Ухвала суду № 63428829, 13.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8148/16 Справа № 203/6546/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 34

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Варенко О.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», третя особа - ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року позивач, неодноразово в ході розгляду справи уточнюючи позовні вимоги, звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовомпро стягнення страхового відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», третя особа - ОСОБА_3.

У обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на ті обставини, що є власником транспортного засобу Fiat Doblo д/н НОМЕР_1. Так, 08.12.2014 року його брат ОСОБА_4, керуючи належним йому автомобілем потрапив у дорожньо-транспортну пригоду саме з вини водія автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_3 Постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.01.2015 року останнього було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Згідно висновку експертного дослідження автотоварознавця №2525 від 26.12.2014 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Fiat Doblo д/н НОМЕР_1, визначена в сумі 30115 грн. 39 коп. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія». 08.12.2014 року брат позивача - ОСОБА_4, повідомив страхову компанію про настання страхового випадку. Проте, до часу звернення позивача до суду з позовними вимогами, виплату страхового відшкодування відповідачем не проведено. У зв'язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 17115 грн. 39 коп., що становить різницю від визначеного експертом збитку в розмірі 30115 грн. 39 коп. та виплаченого ОСОБА_3 самостійно сумою в розмірі 13000 грн.

Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та, посилаючись на те, що після подачі 08.12.2014 року повідомлення про настання страхового випадку та 03.02.2015 року заяви на виплату страхового відшкодування відповідачем виплату страхового відшкодування проведено не було, остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 11951 грн. 01 коп., пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в сумі 8541 грн. 21 коп., три відсотки річних в сумі 360 грн. 09 коп., інфляційні витрати в сумі 896 грн. 32 коп.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 11951 грн. 01 коп.; пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за період з 01 червня 2015 року по 10 червня 2016 року в сум 5861 грн. 57 коп.; три відсотки річних за період з 01 червня 2015 року по 10 червня 2016 року в сумі 360 грн. 09 коп.; інфляційні витрати за період з 01 червня 2015 року до 01 червня 2016 року в сумі 896 грн. 32 коп., а всього стягнуто 19068 грн. 99 коп.

У іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким відмовити у цій частині, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08.12.2014 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Fiat Doblo д/н НОМЕР_1, що належить позивачу та яким під час пригоди керував ОСОБА_4, та автомобілем НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3

Постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.01.2015 року за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.8).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби зазнали механічні пошкодження та згідно висновку експертного дослідження автотоварознавця №2525 від 26.12.2014 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Fiat Doblo д/н НОМЕР_1, визначена в сумі 30115 грн. 39 коп. (а.с.9-12).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія» згідно полісу №АІ/3440884 (а.с.21).

В рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди ОСОБА_3 самостійно відшкодував позивачу збитки у розмірі 13000 грн.

Вказані вище обставини щодо факту дорожньо-транспортної пригоди, її наслідків та частково відшкодування позивачу матеріальної шкоди винною особою, згідно письмових заперечень відповідача визнано останнім (а.с.92-93). Так, заперечуючи проти позовних вимог в частині заявленої позивачем у первісному позові до стягнення суми матеріального збитку в розмірі 17115 грн. 39 коп., відповідач зазначав, що вказана сума підлягає зменшенню на розмір франшизи в сумі 1000 грн. та з неї у відповідності до положень ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає виключенню сума в розмірі 4164 грн. 38 коп. (20% ПДВ). Таким чином, відповідачем було визнано позовні вимоги в цій частині на суму 11951 грн. 01 коп.

Саме у наданій у подальшому заяві про уточнення позовних вимог, позивач, погодившись з вказаними запереченнями відповідача, заявив до стягнення у рахунок відшкодування матеріальної шкоди кошти у сумі 11951 грн. 01 коп. (а.с.104-110).

Також, судом було встановлено, що в день дорожньо-транспортної пригоди, тобто 08.12.2014 року, брат позивача - ОСОБА_4, через аварійного комісара ОСОБА_5 повідомив відповідача про настання страхового випадку, подавши відповідне письмове повідомлення встановленого зразку (а.с.20,97).

03.02.2015 року ОСОБА_2 через аварійного комісара ОСОБА_5 звернувся до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування, а 13.05.2016 року подав відповідну заяву повторно (а.с.81-83,97).

Факт подачі позивачем заяви про виплату страхового відшкодування 03.02.2015 року не заперечував і відповідач, що вбачається з обставин, викладених у додаткових запереченнях відповідача на уточнену позовну заяву (а.с.116-117).

Однак, відповідач заперечував проти позовних вимог в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат, посилаючись на те, що у відповідності до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем не було надано до страхової компанії копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру платника податків.

Перевіряючи вказані доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, з поданого 08.12.2014 року ОСОБА_4, як учасником дорожньо-транспортної пригоди, аварійному комісару повідомлення про нас тання страхового випадку вбачається, що з вказаною заявою також надаються копії наступних документів: копія довідки про ДТП; копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; посвідчення водія, який керував трансопртним засобом на момент ДТП; копія паспрту власника транспортного засобу; копія ідентифікаційного коду (а.с.20 зворот).

Таким чином, з вказаного повідомлення вбачається, що упоноваженою особою відповідача було отримано копію документу, що посвідчує особу позивача та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

Як убачається з матеріалів справи, апелянтом не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи на спростування висновків експертизи зі сторони позивача. Тобто, доказів протилежного в обгрунтування своїх заперечень, стороною відповідача суду у відповіідності до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України не надано.

Таким чином суд першої інстанції вірно вважав встановленим та доведеним належними доказами з боку позивача факт виконання своїх обов'язків, передбачених ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо повідомлення страховика про настання страхового випадку, надання відповідної оформленої належним чином заяви про виплату страхового відшкодування та інших документів, визначених в зазначеній вище статті.

Проте, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідачем у відповідності до вимог ст.36 вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у визначені цією статтею строки не було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у здійсненні такої виплати.

Враховуючи зазначені вище обставини та положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 11951 грн. 01 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів вважає, що з урахуванням положень ст.36 вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.625 ЦК України, оскільки відповідачем у встановлені законом строки виплату страхового відшкодування позивачу не здійснено, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 також і в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних позовних вимог в частині визначення заявлених до стягнення сум, суд враховував наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки зобов'язання відповідача у разі настання страхового випадку полягає у здійсненні страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим. В разі прострочення його виконання настає відповідальність, що передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, зокрема - сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні витрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання, і на відміну від пені не є грошовою санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляції і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що підлягають сплаті кредитору. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК).

Ст. 992 ЦК України передбачає майнову відповідальність страховика за несплату або прострочку виплати (в тому числі й при відсутності відмови в страховій виплаті) у вигляді сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або ЦК.

Згідно з Узагальненням по страхуванню Верховним Судом України судова практика про розгляд цивільних справ, що виникають з договорів страхування, роз'яснено, що місцеві суди виходять із того, що ст. 25 Закону № 85/96-ВР гарантує здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком відповідно до договору страхування. Несвоєчасну виплату страхового відшкодування суди вважають простроченням грошового зобов'язання, за яке настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, у вигляді сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Така позиція судів є правильною, оскільки у ст. 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату).

П. 36.5, ст. 35 ЗУ від 01.07.2004 № 1961-IV встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно з ч.1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи із дати подачі ОСОБА_2 заяви про виплату страхового відшкодування 03.02.2015 року та встановленого ст.36 вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку (90 днів з дня подачі заяви) для здійснення відповідачем страхового відшкодування, останній був зобов'язаний здійснити виплат страхового відшкодування до 04.05.2015 року включно.

Виходячи із тексту заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути пеню, три відсотки річних та інфляційні витрати за період з 01.06.2015 року по 01.06.2016 року. Разом з тим, виходячи із таблиці з наведеними розрахунками цих сум, останні розраховані за період з 01.06.2015 року по 10.06.2016 року.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем, з урахуванням уточнень, не заявлялось.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції розрахував заявлені до стягнення суми пені, трьох відсотків річних та інфляційні витрати за період з 01.06.2015 року по 10.06.2016 року. А з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, розрахунок пені за вказаний період становить:

-11951,01 грн. (сума страхового відшкодування) х 30% х 2 (подвійна облікова ставка НБУ в період з 01.06.2015 року по 27.08.2015 року) : 365 днів х 88 (кількість днів прострочки) = 1728 грн. 80 коп.

-11951,01 грн. (сума страхового відшкодування) х 27% х 2 (подвійна облікова ставка НБУ в період з 28.08.2015 року по 24.09.2015 року) : 365 днів х 28 (кількість днів прострочки) = 495 грн. 07 коп.

-11951,01 грн. (сума страхового відшкодування) х 22% х 2 (подвійна облікова ставка НБУ в період з 25.09.2015 року по 21.04.2016 року) : 365 днів х 210 (кількість днів прострочки) = 3025 грн. 41 коп.

-11951,01 грн. (сума страхового відшкодування) х 19% х 2 (подвійна облікова ставка НБУ в період з 22.04.2016 року по 26.05.2016 року) : 365 днів х 35 (кількість днів прострочки) = 435 грн. 48 коп.

-11951,01 грн. (сума страхового відшкодування) х 18% х 2 (подвійна облікова ставка НБУ в період з 27.05.2016 року по 10.06.2016 року) : 365 днів х 15 (кількість днів прострочки) = 176 грн. 81 коп., а всього за період з 01.06.2015 року по 10.06.2016 року пеня становить 5861 грн. 57 коп.

Судом першої інстанції розраховано розмір трьох відсотків річних за період з 01.06.2015 року по 10.06.2016 року, який становить: 11951,01 грн. (сума страхового відшкодування) х 3% х 376 (кількість днів прострочки) / 365 = 400 грн. 24 коп.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про стягнення з відповідача трьох відсотків річних саме у розмірі 360 грн. 09 коп., з тих підстав, що саме позивачем було заявлено до стягнення три відсотки річних в розмірі 360 грн. 09 коп., а тому з урахуванням ст.11 ЦПК України саме вказана у позові сума і підлягала стягненню, тобто сума, що вказана в межах заявлених позовних вимог.

В частині стягнення інфляційних витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вказаних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача останніх у сумі 896 грн. 32 коп.

А у зв»язку з вищевикладеним, відповідно є вірними на думку суду апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача загальної суми боргу, яка складає - 19068 грн. 99 коп.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржувалось, а тому не ревізується судом апеляційної інстанції.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Таким чином, повноваження суду апеляційної інстанції на дослідження нових доказів є обмеженим.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції, у оскаржуваній частині, залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді О.П.Варенко

І.А.Єлізаренко