Рішення № 63436622, 22.11.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

22.11.2016

Справа № 369/7953/16-ц

Провадження № 2/369/3550/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Усатова Д.Д.

при секретарі Кузьменко П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про визнання правочину,вчиненого під впливом помилки недійсним ,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про визнання правочину, вчиненого під впливом помилки недійсним.

Свої вимоги позивач обґрунтовує ти, що 10 квітня 2014 року вона ОСОБА_1 склала заповіт, яким заповіла все своє майно на користь онука ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

Разом з тим, враховуючи вік позивача її донька ОСОБА_2 запропонувала їй проживати разом у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначає, що відповідач запропонувала забезпечити утримання позивача, а позивач мала передати взамін у власність свою квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. З початку 2015 року донька купувала позивачу ліки та продукти, намагалась піклуватись про позивача.

24.04.2015 року позивачем було укладено правочин, згідно якого остання передала у власність ОСОБА_2 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач зазначає, що насправді вона вважала, що укладає договір довічного утримання, в зв»язку з чим на підставі власної заяви вирішила скасувати заповіт від 10 квітня 2014 року.

В подальшому після скасування заповіту, відповідач ОСОБА_2 почала вимагати від позивача часину пенсії на продукти та ліки, зневажливо ставилась та всіляко принижувала права позивача.

22.06.2016 р. позивач отримала від приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 фотокопію договору, але не довічного утримання, а договору дарування квартири, згідно якого вона подарувала, а обдарована ОСОБА_2 прийняла в дарунок квартиру під № 45, що розташована за адресою: пров. Поштовий, буд. 15 в м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області.

24.04.2015 р. ОСОБА_2 уклала договір дарування квартири під № 45, що розташована за адресою: пров. Поштовий, буд. 15 в м. Вишневе Києво-Святошинського району подарувавши її ОСОБА_3

Так, позивач зазначає, що вказаний договір дарування квартири на користь відповідача, був укладений позивачем в ситуації, коли вона помилявся щодо обставин, які мають істотне значення.

Посилаючись на вищевикладене та норми законодавства позивач просила суд визнати договір дарування квартири під номером 45, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, пров. Поштовий, 15, укладений 24.04.2015 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити, додатково пояснили суду, що позивач будучи особою похилого віку, яка за станом здоров»я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилась на передачу квартири, яка є її єдиним житлом лише за умови довічного утримання й укладаючи спірний договір помилась щодо правової природи правочину, прав та обов»язків які виникнуть після його укладення.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їхній представник в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечували, пояснили суд, що до 24.04.2015 р. позивачка ОСОБА_1 була власницею квартири АДРЕСА_3. Разом з тим у цій квартирі вона не проживала досить тривалий час, оскільки жила у своєї другої доньки ОСОБА_6 Причиною було те, що у доньки було двоє неповнолітніх дітей за якими вона допомагала доглядати. На початку 2014 р. ОСОБА_1 повідомила, що стосунки з ОСОБА_6 стали зовсім напруженими і вона там більше не може проживати. ОСОБА_7 та ОСОБА_3 запропонували їй переїхати до них. Будь-яких передумов ця пропозиція не мала, будь-якої розмови про передачу спірної квартири не йшло, оскільки, як їм було відомо, перед цим вона заповіла квартиру своєму онуку. ОСОБА_1 погодилась на переїзд і влітку 2014 р. переїхала жити до ОСОБА_7 та ОСОБА_3 Навесні 2015 р. ОСОБА_1 повідомила, що має намір подарувати свою квартиру ОСОБА_7 З метою вчинення правочину ОСОБА_1 сама зв'язалася з приватним нотаріусом ОСОБА_4, яку вона добре знала, оскільки у 2010 р. через неї подарувала ОСОБА_7 іншу квартиру по вул. Жовтневій, 14, обговоривши всі основні умови оформлення правочину. На прохання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 нотаріуса було запрошено додому, а саме: АДРЕСА_4. 24.04.2015 р. нотаріус ОСОБА_4 приїхала за вказаною адресою, де й було підписано договір дарування. Після того як ОСОБА_4 поїхала реєструвати договір, між ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка була присутня підчас підписання договору, виникла розмова підчас якої ОСОБА_7 висловила бажання подарувати квартиру ОСОБА_3, мотивуючи це тим, що ОСОБА_3 була вагітною і їй потрібні більш зручні умови для виховання майбутньої дитини. Посилаючись на вищевикладене відповідачі вважають, що позовні вимоги є надуманими та безпідставними. В судовому засідання представник відповідачів просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Третя особа Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області в судове засідання не з»явилась, через канцелярію суду подала письмові пояснення в яких просила розглянути цивільну справу за її відсутності, та пояснила суду, що нею 24 квітня 2015 року за реєстровим номером 457 був посвідчений договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдаровувана). Предметом договору була квартира номер 45 (сорок п'ять), яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, провулок Поштовий буд. 15. За консультацією щодо посвідчення договору до неї зверталася ОСОБА_1 (в телефоному режимі), потім особисто ОСОБА_3, з приводу роз'яснення порядку посвідчення договору дарування та його наслідків. 24 квітня 2015 року об 13:00 годині нею здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_5, де були проведенні підготовчі дії для посвідчення договору дарування квартири, а саме: установлено особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії, яке було здійснено за документами - паспортом громадянина України СН 546953, виданим Московським РУ ГУ МВС України в місті Києві 30.10.1997 року та НОМЕР_1, виданим Києво-Святошинським РУ ГУ МВС України в Київській області 06.06.2006 року; визначено обсяг дієздатності громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, на підставі наданих документів, що підтверджують вік, а також в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії, а також відповідність волі і волевиявлення особи щодо вчинення вказаного правочину, а саме, посвідчення договору дарування зазначеної вище квартири; надано підготовлений проект договору дарування квартири для ознайомлене сторонам, громадянці ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які прочитали договір. Встановлено дійсні наміри кожної зі сторін, щодо посвідчення договору дарування квартири, а також відсутність у них заперечені щодо кожної з умов договору дарування квартири; передано всі необхідні, для вчинення даної нотаріальної дії оригінали документів (оригінал договору купівлі - продажу квартири, витяг прі реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічний паспорт, звіт прі проведення незалежної оцінки, довідка про прописаних № 432 від 24.04.2015 року оригінали паспортів, зазначених вище). Громадянка ОСОБА_2 виявила бажання подарувати цю ж квартиру свої доньці ОСОБА_3. 24 квітня 2015 року об 16 годині 30 хвилин був посвідчений договір дарування квартири між ОСОБА_2 (Дарувальник) та ОСОБА_3 (Обдаровувана). Вказана нотаріальна дія, на прохання сторін (причина) була вчинена у дома за адресою: АДРЕСА_5, у зв'язку з станом здоров'я ОСОБА_2. Додатково також повідомила, що 09 листопада 2015 року нею було здійснено внхід на дом за адресою: АДРЕСА_5, за викликом ОСОБА_1. яка просила скасувати заповіт, посвідчений ОСОБА_8 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10 квітня 2014 року за реєстровим номером 1357 об 12 годині 55 хвилин, за яким вона, ОСОБА_1, заповідала все своє майно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін та їх представників, свідків, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В силу приписів ст.ст.6,627 ЦК Україниу цивільних правовідносинах проголошений принцип свободи договору, в силу якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з у рахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що не заперечувалось сторонами, 10 квітня 2014 року ОСОБА_1 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, зареєствароного в реєстрі за № 1357, за яким заповіла все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, те на що вона матиме право за законом заповіла ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

09.11.2016 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_1, було скасовано заповіт посвідчений ОСОБА_8 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 10 квітня 2014 року за реєстровим номером 1357 об 12 годині 55 хвилин, за яким вона, ОСОБА_1, заповідала все своє майно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З матеріалів справи вбачається, що 24.04.2015 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладеного договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 за реєстровим № 457. Предметом договору була квартира номер 45 (сорок п'ять), яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, провулок Поштовий буд. 15.

24 квітня 2015 року між між ОСОБА_2 (Дарувальник) та ОСОБА_3 (Обдаровувана) укладено договір дарування квартири № 45 (сорок п'ять), яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, провулок Поштовий буд. 15.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивача та представник позивача в судовому засіданні зазначили, що волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона думала, що вчиняє договір довічного утримання, посилаючись як на підставу для визнання вищевказаного договору недійсним іст.229 ЦК України(вчинення договору під впливом помилки).

Судом встановлено, що спірний договір дарування квартири був укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1-6ст. 203 ЦК України.

Згідност. 229 ЦК Україниякщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 19Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що відповідно достатей 229 - 233 ЦКправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 27.04.2016. № 6-372цс16 якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставоюдля визнання правочину недійсним.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

В судовому засіданні позивачка стверджувала, що є особою похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилася на передачу квартири, яка є її єдиним житлом та у якій вона продовжує бути зареєстрованою, у власність лише за умови довічного утримання, й укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачами.

Так судом приймається до уваги, що позивачка ОСОБА_1 є особою похилого віку (71 рік). Разом з тим сам це не є достатньою та безумовною обставиною, яка беззаперечно вказує на проблеми у правильності сприйняття вчинюваних особою правочинів.

Ні позивачем ні її представником не надано будь-якої медичної документації, яка б підтверджувала наявність зазначених у позовній заяві обставин щодо поганого стану здоров'я або необхідності сторонньої допомоги.

При цьому як вбачається з письмових пояснень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 за консультацією щодо посвідчення договору в телефонному режимі зверталась особисто ОСОБА_1

Окрім того, судом встановлено, що позивачка до вчинення правочину тривалий час не проживала у спірній квартирі, що спростовує доводи про те, що вона втратила єдине житло.

В судовому засіданні допитаний як свідок з боку позивача ОСОБА_6, яка є донькою позивача, суду пояснила, що їй відомо зі слів мами, що був договір на умовах довічного утримання. Маму закривали в квартирі одну на місяць. Вона викликала поліцію декілька разів, в присутності сестри.

Те, що ОСОБА_1, як вказує свідок ОСОБА_6 яка є донькою позивача повідомила останню про укладення нею договору довічного утримання не свідчать про усвідомлення нею характеру вчинення юридично значимих дій, зокрема, по укладенню оспорюваного договору.

Судом встановлено, що договір дарування квартири був підписаний усіма сторонами, тобто за правилом ч. 1ст. 638 ЦК Україниє укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали.

Згідно ст.44та45 Закону України «Про нотаріат»визначають, що нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, свідчать особисті підписи сторін на правочині. Нотаріально посвідчувані правичини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчу вальному написі.

Оскільки на момент укладення договору дарування жодних зауважень від ОСОБА_1 про неможливість здійснити нотаріальну дію не надходило, суд має всі підстави вважати, що укладення спірного договору дарування відповідало волі позивача.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що жодного доказу наявності якоїсь помилки при укладанні спірного договору позивачем не надано суду, як і не доведено помилку при укладанні спірного договору.

Представник відповідача просив суд застосувати строк позовної давності, оскільки оспорюваний договір був укладений 24.04.2015 р., а позивач звернувся до суду з цим позовом лише у 29.08.2016 року.

Однак, суд зазначає, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першоїстатті 261 ЦК- від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 28постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Таким чином, позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності, а тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертоюстатті 267 ЦК, відсутні.

Отже, на день розгляду справи позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог за яких при укладанні договору дарування мала місце помилка, не здобуто таких доказів і в ході судового засідання, а відтак, суд, з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, обставини, викладені в ньому, не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Д.Д.Усатов