Постанова № 63435249, 13.12.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа № 906/803/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Коломис В.В. ,

суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2016 року у справі № 906/803/16 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут"

про стягнення 15099,47 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю,

В судовому засіданні від 13.12.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до господарського суду Житомирської області про стягнення з ТзОВ Житомиргаз збут" заборгованості в розмірі 15099,47 грн., з яких: 840,70 грн. - інфляційних нарахувань, 13353,28 грн. - пені, 905,49 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.10.2016 року зазначений позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Житомиргаз збут" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": - 6676,64 грн. - пені; - 905,49 грн. - 3% річних; - 1301,28 грн. - судових витрат. В решті позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача 6676,64 грн. пені.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надала пояснення в обґрунтування своєї правової позиції, просила оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та враховуючи обмежені строки, встановлені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, апеляційний суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 23.06.2015 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір № 15-727-РО на купівлю-продаж природного газу, згідно п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Оплата за газ згідно договору здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

15.10.2016 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 року, згідно якого газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, які є кінцевими споживачами газу.

04.11.2015 року сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору № 15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 року, згідно якої газ, що продається за договором, з 01 липня по 30 вересня (включно), з 4 листопада по 31 грудня (включно) використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу; з 01 жовтня по 03 листопада (включно) газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, які є кінцевими споживачами газу.

Судами встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв протягом липня-грудня 2015 року природний газ на загальну суму 600373,39 грн. Відповідний факт підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 року, 31.08.2015 року, 30.09.2015 року, 31.10.2015 року, 30.11.2015 року, 31.12.2015 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату за отриманий природний газ з порушенням строків оплати, встановлених договором.

Зважаючи на порушення відповідачем умов договору, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 15099,47 грн., з яких: 840,70 грн. - інфляційних нарахувань, 13353,28 грн. - пені, 905,49 грн. - 3% річних.

Як зазначено вище, рішенням від 27.10.2016 року суд першої інстанції заявлені позовні вимоги задовольнив частково.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як зазначено вище, сторонами у справі укладено 23.06.2015 року договір № 15-727-РО на купівлю-продаж природного газ, умови якого були порушені відповідачем.

Відповідач, заперечуючи проти позову, послався на недотримання позивачем умови договору № 15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 року щодо повернення відповідачу підписаних актів приймання-передачі природного газу як підстави для його оплати.

Відповідно до п. 3.4 укладеного договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Відповідно до п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Відтак, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання та повернення актів приймання-передачі природного газу, а тому пункт 6.1 не ставить обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу.

Тому, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а тому - неповернення позивачем відповідного акта жодним чином не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу, а відтак, відповідач неналежним чином виконав договірні зобовязання за договором № 15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 року.

Відповідно до п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Пунктом 7.2 договору сторони обумовили, що в разі, якщо до 20-го числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу, покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем в суді першої інстанції заявлено вимогу про стягнення з відповідача 13353,28 грн. пені.

Суд першої інстанції, зазначену вимогу перевірив та підставно визнав обґрунтованою, однак, зменшив заявлений розмір пені на 50% до 6676,64 грн. Колегія суддів, перевіривши законність таких висновків суду першої інстанції, дійшла висновку про правомірність останніх, враховуючи наступне.

В силу ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно ст.83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

З матеріалів справи вбачається, що природний газ згідно договору № 15-727-РО на купівлю-продаж природного газу від 23.06.2015 року використовується відповідачем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям, які є кінцевими споживачами газу, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному спорі мають місце ті виняткові обставини, які дають суду можливість скористатися правом та зменшити розмір пені на 50% від із обґрунтованого її розміру 13353,28 грн. до суми 6676,64 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в суді першої інстанції заявлено вимогу про стягнення з відповідача 840,70 грн. - інфляційних нарахувань (за вересень, жовтень 2015 року) і 905,49 грн. - 3% річних (за періоди 20.09.2015 року - 03.11.2015 року, 20.10.2015 року - 03.11.2015 року, 20.11.2015 року-29.11.2015 року, 20.01.2016 року - 21.02.2016 року).

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів суду апеляційної інстанції, вірно здійснив перевірку нарахованих позивачем 3% річних та задовольнив вимогу про стягнення з відповідача останніх.

Поряд з цим, суд першої інстанції відмовив позивачеві у стягненні з відповідача інфляційних нарахувань за зобов'язаннями серпня за період з 20.09.2015 року по 31.10.2015 року, за зобов'язаннями вересня за період з 20.10.2015 року по 31.10.2015 року, зважаючи на невірність такого розрахунку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відтак, враховуючи здійснені відповідачем проплати 04.11.2015 року (у межах заявлених періодів), інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за жовтень 2015 року (на суму боргу - 53147,16 грн.). Однак, у даний період індекс інфляції становив менше одиниці, тобто, мала місце дефляція. За зобов'язаннями вересня 2015 року заборгованість існувала з 20.10.2015 року по 31.10.2015 року, тобто менше місяця.

Зважаючи на це, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань є безпідставною та не підлягає задоволенню.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що скаржник не надав доказів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому оскаржуване рішення винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 27.10.2016 року у справі № 906/803/16 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.