Рішення № 63439714, 07.12.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15493/13-ц

Провадження № 2/127/679/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Луценко Л.В.,

при секретарі Завадюк О.І.,

за участю: позивача-відповідача ОСОБА_1,

відповідача-позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності та стягнення моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності та стягнення моральної шкоди, який неодноразово уточняв (а.с.2-5 т.1, 232-236 т.1, 203-204 т.3), мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 30.01.1981 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який в послідуючому рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у цивільній справі №2-903/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу було розірвано.

За час спільного життя подружжя останніми була приватизована квартира за адресою: вул. Хмельницьке шосе, 53/28, м. Вінниця.

Відповідно до свідоцтва на право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради 15.03.2005 року згідно з рішенням від 15.03.2005 року №412, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 62,7 кв.м., належить на праві приватної спільної часткової власності позивачу ОСОБА_1, відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 по 1/4 частки кожному.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2013 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6В.(надалі продавці) з однієї сторони та ОСОБА_5 (надалі покупець) з другої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №2776, продавці продали, а покупець купила належну продавцям квартиру АДРЕСА_2. Відповідно до змісту договору вбачається, що 3/4 частки відчужуваної квартири належить продавцям (по 1/4 частки кожному) на підставі свідоцтва на право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 15.03.2005 року №412, зареєстровано КП «ВМБТІ» 22.12.2006 року та записано в реєстрову книгу №704 за реєстраційним №20/72716; а 1/4 частки квартири належить продавцям (по 1/12 частки кожному) на підставі рішення апеляційного суду Вінницької області від 28.01.2013 року у справі №212/6528/2012, які зареєстровані в Державному реєстрі на нерухоме майно за реєстраційним номером 21746605000.

Хоча, в послідуючому на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.06.2013 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 28.01.2013 року у справі №212/6528/2012 (нині №127/15493/13-ц) було скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, відповідачі набули право власності на спірну квартиру на підставі судових рішень, які в послідуючому були скасовані, та відчужили квартиру третій особі без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5

А тому, у зв'язку з вищевикладеними обставинами позивач просив стягнути з відповідачів вартість 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 в розмірі 100674,00 грн., а також спричинену відповідачами моральну шкоду у розмірі 21000 грн., оскільки, у зв'язку з вищевикладеними обставинами у позивача погіршився стан здоров'я та позивач був вимушений придбати ліки.

В свою чергу ОСОБА_2, Асаф`єва Д.В., ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності (а.с.29-32 т.1), який судом був прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом, в якому позивачі також просили стягнути з них на користь відповідача вартість 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 в розмірі 100674,00 грн. В той час, як ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2016 року провадження у справі за зустрічним позовом в частині припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на 1/4 частки квартири закрито у звязку з відмовою позивачів від позову в цій частині.

Зі змісту ст.123 ЦПК України вбачається, що правова природа зустрічного позову полягає в тому, що він робить неможливим розгляд первісного позову без зустрічного, оскільки направлений на зарахування вимог або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю чи частково задоволення первісного позову, або коли виникають з одних правовідносин.

Натомість, як вбачається з уточнених вимог первісного та зустрічного позовів, останні є однорідними, оскільки як за первісним, так і за зустрічним позовами позивачі просять стягнути з ОСОБА_2, Асаф`євої Д.В., ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 в розмірі 100674,00 грн., а також позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду.

А відтак, суд вважає, що у відповідності до ст.123 ЦПК України позов ОСОБА_2, Асаф`євої Д.В., ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності, не є зустрічним по відношенню до позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Асаф`євої Д.В., ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5, про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності та стягнення моральної шкоди.

Проте, суд вважає, що позовні заяви слід все ж таки розглядати в одному провадженні, оскільки зазначені вимоги є однорідними, повязаними між собою одним предметом та адресуються до одних і тих самих сторін, однак в контексті однорідних позовів у відповідності до ст.126 ЦПК України.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові. Зустрічні позовні вимоги визнав та не заперечував проти задоволення останніх.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги визнала частково в частині стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності, в той час як уточнені позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не визнала та просила суд в задоволенні позову в цій частині відмовити. Зустрічні позовні вимоги підтримала повністю та просила суд останні задовольнити.

Відповідачі за первісним позовом та позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4 до судового засідання не зявились, однак від останніх матеріали справи містять письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність, первісні позовні вимоги в частині стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності визнають в повному обсязі та не заперечують проти задоволення останніх, в той час як уточнені позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не визнають та просять суд в задоволенні позову в цій частині відмовити. Зустрічні позовні вимоги підтримують повністю та просять суд останні задовольнити.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору за первісним позовом ОСОБА_5 покладається на розсуд суду при вирішенні данного спору, проте, зазначає, що угода щодо придбання нею спірного нерухомого майна відповідає нормам чинного законодавства України.

Згідно ч.2 ст.158 ЦПК України особа, яка бере участь у розгляді справи, має право заявляти клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5, про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності та стягнення моральної шкоди, та зустрічний позов ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності слід задовольнити частково з наступних міркувань.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що 30.01.1981 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який в послідуючому рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у цивільній справі №2-903/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу було розірвано (а.с.9 т.1).

За час спільного життя подружжя останніми була приватизована квартира за адресою: вул. Хмельницьке шосе, 53/28, м. Вінниця.

Відповідно до свідоцтва на право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради 15.03.2005 року згідно з рішенням від 15.03.2005 року №412, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 62,7 кв.м., належить на праві приватної спільної часткової власності позивачу ОСОБА_1, відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 по 1/4 частки кожному (а.с.10 т.1).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2013 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6В.(надалі продавці) з однієї сторони та ОСОБА_5 (надалі покупець) з другої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №2776, продавці продали, а покупець купила належну продавцям квартиру АДРЕСА_2. Відповідно до змісту договору вбачається, що 3/4 частки відчужуваної квартири належить продавцям (по 1/4 частки кожному) на підставі свідоцтва на право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 15.03.2005 року №412, зареєстровано КП «ВМБТІ» 22.12.2006 року та записано в реєстрову книгу №704 за реєстраційним №20/72716, 1/4 частки квартири належить продавцям (по 1/12 частки кожному) на підставі рішення апеляційного суду Вінницької області від 28.01.2013 року у справі №212/6528/2012, які зареєстровані в Державному реєстрі на нерухоме майно за реєстраційним номером 21746605000 (а.с.46-47 т.2).

Хоча, в послідуючому на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.06.2013 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 28.01.2013 року у справі №212/6528/2012 (нині №127/15493/13-ц) було скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с.163-166, 214-216 т.2).

Таким чином, відповідачі набули право власності на спірну квартиру на підставі судових рішень, які в послідуючому були скасовані, та відчужили квартиру третій особі без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5, при цьому порушивши право власності позивача ОСОБА_1 на 1/4 частку вказаного майна.

Статтями21,41 Конституції України закріплено, що нормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1ст.316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1ст.317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК Українивстановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 19.02.2014 року у справі №6-4ц14 при вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності, крім вказаної спеціальної норми суду слід врахувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід ретельно вивчити обставини справи з метою зясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки. Обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Разом з тим, з огляду на вищевикладені обставини та враховуючи те, що на даний час право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано в установленному порядку за ОСОБА_5, що достеменно підтверджується матеріалами реєстраційної справи відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Вінницького міського управління юстиції Вінницької області на вказаний об'єкт нерухомого майна (а.с.64-106 т.2), згода ОСОБА_1 щодо виплати йому компенсації вартості 1/4 частки нерухомого майна та, відповідно, згода відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 здійснити виплату такої компенсації ОСОБА_2, суд вважає за необхідне первісний та зустрічний позова в частині стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності задовольнити.

Суд звертає увагу, що визначаючи розмір компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності, сторонни виходили із висновку судової будівельно-технічної експертизи Вінницької торгово-промислової палати №ОС-84 від 24.09.2012 року, згідно якого ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_3 складає 402696,00 грн., а ринкова вартість 1/4 частки останньої складає 100674,00 грн. (а.с.92-114 т.1).

Що ж стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 21000 грн., то суд вважає за можливе в задоволенні останніх відмовити у зв'язку з безпідставністю з наступних міркувань.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розяснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частина 1 статті 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, до загальних підстав відповідальності, встановлених ст.1167 ЦК України, для покладення відповідальності на заподіювача моральної (немайнової) шкоди, відповідно, необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність шкоди; протиправність дій заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (ч.1 п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають ріні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Однак, позивачем вищезазначених вимог не дотримано, так як не зазначено яким саме чином йому було завдано моральної шкоди. Також, не зрозуміло з чого виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, оцінюючи душевні страждання та чи останні були в дійсності насправді.

Окрім того, суд відноситься критично до наданих копій квитанцій на придбання ліків, як на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди, яка виявилась у погіршенні стану його здоровя, і, як наслідок, на підставу про задоволення позову, оскільки зі змісту останніх та враховуючи вік позивача, наявність у останнього інвалідності ІІ групи, не вбачається причинно-наслідкового звязку між погіршенням стану його здоровя, що призвело до купівлі таких медичних препаратів як анальгін, цитрамон, настоянка бояришника, тощо (а.с.20 т.1) та діями відповідачів. Окрім того, позивачем не надано жодної медичної довідки, яка б свідчила про таке погіршення стану здоровя позивача, яке, як наслідок, завдало позивачу душевних страждань та спричинило вимушені зміни в його житті.

Таким чином, відсутня сукупність умов у відповідності до положень ст.1167 ЦК України, яка передбачає покладення відповідальності на заподіювача моральної (немайнової) шкоди.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги, заявлені позивачем в частині відшкодування моральної шкоди, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а відтак задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що ОСОБА_1 являється інвалідом ІІ групи та звільняється від сплати судового збору згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», в силу ст.ст.79, 88 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 1006,74 грн. судового збору в дохід держави. В той час, як сплачений ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 900,00 грн., згідно квитанції №k25/V/46 від 31.05.2012 року, не підлягає стягненню з ОСОБА_1 на її користь, оскільки останній звільняється від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 15, 16, 23, 316, 317, 321, 364, 1167 ЦК України, ст.ст.10, 60-61, 158, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5, про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності та стягнення моральної шкоди, та зустрічний позов ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості 1/4 частки майна у спільній сумісній власності задовольнити частково.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 ринкову вартість 1/4 частки квартири АДРЕСА_3, що становить 100674 (сто тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 00 коп.

В іншій частині задоволення позовів відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, Асаф`євої ОСОБА_3, ОСОБА_4 1006 (одна тисяча шість) грн. 74 коп. судового збору в дохід держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: