Постанова № 63431943, 14.12.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 грудня 2016 р. Справа № 820/5776/16

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

суддів - Нуруллаєва І.С., Мар`єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі :

представника відповідачів - Кезлі М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460) вчинити дії щодо розгляду заяви позивача про обмін посвідки на постійне проживання від 14.10.2016 року та обміну посвідки на постійне проживання гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_2, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 17.06.2004 року у зв'язку із досягненням 45 - річного віку.

В обґрунтування позову вказав, що не погоджується з рішенням відповідача, оскільки воно прийнято з надуманих підстав, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та вільно трактуються відповідачами на власний розсуд та на свою користь, що призводить до грубого порушення права законного спільного проживання позивача та членів його родини.

Відповідачем, ДМС України, надано заперечення на адміністративний позов, в яких з посиланням на приписи Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 року за № 1335/23867 вказано, що при винесенні наказу №93 Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" від 17.05.2016 року щодо гр. СРВ ОСОБА_2 він діяв в порядку, передбаченим чинним законодавством.

Представник позивача у судове засідання не прибув, надав через канцелярію суду клопотання, в якому просив суд розглядати справи без його участі.

Представник відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог процесуального законодавства.

Заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 26.06.2003 року звернувся до Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області, оскільки він прибув в Україну у 1989 році з метою працевлаштування, і працював на ВАТ «Завод Ленінська кузня» та залишилась проживати в Україні після звільнення з роботи.

Керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 17.06.2004 року на підставі заяви позивача було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання відповідно до абз.4 п. 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», (далі - Закон № 2491-III).

17.06.2004 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні (безстрокову) НОМЕР_2.

У зв'язку з досягненням 45-річного віку позивач 14.10.2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.

21.10.2016 року за вих. № 04/1-20426 від 21.10.2016 року позивачеві надано відповідь про те, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області гр. СРВ ОСОБА_2 Рішенням ДМС України скасовано посвідку на постійне проживання.

29.02.2016 року до УДМС в Київській області надійшов запит ГУ ДМС в Харківській області щодо перевірки законності оформлення посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_2, який звернувся до ГУ ДМС в Харківській області із заявою про обмін посвідки у зв'язку з досягненням 45 - річного віку.

Перевіркою, проведеною Управлінням ДМС України в Київській області відповідно до п. 4.5. розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 28.03.2012 року № 251, встановлено, що зазначений дозвіл був виданий з порушенням законодавства, про що складено висновок від 09.03.2016 року для підготовки проекту наказу ГУ ДМС України щодо скасування рішення про видачу посвідки та визнання її недійсною.

Наказом ДМС України №93 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" від 17.05.2016 року (п.7) на підставі вищевказаного висновку скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 17.06.2004 року про документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_2. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне місце проживання серії КВ №8571/47489 від 17.06.2004р. визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до абз. 4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, іншим законом ця норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність відсутні.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983).

Пунктом 17 Порядку № 251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Як вбачається з матеріалів справи, у висновку УДМС України в Київській області від 09.03.2016 року не вказано жодної з переліку вищезазначених підстав для прийняття рішення про відмову в проведенні оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

Крім того, відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V «Прикінцеві положення «Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення, а саме висновок УДМС в Київській області та оскаржуваних пунктів наказу №93 від 17.05.2016 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на встановлені у справі обставини та з урахуванням приписів норм чинного законодавства, з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо скасування рішення Державної міграційної служби України про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме скасування пункту 7 (п.п.7.1-7.3) Наказу Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" №93 від 17.05.2016 року.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460) вчинити дії щодо розгляду заяви позивача про обмін посвідки на постійне проживання від 14.10.2016 року та обміну посвідки на постійне проживання гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_2, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 17.06.2004 року у зв'язку із досягненням 45 - річного віку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа: управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме пункт 7 (п.п.7.1-7.3) Наказу Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" №93 від 17.05.2016 року.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460) вчинити дії щодо розгляду заяви позивача про обмін посвідки на постійне проживання від 14.10.2016 року та обміну посвідки на постійне проживання гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_2, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 17.06.2004 року у зв'язку із досягненням 45 - річного віку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 15 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Полях Н.А. судді Нуруллаєв І.С. Мар`єнко Л.М.