Постанова № 63435234, 12.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 911/2136/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від позивача - Таран Є.О., представник за довіреністю №7 від 14.09.2016р.;

від першого відповідача - Ковтун А.В., представник за довіреністю №3397-1/15 від 12.11.2015р.;

від другого відповідача - представник не прибув;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі №911/2136/16 (суддя Карпечкін Т.П.) за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача - публічного акціонерного товариства "Трест "Дніпродорбуд", про визнання недійсним договору іпотеки та скасування запису про іпотеку.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України про визнання недійсним договору іпотеки та скасування запису про іпотеку.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі №911/2136/16 позов задоволено частково; визнано недійсним Іпотечний договір від 30.06.2015 року; у задоволенні решти вимог відмовлено.

При ухваленні рішення по даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи встановлення в судовому порядку обставин нікчемності договорів купівлі-продажу, на підставі яких другим відповідачем було набуте право власності на спірне майно, останній у зв'язку з цим не мав законних правомочностей власника майна, зокрема, щодо передачі його в іпотеку.

Не погодившись з прийнятим рішенням, перший відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі №911/2136/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та вказує, що виходячи з її положень підстави для припинення іпотечного договору відсутні.

Представник апелянта - першого відповідача у справі в судовому засіданні 12.12.2016 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Другий відповідач та третя особа не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи повідомлення другого відповідача та третьої особи про час і місце розгляду справи судом, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Радикал Банк" (іпотекодержатель) та Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України (іпотекодавець) 30.06.2015 року укладено Іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 913, предметом якого є нерухоме майно, а саме:

- нежитлова нерухомість літ. "А'-2" загальною площею 254,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 214, та належить на праві власності Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 20.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 312.

- нежитлова нерухомість літ. "В-1" загальною площею 364,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 214, та належить на праві власності Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 20.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., зареєстрований в реєстрі за №313.

Нежитлова нерухомість літ. "А'-2" загальною площею 254,7 кв.м., що зазначена у п. 2.1 цього договору придбана іпотекодацем на підставі договору купівлі-продажу, що укладений 20.03.2015 між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О. за реєстровим №312 (п. 2.2 договору).

Нежитлова нерухомість літ. "В-1" загальною площею 364,6 кв.м., що зазначена у п. 2.1 цього договору придбана іпотекодацем на підставі договору купівлі-продажу, що укладений 20.03.2015 між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О. за реєстровим №313 (п. 2.2.1 договору).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.10.2015 року у справі №914/2211/15, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року та набрало законної сили, зобов'язано Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України повернути в натурі у власність ПАТ "Банк "Київська Русь" нежитлову будівлю під літерою "А'-2" загальною площею 254,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, будинок 214.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2016 року у справі № 914/2210/15, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 року та набрало законної сили, зобов'язано Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України повернути в натурі у власність ПАТ "Банк "Київська Русь" нежитлову будівлю під літерою "В-1" загальною площею 364,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 214.

Зазначеними вище судовими рішеннями встановлено, що укладені між ПАТ "Банк "Київська Русь" та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України договори купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 254,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 214, позначена літ. "А'-2" (від 20.03.2015 року зареєстрований в реєстрі за № 312) та нежитлової будівлі загальною площею 364,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 214, позначена літ. "В-1" (від 20.03.2015 року зареєстрований в реєстрі за № 313) є нікчемними в силу вказівки закону, а саме ч. 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ПАТ "Банк "Київська Русь" 18.05.2016 року та 14.06.2016 року, на підставі вищенаведених судових рішень, зареєстрував право власності на спірне майно та 26.05.2016 року звернувся до ПАТ "Радикал Банк" з заявою вих. № 3022/16 від 26.05.2016 року про припинення договору іпотеки та зняття заборони на нерухоме майно, на що 15.06.2016 року отримав лист від 13.06.2016 року № 1453/16 про відмову припинити дію договору іпотеки з посиланням на ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Позивач зазначає, що набуття права власності Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України на майно, яке було передано ПАТ "Радикал Банк" в іпотеку за нікчемними правочинами, встановлено рішеннями суду у справах № 914/2211/15 та № 914/2210/15, які набрали законної сили. Тому, Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України на момент укладення Договору іпотеки від 30.06.2015 року не мала прав власника на розпорядження цим майном.

У зв'язку з цим, позивач, як особа, якій належало і належить право власності на спірне майно, яке безпідставно передано другим відповідачем першому відповідачу в іпотеку, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору від 30.06.2015 року та скасування записів про іпотеку та заборону на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково; визнано недійсним Іпотечний договір від 30.06.2015 року; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В основу рішення Господарського суду Львівської області від 02.10.2015 року у справі № 914/2211/15 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2016 року у справі №914/2210/15 (які набрали законної сили) про витребування у Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" спірного майна, покладено встановлений судами факт нікчемності укладених між ПАТ "Банк "Київська Русь" та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України договорів купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 254,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 214, позначена літ. "А'-2" (від 20.03.2015 року зареєстрований в реєстрі за № 312) та нежитлової будівлі загальною площею 364,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 214, позначена літ. "В-1" (від 20.03.2015 року зареєстрований в реєстрі за № 313).

Як роз'яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, покладений в основу судових рішень факт нікчемності договорів купівлі-продажу, за якими другий відповідач придбав майно, передане ним першому відповідачу в іпотеку за спірним Договором іпотеки, має преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі та відповідно не потребує повторного доведення.

Таким чином, враховуючи встановлення в судовому порядку обставин нікчемності договорів купівлі-продажу, на підставі яких другим відповідачем було набуте право власності на спірне майно, останній у зв'язку з цим не мав законних правомочностей власника майна щодо його розпорядження.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Таким чином, іпотекодавцем може бути особа, якій майно належить на праві власності або на праві господарського відання, та яка має право розпорядження таким майном.

Відповідно до ст. 316, 317, 328 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки, спірний Іпотечний договір укладено з порушенням ст. 5 Закону України "Про іпотеку" щодо предмету іпотеки, який не належав іпотекодавцю і у нього не було законного права розпорядження переданим в іпотеку майном, такий договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що підпадає під дію ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним.

Стосовно посилань апелянта на ст. 23 Закону України "Про іпотеку", як на підставу для задоволення апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Так, згідно вказаної норми у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як роз'яснено в розділі ІІІ Листа Верховного Суду України від 01.02.2015 року "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна" у випадках, коли на час передачі нерухомості в іпотеку іпотекодавець був власником майна, що підтверджувалось правовстановлюючими документами, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване з відмовою іпотекодавцю у визнанні права власності на це майно, або на підставі договору, за яким іпотекодавець набув у власність конкретне нерухоме майно і який після укладення іпотечного договору судом був визнаний недійсним, необхідно враховувати, що в результаті судового вирішення справи не на користь іпотекодавця відбувається відновлення суб'єктивного речового права на майно в певної особи, у зв'язку із чим іпотекодавець не може вважатися його власником. У такій ситуації не може бути застосовано положення ст. 23 Закону N 898-IV, згідно з яким у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Зазначеної позиції дотримуються Вищий господарський суд України (рішення N 19979614 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Таким чином, суди повинні враховувати, що у разі задоволення судом позову власника про витребування майна із чужого незаконного володіння після набрання рішенням суду законної сили, іпотека цього майна припиняється.

Отже, враховуючи наведене, у даному випадку ст. 23 Закону України "Про іпотеку" не застосовується, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець - другий відповідач у справі не був його власником.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним Іпотечного договору від 30.06.2015 року, укладеного між публічним акціонерним товариством "Радикал Банк" та Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України, посвідченого нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т.О., зареєстрованого в реєстрі за № 913 обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

Щодо вимоги про скасування записів про іпотеку та заборону на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то вона є похідною від вимоги про визнання недійсним іпотечного договору.

Разом з тим, ні у позові, ні на виконання вимог суду першої інстанції позивачем не наведено обґрунтувань вимоги про скасування записів про іпотеку та заборону на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не визначено до кого відповідна вимога заявлена.

Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" та Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України є неналежними відповідачами за даною вимогою.

Таким чином, вимога про скасування записів про іпотеку та заборону на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно задоволенню не підлягає.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на першого відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі №911/2136/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - першого відповідача у справі.

3. Матеріали справи №911/2136/16 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко