Вирок № 63421068, 13.12.2016, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/9073/15-к

1-кп/219/72/2016

Артемівський міськрайонний суд Донецької області

В И Р О К

Іменем України

13 грудня 2016 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Давидовської Т.В.,

за участю: секретаря судового засідання Наумової А.І., Смаги Н.М.,

прокурора Польового О.А., Михайлової М.Д.,

потерпілої ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Артемівського Донецької області, громадянина України,українця, з середньою освітою, не одруженому, не працюючому, який на утриманні неповнолітніх дітей не має; має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість - вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2011 року засуджений за ч.1 ст.71, ч.2 ст.185 Кримінального кодексу України до 3 років 6 місяців позбавлення волі; місця реєстрації не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1;

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

встановив:

Згідно висунутого обвинувачення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ОСОБА_2), вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, за наступних обставин.

24 січня 2015 року, приблизно о 14 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в спальній кімнаті в приміщенні будинку АДРЕСА_2, що належить його батьку ОСОБА_4, де, діючи умисно, повторно, керуючись раптово виниклим корисливим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, та звернення його у свою власність, шляхом вільного доступу, таємно викрав мобільний телефон марки «Samsung GT-Е 1282 Т» (ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ІМЕІ 2: НОМЕР_2) в копусі чорного кольору, вартістю 255 гривень 00 копійок, з сім - картою оператора мобільного зв'язку «МТС», вартістю 7 гривень 50 копійок, на рахунку якої знаходились грошові кошти в сумі 5 гривень 00 копійок, що належать ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), яка також знаходилась за вказаною адресою, який випав з карману куртки ОСОБА_1, після чого викраденим майном розпорядився на свій розсуд, чим заподіяв потерпілій матеріальний збиток на загальну суму 267 гривень 53 копійок.

Вказані дії обвинуваченого органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.185 КК України, як крадіжка - таємне викрадення чужого майна, вчинена повторно.

Обвинувачений ОСОБА_2 у судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав. По суті фактичних обставин справи надав показання про те, що дійсно 24 січня 2015 року перебував у будинку батька ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2, де разом з ним, співмешканкою ОСОБА_6, потерпілою ОСОБА_1 вживали спиртні напої. Пізніше вже увечері цього дня через приблизно за півгодини після того, як ОСОБА_1 пішла з будинку у невідомому напрямку, вони разом із співмешканкою ОСОБА_6 пішли додому. Стверджував, що крадіжку телефону потерпілої ОСОБА_1 він не вчиняв, докази сфальсифіковані з метою покладення відповідальності на нього, як на особу, яка раніше притягувалась до кримінальної відповідальності за злочини проти власності. Зазначив, що приблизно взимку-восени 2015 року під час того, як він перебував в гостях у сестри ОСОБА_6 ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3, після того, як вони відкрили двері, працівники міліції, зокрема один з них на ім'я ОСОБА_3, із застосуванням примусу шляхом висловлення наказу підкорятись доставили його та співмешканку ОСОБА_6 до відділу міліції, та, шляхом психологічного примусу (залякування), з метою схилити його до дачі неправдивих показань і визнати вину у крадіжці, яку він не вчиняв, змусили взяти телефон «Samsung» в копусі чорного кольору до кишені і, у подальшому, при проведені слідчих дій - оглядів та слідчого експерименту, зізнатись у крадіжці за вказівками слідчого щодо хронології подій. Свою причетність до вчинення крадіжки категорично заперечив.

Суд, провівши судове слідство у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), згідно яких судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дослідивши докази сторони обвинувачення та докази сторони захисту, приходить до висновку, що прокурором не доведено поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами обставини винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, у зв'язку з чим останній підлягає виправданню з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, саме на них ч. 2 ст. 9 КПК України покладає обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

При цьому завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК України). Докази мають бути отримані належним суб'єктом з установленого кримінально-процесуальним законом джерела у встановленому законом порядку та стосуватися предмета доказування в конкретній кримінальній справі, лише в цьому випадку вони відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності. Фактичні дані, отримані із джерел, що не передбачені ч. 2 ст. 84 КПК України, не можуть бути використані у доказуванні як докази, вони можуть мати лише орієнтовне значення для проведення відповідних слідчих дій з метою формування доказів.

Стороною обвинувачення в основу доказування вини ОСОБА_2 в інкримінованому йому діянні покладені показання потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які в якості понятих були начебто присутні під час вилучення у ОСОБА_2 мобільного телефону, батареї та сім-карти, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були присутні під час проведення огляду місця події та слідчого експерименту; протоколи огляду місця події від 09 лютого 2015 року та від 10 лютого 2015 року, під час яких нібито у обвинуваченого ОСОБА_2 було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Samsung GT-Е 1282 Т» (ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ІМЕІ 2: НОМЕР_2) в копусі чорного кольору з сім - картою оператора мобільного зв'язку «МТС» (а.с.44-45, 48-49); висновок експерта від 12 лютого 2015 року, яким встановлено ринкову вартість мобільного телефону марки «Samsung GT-Е 1282 Т» у розмірі 262,50грн. (а.с.52-54), протокол огляду місяця події від 21 травня 2015 року будинку за адресою: АДРЕСА_2; протокол проведення слідчого експерименту від 18 вересня 2015 року, під час якого ОСОБА_2 вказав на обставини правопорушення (а. с.68-72), акт судово-психіатричної експертизи № 612 від 17 вересня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_2 виявляє ознаки легкої розумової відсталості, проте на момент вчинення кримінального правопорушення був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с.81-84).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_2, 09 лютого 2015 року слідчим було проведено огляд місця події за участю понятих ОСОБА_14 та ОСОБА_8, про що складено протокол, у якому зазначено, що 09 лютого 2015 року в період часу з 10 год. 35 хв. до 11 год. 05 хв., слідчий здійснив огляд та місцем огляду є приміщення службового кабінету № 7 СВ Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області, безпосереднім об'єктом огляду є мобільний телефон марки «Samsung GT-Е 1282 Т», наданий учасником огляду ОСОБА_6, яка під час огляду заявила, що їй дав його ОСОБА_18 у користування. При цьому ОСОБА_2 також зазначений як учасник цієї процесуальної дії, під час якої він надав показання про те, що вказаний мобільний телефон він 24 січня 2015 року приблизно о 14 год. 30 хв. вкрав з куртки у приміщенні будинку АДРЕСА_2.

Також 10 лютого 2015 року слідчим було проведено огляд місця події за участю понятих ОСОБА_9 та ОСОБА_10, про що складено протокол, у якому зазначено, що 10 лютого 2015 року в період часу з 10 год. 20 хв. до 10 год. 50 хв., слідчий здійснив огляд та місцем огляду є приміщення службового кабінету № 7 СВ Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області, безпосереднім об'єктом огляду є сім-карта мобільного оператору «МТС» та батарея мобільного телефону, надані учасником огляду ОСОБА_2, який під час огляду заявив, що вказані речі знаходились у мобільному телефоні «Samsung» чорного кольору, який він 24 січня 2015 року приблизно о 14 год. 30 хв. вкрав з куртки у приміщенні будинку АДРЕСА_2.

За змістом ч.1 ст.237 КПК України, огляд місцевості, приміщення, речей та документів проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Проведення огляду особи положеннями ст.237 КПК України не передбачено.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України(ст. 19 Основного Закону).

Згідно зі ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а сам принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до положень ст. 237 КПК України для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

Проте за матеріалами кримінального провадження вбачається, що на час проведення оглядів та складення протоколів огляду від 09 лютого 2015 року та від 10 лютого 2015 року особи ОСОБА_6 та ОСОБА_2 процесуального статусу учасника кримінального провадження не набули. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять також доказів роз'яснення, зокрема, обвинуваченому ОСОБА_2, права не свідчити проти себе згідно зі ст. 63 Конституції України, що є прямим порушенням права особи на захист.

Слід також зазначити, що за показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які були понятими під час проведення огляду 10 лютого 2015 року, вони дійсно були присутні під час проведення вказаної слідчої дії, батарея та сім-карта при них була вилучена з телефону саме слідчим, при цьому телефон лежав на столі і того, що б цей телефон, батарея або сім-карта були вилучені саме у ОСОБА_2 або інших осіб не зазначили. Крім того свідок ОСОБА_8, який був понятим під час проведення огляду 09 лютого 2015 року, надав показання про те, що дійсно був присутній під час проведення вказаної слідчої дії за участю ще одного понятого, також в кабінеті були присутні міліціонер, хлопець і хтось ще, він не пам'ятає, телефон йому продемонстрував слідчий і обставин, що цей телефон був вилучений або добровільно виданий ким-небудь із присутніх не зазначає.

Обвинувачений ОСОБА_2в судовому засіданні пояснив, що перед проведенням зазначених слідчих дій працівники міліції (поліції) своїм владним велінням (наказом) змусили його підкоритися і поїхати до адміністративної будівлі відділу міліції в м.Бахмут, він та ОСОБА_6 впродовж певного часу залишались поруч з працівниками міліції і не могли вільно пересуватись через необхідність підкоритись їх наказам.

Згідно зі ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження затримання ОСОБА_2в порядку ст.208 КПК України не проводилося, протокол затримання його працівниками міліції не складався. На підставі наведеного суд приходить до висновку, що слідчий всупереч вимогам закону, фактично здійснив іншу слідчу дію, зокрема, особистий обшук тощо, щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_6та речей при них, під час якої вилучено мобільний телефон, батарею та сім-карту до нього; задля надання таким слідчим діям видимості законності вона була оформлена протоколом огляду місця події.

З цього вбачається, що законні процедури не були дотримані, а отже, в діях працівників правоохоронних органів наявне порушення засад законності кримінального провадження, визначених ст. 9 КПК України.

У своєму рішенні по справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02, п.49, Європейський суд з прав людини підкреслює, що вираз «відповідно до закону» значною мірою покладає на національне законодавство і державу обов'язок дотримання матеріальних і процесуальних норм.

В рішенні від 21.04.2011 року по справі № 42310/04 «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

Отже, за відсутності належного процесуального оформлення затримання ОСОБА_2 та вилучення в нього або в інших осіб речей, яке приховане результатами огляду місця події 09 лютого 2015 року та 10 лютого 2015 року, не роз'яснення права не свідчити проти себе,суд констатує, що зазначені докази, як отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, належить визнати недопустимими в силу ч. 1, п.п. 3, 4 ч. 2 ст.87 КПК України, що в силу ч.2 ст. 86 КПК України виключає їх використання при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

З результатами оцінки доказів сторони обвинувачення - протоколу огляду місця події від 21 травня 2015 року, протоколу слідчого експерименту від 18 вересня 2015 року у сукупності з показаннями потерпілої ОСОБА_6, суд зазначає наступне.

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 18 вересня 2015 року, який проведений слідчим за присутності понятих ОСОБА_11 та ОСОБА_13, ОСОБА_2 та захисника, у приміщенні будинку АДРЕСА_2, після того, як ОСОБА_2 добровільно погодився повідомити про обставини здійснення кримінального правопорушення, останній у зазначеному приміщенні надавав пояснення про те, що дійсно знаходився у цьому будинку у січні 2015 року в гостях, де також знаходилась його співмешканка ОСОБА_6, його батько, баба та ОСОБА_1 і вони разом вживали спритні напої. Через деякий час ОСОБА_1 попросила принести їй її куртку, яка знаходилась у спальній кімнаті. Під час того, як він взяв куртку для того, що віднести ОСОБА_1, з її кишені випав мобільний телефон «Samsung GT-Е 1282 Т» і впав на підлогу, він підняв його і під час цих дій в нього виник умисел на викрадення цього майна, і він поклав зазначений телефон собі у карман брюк, відніс куртку ОСОБА_1, після чого вона пішла у невідомому напрямку. Пізніше, приблизно за годину, він з ОСОБА_6 пішов додому і надалі передав вкрадений мобільний телефон ОСОБА_6

За показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13, які були понятими під час проведення слідчого експерименту 18 вересня 2015 року, вони дійсно були присутні під час проведення вказаної слідчої дії, за участю також слідчого, обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника, під час якої ОСОБА_2 вказував як вкрав телефон у приміщенні будинку в спальній кімнаті біля ліжка.

Водночас, за показаннями потерпілої ОСОБА_6, водна дійсно перебувала 24 січня 2015 року в гостях у батька ОСОБА_2 ОСОБА_15, у будинку АДРЕСА_2 де також знаходились ОСОБА_2 зі своєю співмешканкою ОСОБА_6, ОСОБА_15 та баба. Вони протягом дня вживали разом спиртні напої. Після того, як зайшла у будинок верхню куртку вона повісила у коридорі на вішалку, після чого зняла нижню куртку, в якій знадився мобільний телефон «Samsung», повісила її у кухні на стілець і там залишила. Десь після обіду вирішила піти додому, вдягла верхню куртку, яка висіла в коридорі, проте іншу куртку залишила в будинку. На наступний день звернулась до власників будинку з вимогою повернути круку та речі, що були в ній, зокрема, ключі та мобільний телефон, проте їй повідомили, що її речей в будинку нема. Куртку власники буднику повернули лише приблизно через тиждень, повідомивши, що інші речі в них відсутні, що змусило її звернутись із заявою до правоохоронних органів.

Зазначені показання узгоджуються з відомостями, що зафіксовані в протоколі огляду місця події від 21 травня 2015 року, який проведений слідчим за присутності понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_16, ОСОБА_2, захисника та власника будинку ОСОБА_15, у приміщенні будинку АДРЕСА_2, зокрема щодо розташування кімнат, вішалки для одягу та інших предметів.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_16, які були понятими під час проведення огляду місця події від 21 травня 2015 року, підтвердили свою присутність під час її проведення та участь в ній слідчого, підозрюваного та захисника.

Ураховуючи встановлені істотні порушення законності при проведенні слідчих дій у цьому кримінальному провадженні, судом критично оцінюється також як доказ протокол проведення слідчого експерименту від 18 вересня 2015 року, оскільки ці докази містять у собі фактичне зізнання обвинуваченого ОСОБА_2 у скоєнні злочину, але в суді ОСОБА_2 від таких зізнань відмовився, вказав про чинення психологічного тиску на нього працівниками міліції. Суд не може обґрунтовувати обвинувачення лише власними зізнаннями підозрюваного (обвинуваченого).

Разом з тим пояснення, надані обвинуваченим ОСОБА_2 під час проведення цієї слідчої дії, не узгоджуються за хронологією подій з показаннями потерпілої ОСОБА_1 і містять значні протиріччя щодо фактів місцезнаходження куртки у будинку, прохання останньої її принести і того факту, що ОСОБА_2 відніс і передав ОСОБА_1 куртку вже без мобільного телефону, при цьому потерпіла про це взагалі не свідчила і пішла з будинку в іншій куртці. Зазначене виключає встановлення судом обставин вчинення злочину, зокрема, об'єктивної сторони.

Додатково суд звертає увагу, що за приписами ч.5 ст.240 КПК України слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи. Разом з тим, при проведення слідчого експерименту надано згоду на його проведення за підписом дружини власника ОСОБА_17 із зазначенням, що ОСОБА_4 має вади зору (а.с.67). Проте докази цього в матеріалах кримінального провадження відсутні, що може порушувати принцип непорушності права приватної власності і містити втручання у приватне життя.

Ураховуючи вищезазначене, докази у цьому кримінальному провадженні, які не визнані судом недопустимими, є такими, що не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Виходячи з положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Такий обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на свободу та особисту недоторканість», та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Рим,1950) передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у рішеннях по справах «Тельфнер проти Австрії» від 20.03.2001 року та «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08.02.1996 року.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01 листопада 1996 року, зазначено, що при розгляді кримінальних справ суд має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості.

У рішенні по справі «Барбера, Мессегу та Джабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного».

У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29 червня 1990 року,вказано на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи не винність обвинуваченого. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

За змістом ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо, зокрема, не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

За таких обставин, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме, верховенства права, законності, рівність перед законом та судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами провадження їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний поданий сторонами доказ та їх сукупність, вважає, що за результатами даного судового розгляду стверджувати поза розумним сумнівом про причетність ОСОБА_2 до вчинення інкримінованого злочину за ч.2 ст. 185 КК України відносно потерпілої ОСОБА_1 за обставин, так як вони викладені в обвинувальному акті, немає достатніх підстав, а відтак, обвинувачений ОСОБА_2 підлягає виправданню.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Судові витрати на залучення експертів у даному кримінальному провадженні відсутні.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 100, 174, 368, 373-376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та виправдати за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Запобіжний захід у вигляді тримання під ватрою відносно ОСОБА_2 скасувати, звільнивши його з-під варти негайно в залі суду.

Речові докази: мобільний телефон марки «Samsung GT-Е 1282 Т», сім-карту оператора мобільного зв'язку «МТС» та акумуляторну батарею «Samsung 3,7 V Li-ion BATTERY», передані на зберігання ОСОБА_1, - залишити в останньої за належністю.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно вручити прокурору, потерпілим, обвинуваченій та захиснику.

Головуючий суддя Т.В. Давидовська