Рішення № 63434777, 13.12.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 Справа № 917/1573/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут", вул. Козака, 2а, м. Полтава, Полтавська область, 36020

до Відділу освіти, молоді та спорту Хорольської районної державної адміністрації, вул. К.Маркса, 88, м. Хорол, Полтавська область, 37800

про стягнення 4 786,02 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники у судовому засіданні:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

Суть спору: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут" про стягнення з Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Хорольської районної державної адміністрації 4 786,02 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 08.02.2016 р. Договору № 564-З/Б на постачання природного газу, з яких : 308,75 грн. 3% річних за період з 08.03.2016 р. по 12.09.2016 р., 4474,92 грн. пеня за період з 08.03.2016 р. по 12.09.2016 р. та 2,35 грн. інфляційні нарахування за період з травня по серпень 2016 р..

У судовому засіданні 01.11.2016 р. представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог за обґрунтуванням, наведеним у позовній заяві.

Відповідач надав суду відзив на позов № 01-17/2024 від 22.11.2016 р. (вх. № 14629 від 28.11.2016 р.) в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає та просить суд розглянути дану справу за відсутності його представника. Крім того, останній зазначив, що у разі задоволення судом позовних вимог, відповідач просить суд зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені на 80%.

Суд відхиляє дане клопотання за обґрунтуванням, наведеним у мотивувальній частині даного рішення.

Сторони представництво у судове засідання не забезпечили, останні відповідно до пп. 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, про що свідчать матеріали справи.

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказану обставину як підставу для відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача (у судовому засіданні 01.11.2016 р.) , оцінивши надані докази, суд, встановив:

08.02.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут" (постачальник) та Відділом освіти, сім'ї, молоді та спорту Хорольської районної державної адміністрації (споживач) було укладено Договір 564-З/Б на постачання природного газу (далі-Договір, а.с. 16-24), відповідно до якого постачальник зобов'язувався постачати споживачу природний газ в порядку та обсягах визначених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язувався оплатити постачальнику вартість газу та наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах цього договору (п. 1.1 Договору).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- розрахунковим періодом за договором є відповідний розрахунковий місяць. Розрахунки Споживача за природний газ здійснюються за розрахунковий період, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, у наступному порядку: щомісячної 100% поточної оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку до договору протягом місяця поставки природного газу. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.7 Договору);

- у разі прострочення виконання Споживачем своїх зобов'язань в частині оплати за спожитий природний газ, у порядку визначеному цим договором, Споживач зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 8.2 Договору);

- цей договір набирає чинності з моменту його підписання та розповсюджує свою дію на відносини, що склалися в частині постачання природного газу з 01.02.2016 р. та діє в частині постачання природного газу до 31.12.2016 р., а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання (п. 11.1 Договору).

Факт виконання позивачем договірних зобов'язань з поставки природного газу споживачу та факт отримання останнім газу у період з лютого 2016 року по серпень 2016 року в обсязі 218,879 тис.куб.м. на суму 1 658 051,18 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання – передачі природного газу, а саме : № 3Б000003384 від 29.02.2016 р., № 3Б000005678 від 31.03.2016 р., № 3БВІ-002062 від 30.04.2016 р., № 3БВІ-002981 від 31.05.2016 р., № 3БВІ-003805 від 30.06.2016 р., № 3БВІ-004537 від 31.07.2016 р. та № 3БВІ-005144 від 31.08.2016 р.. Зазначені акти підписані сторонами та скріплені їх печатками (копії наявні у матеріалах справи, а.с. 26-32).

За даними позивача в порушення умов Договору відповідачем проведено оплату вартості отриманого ним природного газу з порушенням строків, встановлених п. 3.7 Договору, а саме :

- за об'єм природного газу, спожитий в лютому 2016 року з остаточним терміном оплати 07.03.2016 р. відповідач повністю розрахувався 15.03.2016 р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в березні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.04.2016 р. відповідач повністю розрахувався 11.04.2016 р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в квітні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.05.2016 р. відповідач повністю розрахувався 25.05.2016 р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в травні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.06.2016 р. відповідач повністю розрахувався 14.07.2016 р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в червні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.07.2016 р. відповідач повністю розрахувався 14.07.2016 р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в липні 2016 року з остаточним терміном оплати 08.08.2016 р. відповідач повністю розрахувався 26.08.2016 р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в серпні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.09.2016 р. відповідач повністю розрахувався 13.09.2016 р..

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 786,02 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 08.02.2016 р. Договору № 564-З/Б на постачання природного газу, з яких : 308,75 грн. 3% річних за період з 08.03.2016 р. по 12.09.2016 р., 4474,92 грн. пеня за період з 08.03.2016 р. по 12.09.2016 р. та 2,35 грн. інфляційні нарахування за період з травня по серпень 2016 р.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовується відповідачем, що позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо постачання природного газу. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплатив отриманий природний газ з порушенням встановлених строків. Дана обставина відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання Споживачем своїх зобов'язань в частині оплати за спожитий природний газ, у порядку визначеному цим договором, Споживач зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вже зазначалось вище, у п. 3.7 Договору сторони узгодили, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється не пізніше 7-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4 474,92 р. пені за період з 08.03.2016 р. по 12.09.2016 р. (з урахування моменту виникнення у відповідача зобов’язань з оплати отриманого природного газу по кожному окремому акту), суд прийшов до висновку, що заявлений розмір пені частково відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", а саме : в частині нарахування відповідачу пені у розмірі 3 186,41 грн. за період з 10.03.2016 р. по 12.09.2016 р. (з огляду на допущення позивачем помилки у визначенні дати виникнення у відповідача зобов’язань з оплати отриманого останнім природного газу у лютому 2016 р., оскільки 7-ме та 8-ме березня 2016 р. припадали на вихідні дні, то відповідно до приписів п. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України строк оплати отриманого у лютому 2016 р. природного газу настав 09.03.2016 р., відповідно прострочення зобов’язань почало свій перебіг 10.03.2016 р.) (розрахунок суми пені здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3" ).

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), суд дійшов висновку, що останнє не підлягає задоволенню за наступного мотивування.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Пункт 3 ст. 83 ГПК України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як роз’яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами), вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Посилання відповідача в обґрунтування підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на скрутне фінансове становище підприємства та несвоєчасне проведення Управлінням Державної казначейської службою України у Хорольському районі перерахувань відповідних перерахувань позивачу, судом не оцінюється як виняткова обставина, оскільки відповідно до матеріалів справи позивач також перебуває у скрутному фінансовому становищі, тобто сторони перебувають у рівних умовах.

Крім того, згідно з частиною першою ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до приписів п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність споживача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові у справі № 11/446 від 15.05.2012 р., що є обов’язковою для застосування у судовій практиці відповідно до положень ст. 111 28 ГПК України, а також в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р..

З огляду на зазначене, а також враховуючи те, що суд прийшов до висновку про часткову правомірність заявленого до стягнення з відповідача розміру пені, заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розділі 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2,35 грн. інфляційних втрат за період з травня по серпень 2016 р. та 308,75 грн. трьох процентів річних за період з 08.03.2016 р. по 12.09.2016 р., суд прийшов до висновку, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, що інфляційні втрати є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі, а заявлені до стягнення 3% річних та підлягають частковому задоволенню, а саме : в частині стягнення з відповідача 220,90 грн. за період з 10.03.2016 р. по 12.09.2016 р. (з огляду на допущення позивачем помилки у визначенні дати виникнення у відповідача зобов’язань з оплати отриманої останнім теплової енергії у лютому 2016 р., оскільки 7-ме та 8-ме березня 2016 р. припадали на вихідні дні (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 186,41 грн. пені, 220,90 грн. трьох процентів річних та 2,35 грн. інфляційних нарахувань підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 288,51 грн. пені та 87,85 грн. 3% річних задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. 43, ст. 49, ст. 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Хорольської районної державної адміністрації (вул. К.Маркса, 88, м. Хорол, Полтавська область, 37800, ідентифікаційний код юридичної особи 02145671, р/р 35416002010847 в ГУДКСУ в Полтавській області, МФО 831019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут" (вул. Козака, 2а, м. Полтава, Полтавська область, 36020, ідентифікаційний код юридичної особи 39813404, р/р 26001300874776 в філії – Полтавське управління ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 331467) 3 186,41 грн. пені, 220,90 грн. три проценти річних, 2,35 грн. інфляційних нарахувань та 981,72 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог у позові відмовити.

Суддя О.С.Мацко