Рішення № 63409980, 08.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1614/14-ц Головуючий у І інстанції Соловей Г. В.Провадження № 22-ц/780/6048/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 26 08.12.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

08 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Білоконь О.В.,

за участю секретаря - Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПиватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 31 846 грн. 47 коп. на строк до 21 лютого 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_2, з кожним окремо, було укладено договори поруки, за якими останні зобов`язались відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 20 лютого 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 22 810 грн. 01 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4 201 грн. 13 коп., заборгованості по процентах у розмірі 6 500 грн. 25 коп., комісії у розмірі 39 грн. 13 коп. та пені у розмірі 12 069 грн. 50 коп. Посилаючись на те, що поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором урозмірі 22 810 грн. 01 коп.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 рокупозов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №KIF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року у розмірі 22 810 грн. 01 коп. та судові витрати у розмірі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 31 846 грн. 47 коп. на строк до 21 лютого 2010 року зі сплатою 16,08% річних (а.с.9-11).

21 лютого 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_4, з кожним окремо, були укладені договори поруки, за умовами яких останні зобов'язалися відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором (а.с.36-39).

По справі встановлено, що заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2010 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 лютого 2007 року у сумі 7 245 грн. 87 коп. звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ЗАЗ 110307, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с.42-43).

На виконання даного рішення суду, 24 січня 2012 року Фастівським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист №2-363/1 та постановою державного виконавця державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції від 28 лютого 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа (а.с.50-51).

В ході виконавчого провадження 03 вересня 2013 року вказаний вище автомобіль було реалізовано на аукціоні, а грошові кошти у розмірі 3 471 грн. 44 коп. від його продажу були зараховані на погашення боргу за кредитним договором від 21 лютого 2007 року, що підтверджується платіжним дорученням №2520 від 20 січня 2014 року (а.с.44-45).

18 лютого 2014 року державним виконавцем державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі сплатою боржником боргу у сумі 3471 грн. 44 коп., виконавчого збору у сумі 385 грн. 71 коп. та витрат у сумі 100 грн. (а.с.48-49).

Судом першої інстанції встановлено, що перерахована сума коштів за проданий автомобіль є недостатньою для погашення боргу.

Згідно з розрахунком позивача станом на 20 лютого 2014 року ОСОБА_3 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 810 грн. 01 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4 201 грн. 13 коп., заборгованості по процентах у розмірі 6 500 грн. 25 коп., комісії у розмірі 39 грн. 13 коп. та пені у розмірі 12 069 грн. 50 коп. (а.с.5-6).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався ст.ст.526, 554, 610, 611 ЦК України й виходив із того, що боржник та поручителі несуть відповідальність як солідарні боржники. Оскільки відповідачі не виконали взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 22 810 грн. 01 коп., то суд дійшов висновку, що вказана заборгованість підлягає стягненню з боржника та поручителіву солідарному порядку.

Однак з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, у зв'язку з неповним з`ясуванням судом обставин справи, які мають значенням для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги на те, що 28 жовтня 2010 року позивач вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а тому, на думку апелянта, звернення позивача з даним позовом до ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за цим кредитним договором є подвійним притягненням до цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення, що є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК ).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Отже, задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена та не є подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення у розумінні ст.61 Конституції України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що подвійне притягнення до цивільно-правової відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення не є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що договір поруки, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2, є припиненим у зв'язку із збільшенням 01 лютого 2009 року банком розміру процентної ставки за кредитним договором без письмової згоди поручителя, у зв'язку чим збільшився обсяг відповідальності поручителя, з таких підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 21 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 31 846 грн. 47 коп. на строк до 21 лютого 2010 року зі сплатою 16,08% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 21 лютого 2007 року, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що 01 лютого 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку збільшило розмір процентної ставки за кредитним договором з 16,08% річних до 27,48% річних, про що свідчить розрахунок заборгованості (а.с.5-6).

Згідно з ч.1 ст. 553, ч.1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти вимоги кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст.555 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2012 року № 6-73цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У пункті 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно із пунктом 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні.

Пунктом 3 договору поруки визначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Відповідно до пункту 13 договору поруки зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 був повідомлений про підвищення розміру процентної ставки з 16,08% річних до 27,48% річних та давав згоду на збільшення процентної ставки шляхом укладення додаткової угоди.

Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк» змінив умови договору зі збільшенням об'єму відповідальності без згоди поручителя за відсутності в договорі вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя.

Отже, суд першої інстанції, стягнувши зі ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України не врахував, що саме по собі зазначення в договорі поруки, що поручитель відповідає за кредитним зобов'язанням як солідарний боржник і що він ознайомлений з умовами договору кредиту, де вказано право банку на підвищення процентної ставки, не є підставою для незастосування ч.1 ст.559 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що порука згідно з договором поруки від 21 лютого 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, є припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦК України, а відтак позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до поручителя ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПиватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПиватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді