Постанова № 63435290, 07.12.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2016 р.Справа № 914/1713/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівБонк Т.Б.

ОСОБА_1

розглянувшиапеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області, за вих. № 05/2-993вих.16 від 20.09.2016р. (вх. № ЛАГС 01-05/4679/16 від 29.09.2016р.)

на рішеннягосподарського суду Львівської області від 07.09.2016р.

у справі № 914/1713/16

за позовом:заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача-1:Радехівської районної державної адміністрації, м. Радехів, Львівська область

до відповідача-2:товариства з обмеженою відповідальністю Стоянівський торфобрикетний завод, с. Стоянів, Радехівський район, Львівська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача: Державна інспекція сільського господарства в Львівській області, м. Львів

провизнання протиправними та скасування розпоряджень голови Радехівської РДА № 542 від 17.07.2016р., № 586 від 04.08.2016р., визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.10.2008р., зобовязання повернути земельну ділянку,

за участю учасників судового процесу:

від прокуратури: ОСОБА_2 прокурор

від позивача: ОСОБА_3 представник (довіреність № 5/34-750/0/2-16-2 від 02.02.2016р.

від відповідача-1: ОСОБА_4 представник (довіреність № 02-34/1361-1 від 06.07.2016р.)

від відповідача-2: ОСОБА_5 представник (довіреність б/н від 08.06.2015р.)

від третьої особи: не зявився

Учасникам судового процесу розяснені права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27, 28, 29 ГПК України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та заяв про відвід суддів від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.09.2016р. (суддя Крупник Р.В.) у справі № 914/1713/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних розпоряджень Радехівська РДА діяла у межах наданих їй повноважень Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та Земельним кодексом України щодо розпорядження землями державної власності (поза межами населених пунктів), згідно вказаних розпоряджень орендодавцем правомірно укладено з відповідачем-2 договір оренди, відповідно правових підстав для визнання договору оренди землі від 28.10.2008р. немає, як і відсутні підстави для зобовязання відповідача-2 повернути земельну ділянку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступником прокурора Львівської області подано апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено необєктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно з інформацією Держземагентства у Радехівському районі земельна ділянка, що передана в оренду ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод належить до земель промисловості та знаходиться за межами населеного пункту. Відтак, приймаючи спірні розпорядження, Радехівська РДА вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки розпорядником таких земельних ділянок на час прийняття розпоряджень була Львівська обласна державна адміністрація. Враховуючи наведене, прокурор вважає, що договір оренди, який був укладений між сторонами на виконання оскаржуваних розпоряджень є недійсним в силу положень ч. 1 ст. 203 ЦК України, а земельна ділянка підлягає поверненню в розпорядження Львівської ОДА з приведенням її у попередній, придатний для використання стан.

Згідно протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 29.09.2016р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_6, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, ОСОБА_7 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.11.2016р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 22.11.2016р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.12.2016р.

Прокурор в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні представниця позивача доводи апеляційної скарги прокуратури підтримала повністю, просить суд її задоволити в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/7878/16 від 31.10.2016р.), просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/7780/16 від 26.10.2016р.) та у додаткових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/8319/16 від 18.11.2016р., вх№ 01-04/8711/16 від 05.12.2016р.), просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подала, участі уповноваженого представника в судові засіданні жодного разу не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

17.07.2008р. головою Редехівської районної державної адміністрації Львівської області прийнято розпорядження № 542 Про надання дозволу ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод на виготовлення технічної документації із землеустрою, яким ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками на умовах оренди на території Стоянівської (площа земельних ділянок 354,8 га), Тетевчицької (207,0 га), Пиратинської (245,01), Синьківської (164,03 га) та Куликівської (59,61 га) сільських рад Радехівського району (а.с. 21 том І).

04.08.2008р. головою Редехівської районної державної адміністрації Львівської області прийнято розпорядження № 586 Про надання в оренду ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод земельних ділянок для видобутку торфу, яким, зокрема, ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для передачі їх в оренду ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод для видобутку торфу на території Стоянівської сільської ради; припинено КП Стоянівський торфобрикетний завод право користування земельними ділянками на умовах оренди для видобутку торфу на території Стоянівської сільської ради (загальною площею 354,8 га); передано ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод в оренду земельну ділянку на території Стоянівської сільської ради (загальною площею 354,7977 га) (за межами населеного пункту) строком на 25 років для видобутку торфу (а.с. 22 том І).

На виконання вказаних розпоряджень, 28.10.2008р. між Радехівською РДА (орендодавець) та ТзОВ Стоянівський торфобрикетний завод (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідачу-2 було передано в строкове, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Стоянівської сільської ради (за межами населеного пункту), площею 354,7977 га, в т.ч. під торфорозробками 341,3977 га, під каналами 13,4000 га, для видобутку торфу, строком на 25 років. Вказаний договір було зареєстровано 07.11.2008р. у Радехівському відділі Львівській регіональній філії ЦДЗК (а.с. 23-24 том І).

Державною інспекцією сільського господарства в Львівській області на підставі листа Української інспекції по контролю якості торфяної продукції і паливних брикетів «Укрінспаливо» від 06.02.2015р. № 25/15, що надійшов з Державної інспекції сільського господарства України від 17.02.2015р. №615/6-1/2-15, здійснено державний контроль за використанням та охоронною земель шляхом розгляду документації із землеустрою, повязаної з використанням та охороною земель при відведенні Радехівською районною державною адміністрацією ТзОВ «Стоянівський торфобрикетний завод» вищезазначеної земельної ділянки, в ході чого виявлено порушення чинного земельного законодавства, зокрема ст.122 Земельного кодексу України (а.с. 25-26 том І).

В звязку з чим, заступник прокурора Львівської області звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування розпоряджень голови Радехівської РДА від № 542 від 17.07.2008р., № 586 від 04.08.2008р., визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.10.2008р., зобовязання повернути земельну ділянку, оскільки вважає, що зазначені розпорядження прийняті відповідачем-1 з порушенням норм земельного законодавства, так як станом на день їх винесення повноваження щодо надання земельних ділянок за межами населених пунктів в постійне користування юридичним особам належало виключно обласним державним адміністраціям, а тому прийняті відповідачем-1 розпорядження підлягають скасуванню, укладений на їх підставі договір оренди землі визнанню недійсним, а сама земельна ділянка підлягає поверненню Львівській ОДА.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Земельні правовідносини, зокрема повязані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка площею 354,7977 га з цільовим призначенням землі добувної промисловості, станом на день прийняття розпоряджень знаходилися за межами населеного пункту, на території Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області.

У п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» зазначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України).

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частина 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Суд зазначає, що станом на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам в орендне користування регулювалися положеннями ст.124 ЗК України та пункту 12 Перехідних положень ЗК України в їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначалося, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Враховуючи згадані положення, беручи до уваги те, що станом на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень не було здійснено розмежування земель між державною та комунальною власністю, спірна земельна ділянка знаходилася за межами населеного пункту, відтак відповідач-1 вправі був розпоряджатися спірною земельною ділянкою шляхом прийняття відповідних розпоряджень.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що в матеріалах справи міститься лист Львівської обласної держадміністрації від 17.05.2016 р. № 5/19-3877/02-16/6-16, адресований прокуратурі Львівської області, з якого вбачається, що облдержадміністрація «не вбачає за доцільне скасовувати зазначені розпорядження голови Радехівської райдержадміністрації, оскільки передача ТзОВ «Стоянівський торфобрикетний завод» в користування земельних ділянок здійснювалася з врахуванням спеціального дозволу на користування надрами від 18.12.2007 року, в свою чергу, Земельним кодексом України в редакції чинної на час прийняття розпоряджень не було чіткого врегулювання питання з розподілу повноважень щодо розпорядження земельними ділянками для видобутку торфу між обласною та районними державними адміністраціями.» У вказаному листі заступник голови облдержадміністрації також зазначив, що скасування розпоряджень не призведе до позбавлення права на користування надрами з причин діючого спеціального дозволу на користування надрами від 18.12.2007 р. (а.с.194 т.1).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані розпорядження № 542 від 17.07.2008р., яким відповідачу-2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування, зокрема, земельною ділянкою площею 354,8 га на території Стоянівської сільської ради на умовах оренди, та розпорядження №586 від 04.08.2008р., яким відповідачу-2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на вказану земельну ділянку для передачі її в оренду, прийняті Радехівською РДА у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

Посилання прокурора на ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент прийняття спірних розпоряджень) колегія суддів вважає безпідставною, оскільки, вказана стаття регулювала повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, а не в орендне (строкове) користування, а відтак не може застосовуватися при вирішенні даного спору. (постанова ВГС України від 24.04.2013р. у справі №5017/3309/2012, від 24.06.2015 № 912/3238/14).

Як зазначалося вище, повноваження органів виконавчої влади щодо надання земельних ділянок в оренду не були розмежовані земельним законодавством на момент прийняття оспорюваних розпоряджень.

Слід зазначити, що Законом України від 16.09.2008 р. № 509-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» були внесені зміни у ст. 122 Земельного кодексу України, редакція якого почала діяти з 14.10.2008р. Назва цієї статті стала «Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування». Наслідком прийняття вказаних змін стало обмеження повноважень районних державних адміністрацій на передачу земельних ділянок у користування за межами населених пунктів для промислових потреб.

Як зазначалося вище, на підставі розпорядження голови райдержадміністарації № 586 від 04.08.2008р. між Радехівською РДА та ТзОВ «Стоянівський торфобрикетний завод» 28.10.2008р. було укладено договір оренди землі (а.с. 23-24).

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі») орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки ОСОБА_3 та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з ч.1 ст. 6 вказаного Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка площею 354,7977 га з цільовим призначенням землі добувної промисловості, знаходиться за межами населеного пункту, на території Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що з врахуванням змін внесених 16.09.2008р. до ст. 122 ЗК України (набули чинності 14.10.2008р.), якими було обмежено повноваження РДА на передачу земельних ділянок у користування за межами населених пунктів для промислових потреб, уповноваженим органом на укладення даного спірного договору оренди була Львівська ОДА.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 скасування акта органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч.1,ч.2,ч.3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Приписами ч.2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що не зважаючи на те, що розпорядження Радехівської РДА були законними, проте Радехівська РДА на момент підписання договору оренди землі від 28.10.2008р. вже не була наділена повноваженнями на його укладення в силу Закону, а тому договір є таким, що суперечить актам цивільного законодавства, порушує інтереси держави у сфері земельних відносин, застосовано невірний механізм надання та одержання у користування земельної ділянки, а саме дотриманням законодавчих засад надання земельних ділянок забезпечується рівність прав громадян, юридичних осіб, відповідні надходження до бюджету, отже підлягає визнанню недійсним.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №42485366 від 19.08.2015р., право власності на вказану спірну земельну ділянку зареєстровано за Львівською ОДА (а.с. 175 том І).

З огляду на задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору, який слугував підставою отримання земельної ділянки ТзОВ «Стоянівський торфобрикетний завод», у звязку з чим у товариства відсутні права на користування зазначеною земельною ділянкою, колегія суддів дійшла висновку про задоволення похідної позовної вимоги прокурора щодо повернення переданої за цим договором земельної ділянки в розпорядження Львівської обласної державної адміністрації та приведення її у попередній, придатний для використання стан.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів вважає, що позовні вимоги заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Радехівської районної державної адміністрації, до ТзОВ «Стоянівський торфобрикетний завод» в частині визнання недійсним договору оренди землі від 28.10.2008р. і зобовязання повернути спірну земельну ділянку площею 354,8 га, є обґрунтованими, відповідно підлягають до задоволення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем-2 заявлено клопотання від 21.07.2016 р. про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 181-185).

Прокурор, звертаючись 17.06.2016р. до суду з даним позовом, зазначив, що йому стало відомо про прийняті оспорювані розпорядження та договір із клопотання Державної інспекції сільського господарства в Львівській області, яке надійшло до органів прокуратури 07.05.2015р., відтак, вважає, що позовна давність не пропущена.

Проте, колегія суддів не погоджується з такою думкою прокурора з огляду на наступне..

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із змісту наведеної норми вбачається, що цей строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено. Для кожного позивача строк обчислюється окремо.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" в Господарський процесуальний кодекс України внесені зміни, відповідно до яких право виступати позивачем надано прокурору.

Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним законом, необхідно розмежовувати наступні випадки: 1) прокурор є позивачем; 2) позов подається прокурором в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.

В першому випадку, строк позовної давності обчислюється саме для прокурора, оскільки він є особою в розумінні ст. 256 Цивільного кодексу України. В іншому випадку, строк позовної давності обчислюється для визначеного позивача, який уособлює державу в інтересах якої подано позов, а при зверненні до суду мають місце відносини представництва (діє від імені іншої особи), то для нього не здійснюється окремий відлік строків позовної давності. Такий строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено та в інтересах якої подається прокурором позов.

При цьому норма ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин. (правова позиція у постанові ВСУ від 29.10.2014 р. № 6-152цс14).

Колегія суддів зазначає, що згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними. Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Тобто, здійснювати державний контроль за діяльністю районних державних адміністрацій, в тому числі, у сфері земельних правовідносин є обовязком обласних державних адміністрацій.

Представник Радехівської районної державної адміністрації в судовому засіданні повідомив, що всі розпорядження, прийняті головою РДА, в обовязковому порядку передаються в обласну держану адміністрацію з метою їх перевірки щодо стану дотримання Конституції України, законів України та інших актів законодавства. Проте, зі спливом восьми років, у районній адміністрації докази (звіти) про передання розпоряджень не збереглися.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що про прийняття Радехівською районною адміністрацією оскаржуваних розпоряджень, Львівська ОДА зобовязана бути проінформованою або могла довідатися в силу Закону ще у 2008р.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У висновках Верховного суду України від 01.08.2014р. у спорах щодо застосування позовної давності зазначено, що ч.4, ч.5 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Як зазначалося вище, заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, звернувся до суду з даним позовом лише 17.06.2016р., тобто, після спливу трьох років загального строку позовної давності.

Проте, причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суду не подано.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Враховуючи вищенаведене, в частині задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі від 28.10.2008р. та зобовязання повернути спірну земельну ділянку площею 354,8 га, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє за спливом позовної давності.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 17.05.2011р. зазначено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2016р. у справі № 914/1713/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.Справу передати до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

судді Бонк Т.Б. Якімець Г.Г.