Ухвала суду № 63425351, 29.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/808/16 Головуючий у 1 інстанції: Кріль М.Д.

Провадження № 22-ц/783/6606/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія:48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністюОСОБА_4ОСОБА_5вича таОСОБА_4 квартиру №76 на проспекті Шевченка, 5 в м. Червонограді Львівської області. Визнано заОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири №76 в будинку №5 на проспекті Шевченка в м. Червонограді Львівської області. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто зОСОБА_4на користьОСОБА_2 551,20 грн. судового збору.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_4

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_2 відмовити у звязку з недоведеністю позовних вимог. Вважає рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Зазначає, що жодних доказів на підтвердження факту перебування позивача за кордоном на заробітках у період з 2001 по 2003 роки не надано. Крім цього, судом не взято до уваги покази свідка ОСОБА_6 матері відповідача, яка в судовому засіданні пояснила, що у 2001 році вона поїхала в Італію на роботу, де працює офіційно по сьогоднішній день, та дала відповідачці 4000 дол. США на купівлю квартири, а 2500 Євро позичила їй сестра, що підтверджується розпискою, яка знаходиться в матеріалах справи. Вважає, що жодних доказів про те, що квартира придбана за спільні кошти позивачем не надано. Водночас судом не враховано її тверджень про те, що кошти на придбання квартири були її особистими.

В судове засідання відповідач не зявилася, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у її відсутності зважаючи на те, що така особа повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Також, судом відмовлено у розгляді клопотання про відкладення розгляду справи гр. ОСОБА_7, оскільки жодних даних про те, що така є особою, що бере участь у справі суду не представлено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Так, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції посилаючись зокрема, на ст.ст. 60, 70, 71 СК України та задовольняючи позов частково, виходив з того, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.04.2001 року, який розірвано згідно рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27.06.2014 року. Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 3.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу, ОСОБА_4 придбала квартиру № 76 на просп. Шевченка, 5 в м. Червонограді Львівської області та таке майно належить їй на праві власності, згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Також, із копії розписки від 3.01.2004 року ОСОБА_4 отримала в борг 2500 Євро від своєї сестри ОСОБА_8, які отримала через свою матір ОСОБА_6. Суд вважав, що спірна квартира придбана сторонами в шлюбі, за спільні кошти, отже, спірне житло є спільною сумісною власністю сторін. Посилання відповідачки на те, що квартира виключно придбана за кошти її матері та сестри суд до уваги не взяв, оскільки дані твердження не підтверджується належними та допустимими доказами. Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що спірна квартира придбана сторонами за час перебування у шлюбі та за спільні кошти, суд вважав, що кожна із сторін має право на рівну частку в розмірі 1/2 права власності на спірну квартиру. Тому суд вважав позов обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення, але частково, так як, спірна квартира на праві власності належить відповідачці, то за відповідачкою вже закріплена частка в даній квартирі.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції в цілому відповіді дають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно дост. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашньогогосподарства,доглядзадітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Також, відповідно до ст. 57 СК України Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

П. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

П. 23 згаданої Постанови, також, передбачає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Крім цього, за п. 30 Постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин. При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на підставі договору купівлі-продажу відповідач стала власником спірної квартири та є такою відповідно до даних реєстру прав власності на нерухоме майно.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом (що підтверджено і його представником у судовому засіданні суду апеляційної інстанції), вважаючи вказану квартиру такою, що набута за спільні кошти просив таку поділити, як спільне майно подружжя, виділивши йому, зокрема, ? частину такої.

Відповідач же, вважаючи, що така набута за її особисті кошти, вважає таку своєю особистою власністю та відповідно просила відмовити у задоволенні позову.

Досліджуючи матеріали справи та встановлюючи час набуття майна; джерело набуття майна (кошти) та мету придбання такого майна колегія суддів встановила таке.

Квартира була куплена відповідачем за згаданим договором купівлі-продажу 3.08.2004 року (тобто у період шлюбу сторін, у якому сторони перебували з 2001 року по 2014 рік. за 9941 грн., що становить еквівалент 1553,23 Євро або 1870,26 доларів США. Що відповідно спростовує покази допитаних судом свідків про значно вищу вартість такої як відповідно і отримання для придбання такої відповідачем 4000 доларів США та 2500 євро або 6500 доларів США, про що, теж, стверджували свідки.

Жодних даних про те, що подружжя, перебуваючи на той час у шлюбі більше трьох років та маючи на утриманні малолітню дитину працювали та мали спільні чи особисті доходи у розмірі 9941 грн. (1553,23 євро або 1870,26 доларів США) для придбання вказаної квартири, у матеріалах справи немає.

Покази свідка ОСОБА_9 про те, що з 2001 року по 2003 рік позивач «їздив на заробітки» жодним чином не свідчить про те чи дійсно такий працював та отримував певні доходи, а тим більше про те де він (з яких джерел) їх отримав, їх розмір чи відповідність таких у 2004 році сумі необхідній для придбання спірного житла чи його частини.

Крім цього, жодних доказів про те, що у подружжя чи у когось із них окремо на той час наявним було своє власне житло у матеріалах справи теж немає.

Зважаючи на вказане, а саме відсутність даних про будь-які доходи подружжя у 2004 році, наявність у них малолітньої дитини, та потребу у житлі, якого у них не було, колегія суддів бере до уваги та вважає належним доказом, який жодним чином не спростований та не визнаний неналежним чи недопустимим розписку (а.с. 61), яка як ствердив і представник позивача була оглянута (оригінал) у суді першої інстанції. Згідно такої чітко вбачається, що відповідач отримала у борг, тобто не безоплатно, а із необхідністю повернення у своєї сестри ОСОБА_8 2500 євро через свою матір. Крім цього, у такій вказано та сторонами не оспорено мету отримання таких коштів у позику, а саме для придбання квартири. Вказано і дату отримання коштів, а саме 3.01.2004 року.

Вказаний договір позики ніким не оспорено та не визнано недійсним.

Зважаючи на вказане слід вважати, що відповідачем дійсно було отримано у борг від своєї сестри 2500 євро для придбання житла для сімї сторін. Вказане, також, підтверджує і вказану у договорі суму, за яку придбано спірну квартиру та покриття інших можливих витрат з оформленням договору, її реєстрацією, тощо.

Жодних доказів про те, що такі кошти були подаровані відповідачу сестрою, чи квартира придбавалась; зважаючи на перебування сторін у шлюбі, наявність у них спільної дитини, спільне проживання їх та необхідність у спільному житлі, відповідачем особисто для себе та кошти були позичені виключно відповідачем в своїх інтересах у матеріалах справи немає.

Зважаючи на вказане, житло придбане подружжям за отримані фактично ними обома у борг коштами, у період шлюбу, для спільного проживання їх сімї, є спільним майном подружжя, як і обовязок повернення коштів за згаданим договором позики.

Враховуючи наведене це спільне майно подружжя підлягає поділу виходячи з рівності часток порівну між подружжям та позивач вправі обґрунтовано претендувати на половину спільного майна.

Про це йдеться і у Постановах Верховного Суду України, на які посилалась відповідач у апеляційній скарзі та які відповідачем про тлумачено помилково, а саме у справах: №6-79цс13 від 2.10.2013 року, 6-38цс15 від 3.06.2015 року, а також у ряді інших, зокрема, і №6-1327цс15 від 18.05.2016 року, 6-801цс16 від 7.09.2016 року, №6-486цс16 від 27.04.2016 року. Постанова ж у справі №6-61цс15 від 1.07.2015 року даного спору не стосується.

Враховуючи наведене, а зокрема, і вірне встановлення судом першої інстанції того факту, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, не встановлення судом першої інстанції дійсного джерела походження коштів, за які придбане майно не вплинуло по суті на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу, як необґрунтовану.

Керуючись ст.ст.303,304,307ч.1 п.1,308,313,314ч.1 п.1,315,317,319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена вкасаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: М.М. Шандра

ОСОБА_10