Постанова № 63435299, 14.12.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р.Справа № 915/869/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Принцевської Н.М., Лисенко В.А.

секретар судового засідання Бендерук Є.О.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 за довіреністю від 05.06.2015 року №14-72;

від відповідача ОСОБА_2 за довіреністю від 01.09.2016 року №04/1272;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв

на рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року

по справі № 915/869/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв

про стягнення 967 503 грн. 73 коп.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв, в якій просило суд стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м.Миколаїв на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ пеню у розмірі 862 294 грн. 60 коп., 3 % річних у розмірі 50 131 грн. 98 коп., інфляційні втрати у розмірі 55 077 грн. 15 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі № 915/869/16 (суддя Васильєва Л.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ 26 001 грн. 03 коп. пені, 39 997 грн. 73 коп. 3 % річних, 37 070 грн. 13 коп. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено, а також відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати в частині задоволення позовних вимог рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі №915/869/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним зясуванням всіх обставин справи.

14.12.2016 року через канцелярію суду представником позивача було надано відзив на апеляційну скаргу, який судовою колегією долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 915/869/16 та наданих представниками сторін пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі №915/869/16 є неправомірним та необґрунтованим в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, і таким, яке прийняте за результатами помилкового розрахунку 3% річних та пені, тому в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством «Національна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (покупець) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року № 13-105-Б з додатковими угодами до нього, відповідно до умов якого продавець зобовязався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобовязався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору продавець передає покупцю у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, ввезеного на митну територію України Публічним акціонерним товариством «Національна компанія «Нафтогаз України») у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України з Російською Федерацією, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Пунктами 3.3 3.4 договору визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу зобовязується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна (граничний рівень ціни) на природний газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ (пункт 5.1 договору).

Відповідно до пункту 6.1 договору у редакції додаткової угоди № 3плата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами в національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення (пункт 11 договору в редакції додаткової угоди до договору від 23.03.2015 року № 11).

Додатковими угодами до договору неодноразово коригувалась ціна та обсяг поставленого газу.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

В силу приписів частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов договору Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, м. Київ протягом 2013 2015 років передало Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв природний газ на загальну суму 304 819 565 грн. 32 коп., що підтверджується актами приймання передачі природного газу, оформленими та підписаними сторонами належним чином (а. с. 49 77).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом всього періоду оплачував поставлений природний газ несвоєчасно, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, нарахованих за прострочку виконання умов договору.

Відповідачем до місцевого господарського суду було подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій він просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, м. Київ щодо стягнення пені в сумі 862 294 грн. 60 коп. та 3 % річних в сумі 4 341 грн. 58 коп.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобовязання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

У позовній заяві Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, м. Київ просило суд стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м.Миколаїв інфляційні втрати у розмірі 55 077 грн. 15 коп.

Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобовязання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобовязання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в звязку з неналежним виконанням грошового зобовязання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобовязання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

В розрахунку позовних вимог Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, м. Київ зазначило, що за зобовязаннями березня 2015 року інфляційні втрати нараховано на суму боргу 1 838 107 грн. 52 коп., яка, на думку позивача, проіснувала протягом травня-червня 2015 року. Судова колегія, перевіривши розрахунок позовних вимог та наданий відповідачем контррозрахунок, дійшла висновку, що позивач і відповідач помилково нараховують інфляційні втрати на означену суму боргу за спірний період, оскільки сума боргу 1838 107 грн. 52 коп., на яку були нараховані інфляційні, проіснувала менше місяця, тому таке нарахування є неправомірним (з врахуванням часткових проплат відповідачем і наявності прострочки в декілька днів кожної суми). За зобовязаннями квітня 2015 року суми боргу 4 327 339 грн. 05 коп. і 267 057 грн. 87 коп. також проіснували менше місяця, тому інфляційні втрати у сумі 14638 грн. 78 коп., нараховані позивачем за період червня-серпня 2015 року також не підлягають задоволенню в звязку з їх безпідставністю.

Місцевим господарським судом помилково частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, оскільки прострочка відповідача в ці періоди становила менше місяця, а при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у загальній сумі 55 077 грн. 15 коп.

Також у позовній заяві Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, м. Київ просило суд стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв 3% річних у сумі 50 131 грн. 98 коп.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобовязання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобовязання перед кредитором.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобовязання, судова колегія дійшла висновку, що позивач, відповідач та місцевий господарський суд помилково розрахували суму 3 % річних. Судова колегія дійшла висновку про часткову помилковість розрахунку позивача, оскільки, коли мала місце часткова оплата відповідачем суми основного боргу, позивач помилково нараховував 3% річних на один день здійснення фактичної оплати за договором, з суми боргу, яка в цей день вже не існувала. Тобто, позивач помилково вважає день здійснення часткової оплати боргу днем прострочки виконання попереднього розміру грошового зобовязання, що не відповідає нормам чинного законодавства України в частині часу припинення існування грошового зобовязання боржника перед кредитором.

З наданого відповідачем контррозрахунку, який помилково прийнято до уваги судом першої інстанції, вбачається, що порушення строків оплати поставленого природного газу нібито мало місце лише за зобовязаннями травня 2015 року та червня 2012 року. Судова колегія зазначає, що такий розрахунок відповідача взагалі в частині нарахування 3 % річних не відповідає обставинам справи (з урахуванням того, що по даній справі наявна прострочка виконання відповідачем його договірного грошового зобовязання за інші періоди, заявлені позивачем до суду).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції, помилково посилаючись на наявність в договорі умови щодо застосування збільшеного строку позовної давності в 5 років, тоді як умовами договору, який є підставою позову, спочатку сторони домовились про застосування 3-х річного строку позовної давності (умова яка по відношенню до інфляційних та 3% річних не має юридичної сили, оскільки законом і так передбачена можливість нарахування цих видів юридичної відповідальності протягом цього періоду).

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогами про сплату процентів та інфляційних нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів". Таким чином, до стягнення 3 % річних застосовується загальний трирічний строк позовної давності.

З відбитку пошти на конверті вбачається, що позивач звернувся до суду 06.08.2016 року (а. с. 96), тобто початком строку, за який може бути стягнуто 3% річних, з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, є 06.08.2013 року.

Тому судова колегія, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за спірний період, визначила, що обгрунтованим та доведеним є розрахунок 3% річних за загальний період прострочки в розмірі 37 686 грн. 22 коп., які і належать до стягнення з відповідача. Отже, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у сумі 12 445 грн. 76 коп. відмовляється в звязку з невірним розрахунком як позивача, так і місцевого господарського суду.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 862 294 грн. 60 коп., судова колегія зазначає наступне.

У розумінні статті 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Водночас у відповідності до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписами частин 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року № 13-105-Б в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 року № 2 дод договору визначено, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ ХІ договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, Покупець зобовязується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Додатковою угодою від 28.04.2014 року № 3 до договору на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року № 13-105-Б в, укладеної між сторонами, викладено пункти 9.1 та 9.2 статті 9 Порядок вирішення спорів Договору у новій редакції:

9.1 Спори (розбіжності) за договором вирішуються за домовленістю сторін.

9.2 У разі недосягнення Сторонами згоди щодо вирішення спорів (розбіжностей) за цим Договором спір передається на вирішення в господарські суди України.

Таким чином, сторони в добровільному порядку виключили з тексту договору попередню умову про застосування 3-річного строку позовної давності до нарахування пені і тому повинен бути застосований скорочений спеціальний строк позовної давності на підставі клопотання відповідача.

Отже, враховуючи те, що у поданих розрахунках спірних сум включено суми пені, нарахованої у періоди прострочення за межами строку спеціальної позовної давності, про наслідки застосування якої звернувся із заявою відповідач, у звязку з чим пеня підлягає стягненню в межах строку позовної давності, а саме з 06.08.2015 року.

Здійснивши власний розрахунок суми пені за спірний період, судова колегія дійшла висновку, що правомірним є розрахунок пені у загальній сумі 24451 грн. 97 коп. з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 837 842 грн. 63 коп.

За таких обставин, рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі № 915/869/16 є частково неправомірним в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, а також у звязку з невірним перерахунком сум пені та 3 % річних, які підлягають до стягнення з відповідача за умовами договору та з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

При цьому, не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що неповернення позивачем примірників підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу може розглядатися як порушення умов пункту 3.4 укладеного сторонами договору, але не може бути визнано обставиною прострочення кредитора, в розумінні цивільного законодавства України, котра звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання грошового зобовязання за договором.

У відповідності до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дії, що встановлені договором, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку.

Сторони у пункті 6.1 договору, в редакції додаткової угоди № 3, узгодили порядок здійснення розрахунків.

Судова колегія зазначає, що позивачем доведено, що його повноважним представником підписано та скріплено печаткою всі складені відповідачем акти приймання-передачі природного газу в період дії укладеного між ними договору. Це підтверджується належно засвідченими копіями доданих до позову актів приймання-передачі природного газу у спірний період.

Також колегія суддів зазначає, що відповідач, як сторона, на яку пунктом 3.4 договору покладено обовязок щодо складання актів приймання-передачі природного газу, і власник обсягу газу, придбаного згідно цих актів, що випливає із змісту пункту 3.1 договору, з урахуванням обставин, що від позивача не надійшло мотивованих відмов від підписання актів приймання-передачі, могло виконати свій обовязок щодо оплати у визначені в договорі строки повної вартості зафіксованих в актах приймання-передачі обємів придбаного природного газу, а саме, до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про часткове скасування рішення суду першої інстанції з цих підстав в звязку з нібито наявністю прострочення кредитора є безпідставними з огляду ще й на те, що сума основного боргу за договором відповідачем була сплачена в повному обсязі без заперечень та зауважень з приводу нібито відсутності повернутих актів приймання-передачі, які і є підставою для здійснення розрахунків між сторонами.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі № 915/869/16 частково не відповідає нормам матеріального права України, тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення 3 % річних у сумі 37 686 грн. 22 коп., пені у сумі 24 451 грн. 97 коп., з відмовою у задоволенні позову в іншій частині, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по сплаті судового збору за розгляд справи місцевим господарським судом розподіляється між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв на рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі №915/869/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі №915/869/16 скасувати частково.

Задовольнити частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв про стягнення 967 503 грн. 73 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, 54000, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул.. Погранична (Чигрина), буд. 159, ЗКПО 05410263 на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, 01001, м. Київ, вул.. Б.Хмельницького, 6, ЗКПО 20077720 пеню у розмірі 24451 грн. 97 коп., 3 % річних у розмірі 37 686 грн. 22 коп., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 870 грн. 75 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз, м. Миколаїв про стягнення інфляційних втрат у сумі 55077 грн. 15 коп., 3 % річних у сумі 12 445 грн. 76 коп. та про стягнення пені у сумі 837 842 грн. 63 коп.

В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 24.10.2016 року у справі №915/869/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5