Ухвала суду № 63406660, 12.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

12 грудня 2016 року м. Київ К/800/28589/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) звернулось з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі - Товариство) в якому просило стягнути з відповідача на його користь 80721,93 гривень адміністративно-господарських санкцій та 339,06 гривень пені за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів (далі - спірні кошти).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що Товариство не виконало вимоги статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-XII, в редакції спірного періоду), а тому відділення Фонду просило про задоволення позову.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 17 листопада 2016 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде йому повернуто.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, зареєстрована в канцелярії суду 4 листопада 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач повністю виконав вимоги статті 19 Закону № 875-XII щодо створення встановленого цією статтею нормативу робочих місць, а також вчинив усі можливі та необхідні заходи, передбачені законодавством, для працевлаштування інвалідів у кількості, визначеній наведеною правовою нормою.

Так, у відповідності до частини 1 статті 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-XII доповнено статтею 18-1, за змістом якої, пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

В свою чергу, частиною 1 статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Водночас, за приписами статті 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Також, за змістом положень Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають центру зайнятості звіти про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судами, відповідач протягом 2015 року подавав до Срібнянського районного центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) із зазначенням громадян-інвалідів для влаштування на підприємство та щомісяця підтверджував дану інформацію для працевлаштування інваліда за формою № 3-ПН.

За даними поданих звітів, у відповідача було наявно 10-11 вакансій, при цьому у звітах зазначено, що укомплектування вакансій проводиться за сприяння Державної служби зайнятості.

Срібнянським районним центром зайнятості у 2015 році було видано направлення на працевлаштування до Товариства двом інвалідам. Однак, ці особи не були працевлаштовані, у зв'язку з тим, що одна вакансія на момент звернення інваліда в травні 2015 року була вже укомплектована (на посаді, на яку претендував направлений центром зайнятості інвалід вже працювала інша особа), а працевлаштування на другу виявилось неможливим, оскільки характеристики роботи на створеному Товариством робочому місці суперечили програмі реабілітації інваліда.

Згідно з положеннями Інструкції щодо заповнення форм звітності № 3-ПН, ця форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Таким чином, за своїм змістом, звіт за формою 3-ПН є інструментом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Крім того, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, прийнятими за наслідками перегляду судових рішень у цій категорії спорів.

Таким чином, на підставі встановлених обставин справи, наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Такий висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновку не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за касаційною скаргою Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк