Ухвала суду № 63406630, 07.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

07 грудня 2016 року м. Київ К/800/33218/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Управління) в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління від 19 квітня 2016 року № 70-ОС щодо продовження строку дії контракту про проходження військової служби позивача (далі - спірний наказ); зобов'язати відповідача вчинити дії, спрямовані на його звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту на підставі поданого рапорту від 24 березня 2016 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що у відповідача не було підстав для видачі спірного наказу і продовження строку дії контракту, а відтак Управління діяло всупереч вимог чинного у період спірних правовідносин законодавства з порушенням його прав.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року позов задоволено, скасовано спірний наказ відповідача та зобов'язано останнього вчинити дії, спрямовані на його звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням 24 червня 2016 року строку дії контракту.

Оскаржуваною постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач, видаючи спірний наказ і продовжуючи строк дії контракту позивача діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. при цьому прав ОСОБА_1 не порушив.

Як встановлено судами, позивач з 20 квітня 2011 року проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, а 24 лютого 2016 подав рапорт на ім'я начальника Житомирського прикордонного загону про небажання продовжувати дію укладеного з ним контракту.

В подальшому, 24 березня 2016 позивач подав рапорт на ім'я начальника Житомирського прикордонного загону з клопотанням про звільнення його зі служби з підстав, визначених пунктом «а» частини 6 статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII, в редакції періоду спірних правовідносин).

Телеграмою від 13 квітня 2016 року № 238, адресованої начальнику Управління, командування Житомирського прикордонного загону, в зв'язку із надходженням рапорту про звільнення, клопотало про продовження строку контракту про проходження військової служби позивача в Державній прикордонній службі України до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Спірним наказом позивачу продовжено строк дії контракту з 25 червня 2016 року на період до оголошення демобілізації.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Строки військової служби визначаються у статті 23 цього ж Закону, відповідно до частини 2 якої, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються строки військової служби в календарному обчисленні для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

Пунктом «б» частини 6 статті 23 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

В свою чергу, пункт «а» цієї ж частини наведеної вище правової норми передбачає, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Водночас, згідно з положеннями пункту 2 частин 9 статті 23 Закону № 2232-XII у разі настання особливого періоду: - для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Частиною 3 статті 23 Закону № 2232-XII також встановлено, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію; для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців; у разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Положеннями пунктів 1-3 частини 8 статті 26 Закону № 2232-XII визначено обставини звільнення військовослужбовців, зокрема, під час особливого періоду, під час воєнного стану та після прийняття рішення про демобілізації.

На підставі аналізу вищенаведених норм права суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що закінчення дії строку контракту є підставою для його розірвання у тому випадку, якщо не було виявлено бажання військовослужбовця укласти новий контракт, при цьому в односторонньому порядку продовження дії строку контракту на проходження військової служби понад встановлений контрактом строк можливо лише виключно у разі настання особливого періоду.

При цьому апеляційний суд зазначив, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що протягом 2014-2015 років Президентом України неодноразово видавались Укази про часткову мобілізацію, останній 14 січня 2015 року № 15 (затверджено Законом України від 15 січня 2015 року № 113 VIII).

Хоча Законом № 3543-XII не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас ним передбачено такий захід як демобілізація, що визначається як комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативнорятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період настає, зокрема, з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується з виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 11 Закону № 3543-XII, рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою України приймає Президент України, однак станом на момент звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби таке рішення Президентом України не приймалось.

Отже, особливий період тривав на час виникнення спірних у цій справі правовідносин і не закінчився на момент видачі Управлінням спірного наказу.

За приписами частини 9 статті 23 Закону № 2232-XII у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Таким чином, законодавець пов'язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії та закінчення особливого періоду, а вказує, що з моменту його настання діє особливий порядок продовження контракту військовослужбовців.

Враховуючи, що особливий період настав під час дії контракту позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що до спірних правовідносин застосовуються вимоги згаданої вище правової норми Закону № 2232-XII, тобто дія контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.

Такий висновок суду узгоджується з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги його висновку не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або порушив норми процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк