Постанова № 63405429, 08.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/24346/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Бєлової Л.В.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року ТОВ «Клуб сиру» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.06.2015 №0004022206, №0004032206, №0004042206.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, на підставі наказу від 28.04.2015 №866, виданого ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.78.1.1, п.78.1 ст 78, п.79.1, 79.2 ст.79 Податкового кодексу України відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Клуб сиру» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин з ПП «Орім» за період з 01.10.2014 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 18.05.2015 №209/26-59-22-03-21/36413692, яким встановлені наступні порушення:

1) пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на загальну суму 9 596 090 грн;

2) пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14 885 грн та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19 Податкової декларації з податку на додану вартість) на загальну суму 318 151 грн, у тому числі по періодах:

- за листопад 2014 року завищено суму від'ємного значення на загальну суму 224 569 грн;

- за грудень 2014 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 14 885 грн та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 93 582 грн;

3) пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 586 182 грн, у тому числі по періодах: за листопад 2014 року на загальну суму 663 976 грн, за грудень 2014 року на загальну суму 922 206 грн (а.с. 19-44 Том I).

На підставі Акта перевірки від 18.05.2015 №209/26-59-22-03-21/36413692 відповідачем 06.08.2015 прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0004022206, яким за порушення пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України ТОВ «Клуб сиру» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9 596 090 грн (а.с. 60 Том I);

- №0004032206, яким за порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Клуб сиру» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 333 036 грн (а.с. 61 Том I);

- №0004042206, яким за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Клуб сиру» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 279 273 грн, в тому числі за основним платежем - 1 586 18 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 793 091 грн (а.с. 62 Том I).

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення у порядку адміністративного оскарження, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України.

Однак, рішенням Головного управління ДФС у місті Києві від 13.08.2015 №12435/10/261510-05-35 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 04.06.2015 №0004022206, №0004032206, №0004042206 - без змін. Рішенням Державної фіскальної служби України від 16.10.2015 №21829/6/99-99-10-01-01-25 скарга позивача також залишена без задоволення.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій та придбання послуг з метою їх використання в межах власної господарської діяльності, у той час як формальна наявність первинних документів не є безумовною підставою для віднесення певних сум до складу витрат.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є невірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення реальності здійснення господарських операцій, належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення відповідних таких операцій та використання придбаних товарів/послуг у господарській діяльності.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

З метою підтвердження фактів виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за договором позивачем були надані суду наступні копії первинних документів, а саме: договір №35 про надання маркетингових послуг від 01.09.2014 (договір містить всі істотні умови, передбачені чинним законодавством України, є чинним та не був визнаний недійсним в судовому порядку); акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 31.10.2014 №002165; акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 30.11.2014 №005173; звіти про надані послуги за жовтень та листопад 2014 року; податкові накладні №300 від 31.10.2014, №301 від 31.10.2014, №696 від 28.11.2014, №885 від 30.11.2014; платіжні доручення та банківські виписки.

Так, з наданих первинних документів вбачається наступне.

01 вересня 2014 року між TOB «Клуб сиру» та ПП «Орім» було укладено Договір № 35 про надання маркетингових послуг (надалі - Договір №35) (а.с. 104-112 Том I). Договір №35 спрямований на надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) та проведення маркетингових досліджень.

Метою укладання вказаного Договору №35 є надання позивачу послуг, які полягають в щомісячному зборі, обробці, підготовці та передачі TOB «Клуб сиру» інформації по торговельній мережі супермаркетів TOB «АТБ-Маркет», зокрема: щодо визначення наступного: об'ємів продажів товарів в торгових точках в кількісному та грошовому вираженні; визначення залишків продукції в магазинах; визначення динаміки продажів продукції; проведення кількісного маркетингового дослідження в форматі польового анкетування (закриті і відкриті питання); проведення телефонного опитування респондентів: проведення фокус-груп: надання інформації відносно роздрібних цін в роздрібних торгових точках; проведення моніторингу по визначенню кількості фейсів товарної позиції в розрізі торгових точок; дослідження відношення споживачів до найменування торгових марок, до упаковки товару та ін.

Згідно з актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) протягом жовтня-листопада 2014 року, виконавець виконав обумовлені договором роботи (надав послуги), а саме: проведення фокус-груп; проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування; on-Line опитування споживачів на основі розробленої анкети з фіксованою кількістю питань; проведення телефонного опитування респондентів; визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі; визначення залишків продукції в магазинах, що приймали участь у дослідженні; визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні.

ПП «Орім» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 11 515 310 грн, у тому числі податок на додану вартість - 1 919 218 грн 34 коп.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що надані позивачем первинні документи, оформленні у відповідності до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Позиція суду першої інстанції, що формально наявні первинні документи не є достатнім підтвердженням реальності господарських операцій є помилковою, адже сукупність первинних документів, наданих позивачем, в повному обсязі підтверджує реальність операцій з ПП «Орім», у зв'язку з чим від позивача подання інших документів не потребується.

Також, суд апеляційної інстанції не може не взяти до уваги, не прийняті судом першої інстанції, пояснення позивача щодо обґрунтування економічної вигоди з доданим до них витягом із Оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 по контрагенту TOB «АТБ-МАРКЕТ», згідно з якою у листопаді 2014 року в порівнянні з жовтнем 2014 року обсяг виручки від реалізації ТОВ «АТБ-Маркет» виготовленої позивачем продукції зріс на 626 794 грн 80 коп., в грудні 2014 року в порівнянні з листопадом 2014 року обсяг виручки від реалізації ТОВ «АТБ-Маркет» продукції, виготовленої ТОВ «Клуб сиру», зріс на 1 769 962 грн 80 коп. (а.с. 148-150 Том V).

Отже, наведене достеменно свідчить про наявність економічної доцільності понесення позивачем витрат на маркетингові послуги та спростовує позицію суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження факту наявності продукції позивача в торгівельній мережі супермаркетів ТОВ «АТБ-Маркет» та реалізації її в точках продажу цієї торгівельної мережі.

Таким чином, колегія суддів не може не погодитися з доводами позивача, що за два місяці (жовтень 2014 року та листопад 2014 року) обсяг виручки Товариства від реалізації ТОВ «АТБ-маркет» виготовленої Товариством продукції зріс на 2 396 757 грн 60 коп. Отже, протягом вищезгаданого періоду, послуги, що надавалися ПП «Орім», сприяли не лише збереженню кількості споживачів продукції ТОВ «Клуб сиру», але і збільшенню їх кількості, що є безперечним підтвердженням економічного ефекту від наданих послуг.

Витрати позивача на маркетингові послуги ПП «Орім» безпосередньо пов'язані із провадженням ним господарської діяльності в частині продажу власної продукції в мережі супермаркетів ТОВ «АТБ-Маркет».

Наведене вище спростовує твердження суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження факту наявності продукції позивача в торгівельній мережі супермаркетів ТОВ «АТБ-Маркет», або, що продукція ТОВ «Клуб сиру» реалізувалась в точках продажу цієї торгівельної мережі.

Факт руху активів підтверджується банківськими виписками з рахунку ТОВ «Клуб сиру», яким підтверджується факт оплати послуг, наданих ПП «Орім». Відповідні виписки в оригіналах містяться в матеріалах справи (а.с. 136-147 Том V).

Факт надання послуг також додатково підтверджується попередніми заявками щодо послуг, узгодженням переліку питань для опитування у різних містах України споживачів тощо (вказані документи додані під час розгляду справи в першій інстанції до клопотання від 28.01.2016) (а.с. 211-243 Том V).

За результатами наданих послуг ТОВ «Клуб сиру» отримувало від ПП «Орім» Звіти, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

У грудні ТОВ «Клуб сиру» отримало лист від 03.12.2014 від ПП «Орім» за підписом заступника Директора ПП «Орім», в якому було вказано, що ПП «Орім» після передачі звітів ТОВ «Клуб сиру» за листопад 2014 року виявило у деяких звітах помилки технічного характеру (а.с. 210 Том V). Лист містить відсилання, що наявність у звітах перерахованих помилок жодним чином не впливає на їх зміст та інформативність. Даний документ додатково підтверджує факт звичайної господарської операції між замовником (ТОВ «Клуб сиру») та виконавцем послуг (ПП «Орім»).

Вказаним документам та обставинам, зафіксованим в них, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, що призвело до помилкових та необґрунтованих висновків.

Щодо факту надання послуг ПП «Орім» суд апеляційної інстанції звертає увагу на додану позивачем деталізацію змісту звітів про надані послуги у вигляді таблиці, адже обсяг та територія наданих послуг підтверджують доцільність залучення ПП «Орім» незалежно від наявності власного маркетингового відділу позивача. В свою чергу, позивач не зобов'язаний доводити наявність виробничих потужностей у свого контрагента перед іншими особами та механізм залучення контрагентом третіх осіб для надання послуг позивачеві. Це не може бути підставою для висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру, з огляду на відсутність у останнього достатніх трудових ресурсів, оскільки відсутність трудових ресурсів, не спростовує реальності зазначених операцій, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання передбачених договором послуг; податкове законодавство не ставить право платника на витрати та податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється контрагентом виконання договору. До того ж, податковий орган не довів невиконання, передбачених договором, робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2015 року у справі № К/9991/20781/12.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судом першої інстанції не було наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першої ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Таким чином, придбані позивачем у ПП «Орім» послуги, фактично по своїй суті є маркетинговими послугами, які безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача та підтверджені належним чином оформленими первинним документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, що спростовує доводи суду першої інстанції про нереальність операцій з надання відповідних послуг, покладені, крім іншого, в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, колегія вважає за необхідне звернути увагу на постанову Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №826/15674/14, де зазначено, що маркетингові послуги безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача (ТОВ «Клуб Сиру»).

Оскільки надання контрагентом та отримання позивачем маркетингових послуг знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи належним чином оформленими первинним документами, тому доводи суду першої інстанції про невикористання відповідних послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, покладені, крім іншого, в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є протиправними та необґрунтованими. Варто відзначити, що доказів відсутності реалізації продукції позивача в мережі супермаркетів «АТБ-Маркет» відповідач не надав, а його доводи, з якими погодився суд першої інстанції, ґрунтуються виключно на Акті перевірки без належних і допустимих доказів підтвердження викладених в ньому обставин.

Більше того, позивач постійно укладає договори надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) та проведення маркетингових досліджень, що відповідає меті та змісту його господарської діяльності. Дані обставини підтверджуються судовим рішенням у справі № 826/15674/14, яке набрало законної сили (а.с. 127-137 Том VI).

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення №№0004022206, №0004032206 та №0004042206 від 04 червня 2015 року є такими, що порушують охоронювані права та інтереси позивача, а тому підлягають скасуванню.

Згідно частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2016 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2016 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення, видані Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0004022206 від 04 червня 2015 року, №0004032206 від 04 червня 2015 року та №0004042206 від 04 червня 2015 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

Л.В. Бєлова

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бєлова Л.В.