Постанова № 63435306, 14.12.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р.Справа № 923/966/16Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - ОСОБА_1 (за договором),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Херсонської області від 04.11.2016

по справі № 923/966/16

за позовом Державного підприємства «Цюрупинське лісомисливське господарство»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 25 921,15 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Представником відповідача в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 14.12.2016 року відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2016 року Державне підприємство «Цюрупинське лісомисливське господарство» (далі - Підприємство, позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 25 921,15 грн., а також витрат по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що Підприємство поставило відповідачу товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними, проте останній за отриманий товар не розрахувався.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.11.2016 позовні вимоги Підприємства задоволені, стягнуто з відповідача на користь позивача 25 921, 15 грн. заборгованості та 1 378, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позовна заява Підприємства є обґрунтованою та підтверджена матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ФОП ОСОБА_2 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, постановити нове, яким в позові відмовити повністю. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи.

13.12.2016 до Одеського апеляційного господарського суду від Підприємства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність твердження відповідача, що копію позовної заяви з додатками йому було направлено з порушенням норм ст. 56 ГПК України є безпідставними, оскільки спростовується матеріалами справи. Позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судове засідання 14.12.2016 не з'явився, та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштових відправлень від 28.11.2015, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Проте, така неявка представника позивача не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 28.11.2016 у даній справі, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

14.12.2016 представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Приймаючи рішення по даній справі, суд першої інстанції встановив, що Підприємством в травні - червні 2015 року було відпущено ФОП ОСОБА_2 товар - лісо-продукцію, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 004469, 004470 від 05.05.2016, № 004483, 004484 від 06.05.2015, № 004690 від 29.05.2015, № 004714 від 03.06.2015 та № 004775 від 10.06.2015, на загальну суму 25 921,15 грн.

Позивач на адресу відповідача скерував претензію про сплату заборгованості в розмірі 25 921,15 грн. та врегулювання спору мирним шляхом за вих. № 388 від 26.08.2016.

Однак відповіді на претензію відповідач не надіслав, заборгованість не сплатив.

Отже, у відповідача існує заборгованість в сумі 25 921,15 грн., яка до цього часу не погашена.

Проте, судова колегія не погоджується з даним висновком господарського суду та вважає його необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних:

№ 004469 від 05.05.2015 на суму 4 608, 00 грн.;

№ 004470 від 05.05.2015 на суму 1 536,00 грн.;

№ 004483 від 06.05.2015 на суму 4 608,00 грн.;

№ 004484 від 06.05.2016 на суму 1 536,00 грн.;

№ 004690 від 29.05.2015 на суму 3 841,15 грн.;

№ 004714 від 03.06.2015 на суму 4 896,00 грн.;

№ 004775 від 10.06.2015 на суму 4 896,00 грн. (а.с. 9-15).

За своєю правовою природою товарно-транспортні накладні є договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 525, 526 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Проте, наявність будь-яких зобов'язань сторін має підтверджуватись первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закону) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону (у редакції чинній на час складання товарно-транспортних накладних) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім цього, Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі - Положення), господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. (п. 2.2. Положення).

Згідно з п.2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За відсутності таких реквізитів документи не можуть бути доказом того, що господарська операція (в даному випадку - поставка товару) фактично відбулась, і, відповідно - доказом наявності зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до ст.ст. 509, 610 ЦК України та ст.193 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, товарно-транспортні накладні на загальну суму 25 921,15 грн. не відповідають вимогам ст.9 Закону оскільки в останніх відсутній підпис особи, яка отримала товар, і яка відповідає за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Також, вказані товарно-транспортні накладні не містять відбитку печатки (штампу) відповідача, якою особа, що прийняла товар, повинна була завірити на супровідних документах (в даному випадку - товарно-транспортні накладні) свій підпис про одержання товару.

Отже, наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних не містять необхідних реквізитів, визначених Положенням та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (печатки та підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку отримувача), а тому не є первинним документом, який в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України може бути допустимим доказом (фіксувати факт) проведення господарської операції з поставки/передачі товарів.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів прийшла висновку, що факт отримання товару відповідачем за вищезазначеними товарно-транспортними накладними в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України позивачем не доведений, в зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 25 921,15 грн. є безпідставною, необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд встановив, що неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав установленими, пов'язані з порушеннями процесу доказування, які допущені місцевим господарським судом.

Тобто, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, адже обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Необґрунтованим є рішення, в якому неправильно встановлено або взагалі не встановлено фактичних обставин справи. Неповне з'ясування обставин справи свідчить про те, що господарський суд не поставив на свій розгляд і не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи.

Недоведеність обставин, які мають значення для справи, що їх місцевий господарський суд визнав установленими, має місце в тих випадках, коли істотні для справи обставини не підтверджено доказами або підтверджено недопустимими чи недостовірними, суперечливими доказами, а також доказами, отриманими судом із порушенням норм процесуального права. Причиною недоведеності обставин, що мають значення для справи, є порушення судом правил дослідження й оцінки доказів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарським судом не надано належної оцінки всім зазначеним вище обставинам, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задовольню, на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України рішення господарського суду - скасуванню, позовні вимоги Підприємства такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 04.11.2016 року - скасувати.

3. У задоволенні позовних вимог Державному підприємству «Цюрупинське лісомисливське господарство» - відмовити.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Гладишева Т.Я.

Савицький Я.Ф.