Рішення № 63422975, 06.12.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/119/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого судді Фазикош Г. В.

суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.

з участю секретаря Шукаль О. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Міжгірського районного суду від 2 червня 2015 року по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» предявив позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту.

Свої вимоги мотивував тим, що 26 грудня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № MKMWAK04520016 у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на суму 46500 грн. під 1, 25 % місячних строком до 24 грудня 2010 року на купівлю автомобіля.

Своїх зобовязань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними грошима відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 14 січня 2015 року у нього виникла заборгованість перед банком в розмірі 555983, 78 грн. З них:

-51980, 29 грн. борг по кредиту;

-150988, 97 грн. борг по відсоткам;

-3487, 50 грн. комісія;

-349527, 02 грн. пеня.

У звязку з цим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по кредиту № MKMWAK04520016 в розмірі 555983, 78 грн.

Рішенням Міжгірського районного суду від 2 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На це рішення ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу. Зазначав, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2015 року апеляційну скаргу відхилено, а рішення місцевого суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Передаючи справу на новий апеляційний розгляд Вищий спеціалізований суд України вказав, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недоведеність позову, а також не надав належної оцінки доводам позивача, що від реалізації предмета застави кредитну заборгованість погашено не повністю.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник позивача скаргу підтримав з врахуванням пояснень, викладених письмово (Т.2, а.с.2-4).

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши зібрані у справі матеріали, врахувавши висновки Вищого спеціалізованого суду України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що за виконавчим написом нотаріуса від 16 серпня 2007 року та рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2011 року звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки DaewooLanos, номерний знак НОМЕР_1., а позивачем не доведено наявність непогашеної за рахунок продажу предмета застави кредитної заборгованості.

Такі висновки місцевого суду є помилковими, зроблені без належного зясування всіх обставин справи, що є підставою для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог (п.1, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Встановлено, що 26 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MKMWAK04520016, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 46 500 грн. на термін до 24 грудня 2010 року.

Пред'являючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» посилавсь на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору за позичальником ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка станом на 14 січня 2015 року складає 555 983 грн. 78 коп.

Під час нового розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «Приватбанк» уточнила цей розмір та вказала, що з врахуванням коштів, одержаних банком від реалізації заставного майна, а також строків позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач, загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення, на її думку складає: заборгованість по відсоткам за період з 14.01.2012 року по 14.01.2015 року в сумі 54317, 67 грн.; заборгованість по пені за період з 14.01.2014 року по 14.01.2015 року в сумі 104363, 89 грн.

Колегія враховує, що згідно ізст. 599 ЦК Українизобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1ст. 631 ЦК Українистроком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст.525,526 ЦК Українизобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Уст. 611 ЦК Українизазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч. 1ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст.525,526,599,611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору таЦК України.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року № 6-1206цс15 і відповідно дост. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковим для всіх судів України.

У п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другоюстатті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст.526,599 ЦК України.

Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

З інформаційного листа начальника відділу ДВС Міжгірського районного управління юстиції в Закарпатській області від 2 червня 2015 року № 06-42/1063 слідує, що по даному кредитному договору видавався виконавчий напис нотаріуса № 2319 від 16 серпня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 46461, 66 грн.

В подальшому виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого напису нотаріуса було закінчено, оскільки згідно ухвали господарського суду Закарпатської області від 26 вересня 2008 року боржника ОСОБА_1 визнано банкрутом (а.с.12).

Також встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» предявляв позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки автомобіль марки DAEWOO Lanos TF 69Y, 2005 р.в., р/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості по кредиту № MKMWAK04520016 від 26.12.2005 р. в розмірі 163617, 02 грн. шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, із зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ. Рішенням Міжгірського районного суду від 5 травня 2011 року у справі № 2-149/11 цей позов було задоволено в повному обсязі, а саме рішення набрало законної сили.

Крім того, встановлено, що постановою господарського суду Закарпатської області № 16/132 від 08.08.2008 р. було визнано банкрутом приватного підприємця ОСОБА_1 Згідно поданого звіту ліквідатора кредитором банкрута є, у тому числі ЗАТ КБ «Приватбанк» з вимогами на суму 65127, 75 грн. за спірним кредитом по договору № MKMWAK04520016 від 26.12.2005 р. (Т.2, а.с.46-56).

При проведенні ліквідаційної процедури арбітражним керуючим було реалізоване заставне майно - автомобіль марки DAEWOO Lanos TF 69Y, 2005 р.в., р/н НОМЕР_1, а кошти від реалізації цього майна направлені на погашення кредиту в розмірі 25000 грн. Ці кошти були зараховані на рахунок кредиту 28 листопада 2008 року, а саме 2092, 50 грн. на погашення комісії, 7299, 23 грн. на погашення пені та 16108, 27 грн. на погашення відсотків.

Таким чином, після реалізації предмета іпотеки, залишилася заборгованість по відсоткам за період з 14.01.2012 року по 14.01.2015 року в сумі 54317, 67 грн., а також заборгованість по пені за період з 14.01.2014 року по 14.01.2015 року в сумі 104363, 89 грн. (Т.2., а.с.5-6).

При таких обставинах позов ПАТ КБ «Приватбанк» є обґрунтований, підлягає задоволенню частково, з боржника ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість по відсоткам в сумі 54317, 67 грн. та пені 104 363, 89 грн. Решта вимог до задоволення не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п.1, 3 ч.1 ст. 309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду від 2 червня 2015 року скасувати.

Позов ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по відсоткам - 54317, 67 грн. та пені 104 363, 89 грн. В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуючий:

Судді: