Рішення № 63434870, 13.12.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р.Справа № 922/3989/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" м. Харків до Управління праці та соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської обл., м. Чугуїв про стягнення 47181,67 грн. за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довыренысть № 1990 від 27.12.2015 р.);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 2138 від 24.05.2016 р.);

ОСОБА_3 (довіреність № 5764 від 09.12.2016 р.).

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариств "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" м. Харків (далі за текстом позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області, м. Чугуїв, Харківська обл. (далі за текстом відповідач) 44416,51 грн. залишку невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг звязку пільговим категоріям населення, 2043,16 грн. інфляційних втрат, 722,00 грн. 3% річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань щодо відшкодованої заборгованості по витратах, понесених позивачем внаслідок надання послуг звязку пільговим категоріям населення за укладеним між сторонами договором № 18-25/37 від 02.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.11.2016 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.12.2016 р.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 41899 від 07.12.2016 р.), в якому просить суд позов задовольнити частково в сумі 21940,85 грн. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що протягом дії договору сторонами щомісячно складались акти звіряння розрахунків за надані пільги, відповідно до яких станом на 01.01.2016 р. відповідач має перед позивачем заборгованості у розмірі 21940,85 грн. Таким чином, на думку позивача, сума заборгованості у розмірі 44416,51 грн., яка зазначена у позовній заяві, є недостовірною, оскільки позивачем безпідставно донараховано суму боргу в розмірі 22475,66 грн. за послуги надані в грудні 2015 р., та які підлягали оплаті в січні 2016 р. Однак, відповідач зазначає, що в січні 2016 р. договір № 18-25/37 від 02.01.2015 р. вже не діяв, що на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав для сплати зазначеної заборгованості відповідачем.

Також відповідач зазначає, що нарахування позивачем інфляційних та річних суперечить умовам договору № 18-25/37 від 02.01.2015 р., оскільки ним не передбачено можливості здійснення таких нарахувань.

Позивач супровідним листом (вх. № 42237 від 09.12.2016 р.) надав до суду документи, витребувані ухвалою господарського суду Харківської області від 23.11.2016 р.

Крім того, позивач надав суду письмові пояснення, в яких уточню власну правову позицію у спорі по даній справі, та просить суд позов задовольнити.

На судове засідання 13.12.2016 р. прибули представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить її задовольнити.

Представники відповідача позов визнають частково, а саме, в сумі 21940,85 грн., а в його іншій частині просять відмовити.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як платником, 02.01.2015 р. укладено договір про відшкодування витрат на надання підприємством звязку пільг населенню № 18-25/37 (далі за текстом договір; а.с. 75-76), за умовами якого виконавець відповідно до законів України: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-XII, «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» від 24.03.1998 № 203/98-ВР, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19.05.2009 № 1343-VI, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1990 № 2011-XII, «Про жертви нацистських переслідувань» від 20.03.2000 № 1584-III, «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 № 3721- XII, «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789- XII, надає послуги звязку громадянам, які підпадають під дію вказаних законів, в межах встановлених лімітів.

Платник, відповідно до Порядку використання коштів, виділених та затверджених бюджетом, відшкодовує протягом 2015 року цільові витрати виконавця на надання послуг звязку громадянам м. Чугуїв, які підпадають під дію вказаних в п. 1.1 договору законів (розділ 1 договору).

Відповідно до п. п. 2.1-2.2 договору загальна сума договору дорівнює сумі фактично наданих пільг громадянам за 2015 рік відповідно до діючого законодавства.

У разі зменшення бюджетних призначень під час уточнення показників обласного бюджету на 2015 рік, сума договору може коригуватися за потребою шляхом укладення додаткової угоди до договору.

За змістом п. п. 3.1-3.2 договору виконавець зобовязується щомісячно до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати платнику розрахунки видатків на відшкодування витрат про фактичне надання пільг у звітному місяці за формою «2-пільга», у відповідності до вимог Постанови № 117 КМУ від 29.01.2003 «Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», Постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

Платник зобовязується до кінця місяця, наступного за звітним, складати та підписувати акти звіряння розрахунків за надані послуги за формою «3-пільга», здійснювати перерахування коштів на відшкодування витрат за надані послуги на підставі форми «2-пільга» та акту звіряння розрахунків за надані послуги.

За умовами п. п. 6.1-6.2 договору, він набирає чинність з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2015 р. У відповідності до п. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови договору застосовуються до відношень між ними, що виникли до його укладення, а саме: з 01.01.2015 р.

Як свідчать матеріали справи, позивач протягом дії договору № 18-25/37 надавав пільговим категоріям населення м. Чугуїв послуги звязку, про що в порядку, визначеному умовами вищезазначеного договору направив на адресу відповідача з метою відшкодування останнім списки за формою «2-пільга». Проте, відповідач свої зобовязання за договором в повному обсязі не виконав, а саме, невідшкодованими залишилися послуги позивачем в жовтні, листопаді та грудні 2015 р. в загальній сумі 44416,51 грн.

Відповідач з посиланням на підписані між сторонами акти звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2016 р. зазначає, що його заборгованість перед позивачем складає 21940,85 грн., а нараховані позивачем послуги надані в грудні 2015 р. в сумі 22475,66 грн. оплаті не підлягають, оскільки відповідну документацію на оплату позивач направив лише в січні 2016 р., тобто поза межами строку дії договору.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором про відшкодування витрат на надання підприємством звязку пільг населенню № 18-25/37 від 02.01.2015 р. в загальному розмірі 47181,67 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в звязку з простроченням відповідачем виконання своїх зобовязань зі сплати, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано до стягнення з відповідача інфляційні та 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 5 ст. 33 Закону України "Про телекомунікації", пункту 36 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, споживач зобов'язаний виконувати умови договору та своєчасно оплачувати отримані телекомунікаційні послуги згідно діючих тарифів.

Статтею 68 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що розрахунки за телекомунікаційні послуги здійснюються на умовах договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером телекомунікацій та споживачем або без договору за готівкову оплату чи за допомогою карток тощо в разі одержання споживачем замовленої за передоплатою (авансованої) послуги за тарифами, затвердженими згідно із законодавством.

Згідно із ст.87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Статтею 97 цього ж кодексу передбачено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідно до пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256), встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України. Зокрема, п. 2 зазначеної Постанови КМУ встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому згідно з п. З Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином Відповідач, за рахунок державних субвенцій, зобовязаний відшкодувати витрати понесені Позивачем внаслідок надання населенню м. Чугуїв Харківської області послуг звязку на пільгових умовах, в порядку та на умовах, визначених укладеним між сторонами договором про відшкодування витрат на надання підприємством звязку пільг населенню № 18-25/37 від 02.01.2015 р.

Проте, в порушення умов Договору, а також вищезазначених вимог законодавства та положень Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005 року №20 (в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2015 року №64 «Про внесення змін до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій»), відповідач не здійснив в повному обсязі відшкодування Позивачу наданих послуг звязку пільговим категоріям населення, повністю не відшкодувавши позивачу послуги надані останнім пільговій категорії населення в жовтні, листопаді та грудні 2015 р. на загальну суму 44416,51 грн.

Враховуючи факт доведеності позивачем порушення відповідачем своїх зобовязань за зазначеним договором та його обсяг, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення зазначеної вище заборгованості.

Посилання відповідача на те, що позивач нібито завищив розмір існуючої заборгованості, оскільки згідно з підписаними між сторонами актами звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2016 р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 21940,85 грн. суд вважає безпідставними та такими, що не можуть бути підставами для відмови в задоволенні позову.

Акти звірки взаєморозрахунків, на які посилається відповідач, в розумінні ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не можуть розглядатися судом як первинні документи, які засвідчують факт надання послуг та їх обсяг. Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами довів факт надання послуг населення в жовтні, листопаді та грудні 2015 р. на загальну суму 44416,51 грн., зокрема відповідними актами, списками за формою «2-пільга», що відповідає як умовам укладеного між сторонами договору, так і вимогам чинного законодавства України.

Доводи відповідач про те, що він нібито не має правових підстав сплачувати заборгованість за послуги, надані в грудні 2015 року в звязку зі сплином терміну дії договору суд також вважає безпідставними, оскільки статтею 631 ЦК України та ч.7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Крім того, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та правових висновків, викладених в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №3-28гс12, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Право на нарахування інфляційних та річних виникає у кредитора на підставі зазначеного положення закону, та може бути реалізоване незалежно від того, зазначено чи ні про таке право в укладеному між сторонами договорі, як про це помилково зазначає відповідач.

Як вже було зазначено вище, в звязку з простроченням відповідачем виконання своїх зобовязань з оплати наданих послуг, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні та річні на підставі ст. 625 ЦК України.

В п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України" № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд констатує, що згідно з залученим до матеріалів справи розрахунком (а.с. 74), позивач вимагає стягнути з відповідача інфляційні та річні за період з лютого по серпень 2016 р.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, суд зазначає, що його здійснено без дотримання правил нарахування, викладених в вищезазначених постанові пленуму ВГСУ, зокрема щодо врахування при здійсненні розрахунку інфляційних періодів часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Розрахунок річних здійснено позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства України, проте з певними арифметичними помилками.

Здійснивши власний розрахунок, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 1597,57 грн. інфляційних та 722 грн. річних за вищезгаданий період прострочення.

В решті позову про стягнення зазначених нарахувань суд відмовляє в задоволенні в звязку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1364,99 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області (адреса: 63500, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Старонікольська, 20, секція «А»; код ЄДРПОУ: 23148343) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Харківської філії ПАТ Укртелеком (адреса: 61002, м. Харків, вул. Іванова, 7/9; код ЄДРПОУ: 25614660; ІПН: 215607626656) 44416,51 грн. залишку невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг звязку пільговим категоріям населення, 1597,57 грн. інфляційних втрат, 722,00 грн. три проценти річних та 1364,99 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_4