Ухвала суду № 63405630, 08.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8532/16 Головуючий у 1- й інстанції Добрянська Я.І. Суддя - доповідач: Горяйнов А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Желтобрюх І.Л. та Мамчура Я.С.,

за участю секретаря - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним і неправомірним невизнання (відхилення) Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Надра» Стрюковою І.О. та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в повному обсязі належних йому та заявлених до ПАТ «Комерційний банк «Надра» кредиторських вимог другої черги на суму 275403 грн. 64 коп. та невнесення таких вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Надра» Стрюкову І.О. та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб акцептувати (визнати) його кредиторські вимоги до ПАТ «Комерційний банк «Надра» суму 275403 грн. 64 коп., як вимоги кредитора другої черги та внести їх реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Надра» другої черги.

Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2016 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним адміністративним позовом.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі. Зокрема апелянт вказує на те, що даний спір підлягає розгляду та вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Під час судового засідання представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Відповідачі, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про причини неявки не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представників відповідачів у судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, а ухвалу окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2016 року - змінити виходячи із наступного.

Згідно з ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції в разі правильного вирішення по суті справи чи питання, проте із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також суд першої інстанції зазначив, що аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15.

Колегія суддів не погоджується із підставами для відмови у відкритті провадження у справі, викладеними в ухвалі суду від 06 червня 2016 року з наступних підстав.

Верховний Суд України у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14 зазначив, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 2442 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів вважає необхідним відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у вказаних постановах.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність» цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Положеннями п. 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Господарським судам, згідно з п.п. 2, 7 ст. 12 ГПК України, підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Проаналізувавши вказані норми права колегія суддів приходить до висновку про те, що вони не визначають підвідомчість спору, що виник між сторонами даної справи, оскільки ліквідація ПАТ «Банк Форум» була розпочата та здійснюється відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Ліквідація зазначеної юридичної особи не пов'язана із визнанням її банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Закони України «Про банки і банківську діяльність» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначають різні підстави та порядок припинення юридичних осіб, а також уповноважують різних суб'єктів на здійснення відповідної процедури.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підставою для відкриття ліквідаційної процедури є постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом. Банкрутом є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Натомість, відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у разі отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Перелік підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних наведений у ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вказана норма права пов'язує віднесення банку до категорії неплатоспроможних із наявністю у його діяльності певних порушень, які не обов'язково полягають у неможливості виконати зобов'язання перед вкладниками та іншими кредиторами.

Таким чином, ліквідація банку здійснюється з інших підстав та за іншою процедурою, ніж визнання юридичної особи банкрутом господарським судом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Як раніше зазначалося, господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

З огляду на те, що відносно ПАТ «Комерційний банк «Надра» не порушено та, відповідно до ч. 6 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не могло бути порушено справу про банкрутство, колегія суддів вважає необхідним відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14.

Вирішуючи питання щодо підвідомчості даного спору, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд гарантування вкладів фізичних осіб набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Окрім повноважень органів управління банку, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надаються також спеціальні повноваження, під час реалізації яких він діє як суб'єкт владних повноважень.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Основним завданням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 38 та п. 4 ч. 2 ст. 37 вказаного Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наділений повноваженнями щодо виявлення нікчемних правочинів неплатоспроможного банку та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також наділений повноваженнями щодо виплати коштів за вкладом у межах суми граничного розміру відшкодування.

Положеннями п. 3 ч. 2 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб складає реєстр акцептованих вимог кредиторів.

При здійсненні повноважень, передбачених ст.ст. 26, 37, 38, 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб діє як суб'єкт владних повноважень.

Верховний Суд України у своїй постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу звернув увагу на те, що звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач звернувся до суду за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, Верховний Суд України дійшов до висновку про те, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У межах даної справи ОСОБА_2 оскаржує дії щодо відхилення заявлених до ПАТ «Комерційний банк «Надра» кредиторських вимог другої черги на суму 275403 грн. 64 коп. та невнесення таких вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року було стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Надра» на його користь 275403 грн. 64 коп. у якості компенсації за роботу у вихідні і неробочі дні, компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати та компенсаційної виплати за порушення права на оплату праці.

Вимоги ОСОБА_2 про виплату таких коштів звернені до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Надра» Стрюкової І.О. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як до осіб, уповноважених здійснювати управління банком, який є кредитором.

Таким чином, спірні правовідносини виникли із трудових відносин, пов'язані із захистом права на отримання заробітної плати, у зв'язку з чим даний спір підлягає розгляду та вирішенню у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів вважає необхідним змінити ухвалу суду від 06 червня 2016 року, зазначивши, що підставою для відмови у відкритті провадження у справі є обставини, зазначені у мотивувальній частині даної ухвали.

Керуючись ст.ст. 3, 109, 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2016 року - змінити, зазначивши, що підставою для відмови у відкритті провадження у справі є обставини, зазначені у мотивувальній частині даної ухвали.

В іншій частині ухвалу окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді І.Л. Желтобрюх

Я.С. Мамчур

Ухвала складена у повному обсязі 13 грудня 2016 року.

Головуючий суддя