридичної особи за законодавством Румунії «S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L.» з позовом в якому просить:
- стягнути з «S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L.» (Румунія, Com. GORBAN Nr. 88, Jud. IASI) на користь Чернівецької митниці ДФС митні платежі, а саме: податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання у розмірі 226593,12 грн. та компенсаційне мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання у розмірі 219356,06 грн.;
- зобов'язати «S.C.TRANS TRUCK SERVICES S.R.L.» (Румунія, Com. GORBAN Nr. 88, Jud. IASI) відповідно до вимог статті 302 МК України самостійно нарахувати та сплатити пеню одночасно зі сплатою митних платежів.
Свій позов позивач обґрунтовує обставинами, повязаними з здійсненням відповідачем транзитного переміщення товарів через митну територію України з Туреччини в Росію у процесі якого ним допущено встановлений для такого переміщення статтею 95 Митного кодексу України строк.
З посиланням на вимоги частини 2 статті 193 Митного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача до Державного бюджету України митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 29.11.2016 порушено провадження у справі з призначенням її до розгляду на 13.12.2016.
На день розгляду справи, 13.12.2016, представник відповідача, з невідомих для суду причин, у судове засідання не зявився.
Через канцелярію господарського суду надійшло витребуване у позивача положення про Чернівецьку митницю Державної фіскальної служби України з якого вбачається, що остання є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядковується Державній фіскальній службі України.
У відповідності до п. 1 Положення «Про Державну фіскальну службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 за №236, державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Пунктом 4 Положення «Про Державну фіскальну службу України» встановлено, що ДФС, серед іншого, відповідно до покладених на неї завдань: здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів; здійснює контроль за дотриманням податкового і митного законодавства, законодавства щодо трансфертного ціноутворення, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого законом покладено на ДФС; здійснює облік платників податків та єдиного внеску, осіб, які здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і громадянами установленого законодавством порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України та правильністю визначення митної вартості товарів відповідно до закону, а також за правильністю визначення країни походження та класифікації згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) товарів, що переміщуються через митний кордон України; здійснює контроль за доставкою товарів, які перебувають під митним контролем, до митних органів призначення; здійснює стягнення коштів у разі невиконання забезпечених фінансовою гарантією зобов'язань із сплати митних платежів; звертається до суду, у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1-2 статті 1 Митного кодексу України законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до статті 193 Митного кодексу України за порушення встановленого порядку переміщення товарів транзитом перевізник притягується до адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом.
У разі втрати або видачі без дозволу органу доходів і зборів товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, перевізник зобов'язаний сплатити митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів. Порушення перевізником встановлених цим Кодексом строків доставки товарів, якщо виконано всі інші вимоги, не створює для нього зобов'язання щодо сплати митних платежів.
Перевізник звільняється від зобов'язання щодо сплати митних платежів лише у разі, якщо товари, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, було знищено або безповоротно пошкоджено внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або природних втрат за нормальних умов транспортування, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили.
Згідно з статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 12 ГПК встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, у тому числі спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів при здійснені правосуддя поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Водночас, виконуючи статтю 19 Конституції України, суд зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З огляду на приписи частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та беручи до уваги вимоги статей 1, 41, 12 ГПК, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, господарський суд виходить з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частинами 3 та 6 статті 6 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
Положенням частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
З аналізу пункту 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у тому числі в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.
Частиною 5 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов суб'єкта владних повноважень може містити інші (інші ніж зазначені у цій статті) вимоги у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини 6 статті 115 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди України можуть звертатися з дорученням про проведення певних процесуальних дій до іноземних судів, а також виконувати доручення іноземних судів у порядку, встановленому законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Відповідно до п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з відповідними змінами) припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, зокрема, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК).
Судом після подачі позивачем витребуваних у нього документів встановлено, що спірні правовідносини у справі №926/4236/16, не є господарськими відносинами, які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших актів господарського і цивільного законодавства, а позивач у цих правовідносинах наділений статусом субєкта владних повноважень, який реалізує щонайменше державну політику у сфері державної митної справи.
При цьому, у законодавчих актах України відсутні правові норми, що прямо передбачали б вирішення спору про стягнення митних платежів з господарюючого субєкта господарськими судами.
Відтак, спір у даній справі не підвідомчий господарським судам, на підставі чого провадження у справі підлягає припиненню відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про припинення провадження у справі мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011, №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Присутні у судовому представники позивача просять суд, у випадку припинення провадження, повернути сплачений судовий збір позивачу.
Враховуючи, що господарським судом спір по суті не розглядався у звязку з непідвідомчістю цього спору господарським судам, сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню.
Враховуючи викладене, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 80, статтями 1, 12, 86 Господарського процесуального кодексу України, с у д,
У Х В А Л И В:
1. Провадження у справі припинити.
2. Повернути Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України (м. Чернівці, вул. Руська, 248М, код 39465937) судовий збір у розмірі 6690 грн., сплачений за платіжним дорученням №1675 від 18.11.2016.
СуддяО.В. Гончарук
Судове рішення № 63447253, Господарський суд Чернівецької області було прийнято 13.12.2016. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 926/4236/16. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: