Постанова № 63404927, 12.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 927/881/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Матюхін І.В.

за участі представників сторін:

позивача не з'явився.

відповідача не з'явився.

розглянувши

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Назмак"

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 26.10.2016 року

у справі № 927/881/16 (суддя Лавриненко Л.М.)

за позовом Фермерського господарства "Ай-Ев"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Назмак"

про про стягнення 111831,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Назмак" вул. Бєлова, 7, офіс 83, м. Чернігів, 14000 (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 38776959) на користь Фермерського господарства "Ай-Ев", вул. Комсомольців, 64, с. Вишнів, Ківерцівський район, Волинська область, 45271 (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 39685433) 7638,01 грн. інфляційних втрат; 82841,43 грн. пені; 5326,29 грн. 3% річних з простроченої суми та 1437,09 грн. судового збору.

У решті позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Назмак" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2016 року у справі №927/881/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження.

29.11.2016 р. до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшла телеграма від представника відповідача з клопотанням про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 29.11.2016 року представники сторін не з'явились. Розгляд справи відкладено на 12.12.2016 року.

В судове засідання 12.12.2016 року представники сторін не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників сторін, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 25.05.2015 року між Фермерським господарством "Ай-Ев" (позикодавець, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Назмак" (позичальник, відповідач по справі) укладено договір про надання безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги № 25/05.

За цим договором позикодавець зобов'язується надати позичальнику безвідсоткову тимчасову поворотну фінансову допомогу в сумі 323900 грн., а позичальник зобов'язується повернути надану фінансову допомогу в термін визначений цим договором (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.3. договору визначено граничний термін повернення позичальником отриманої фінансової допомоги 10.06.2015 року.

Зі змісту договору про надання безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги № 25/05 від 25.05.2015 року вбачається, що за юридичною природою вказаний договір є договором позики.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору № 25/05 від 25.05.2015 року, платіжним дорученням № 19 від 25.05.2015 року, позивачем перераховано на рахунок відповідача 323900 грн. Перерахування 323900 грн на рахунок відповідача також підтверджується звітом про дебетові та кредитні операції по рахунку 26009055509573 ФГ "Ай-Ев" з 25.05.2015 року по 31.05.2015 року.

У призначенні платежу в платіжному дорученні № 19 від 25.05.2015 року зазначено: "Надання поворотної фінансової допомоги" .

Відповідач щодо факту отримання коштів не заперечив.

Згідно ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Із наданих позивачем та відповідачем до матеріалів справи витягу зі звіту про дебетові і кредитові операції по рахунку 26009055509573 Фермерського господарства "Ай-Ев" з 12.11.2015 року по 25.11.2015 року та з 01.12.2015 року по 22.12.2015 року, копій прибуткових касових ордерів, платіжних доручень вбачається, що відповідачем кошти були повернуті в повному обсязі в розмірі 323900 грн., але з порушенням строків, а саме: 24.11.2015 року було повернуто позивачу 70000 грн., згідно платіжних доручень № 229 та № 230 від 24.11.2015 року; 21.12.2015 року 60000 грн. згідно платіжного доручення № 286 від 21.12.2015 року; 22.12.2015 року 100000 грн. згідно платіжного доручення № 1506 від 22.12.2015 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру №2 від 01.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 3 від 02.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 4 від 03.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 5 від 04.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 6 від 05.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 7 від 08.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 8 від 09.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 9 від 10.02.2016 року; 9900 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 10 від 11.02.2016 року; 4800 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 11 від 12.02.2016 року.

Як встановлено ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

17.10.2016 року судом першої інстанції було оглянуто оригінали: договору про надання безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги №25/05 від 25.05.2015 року; прибуткового касового ордеру № 2 від 01.02.2016 року, прибуткового касового ордеру № 3 від 02.02.2016 року, прибуткового касового ордеру № 4 від 03.02.2016 року, прибуткового касового ордеру № 5 від 04.02.2016 року, прибуткового касового ордеру № 6 від 05.02.2016, прибуткового касового ордеру № 7 від 08.02.2016 року, прибуткового касового ордеру № 8 від 09.02.2016, прибуткового касового ордеру № 9 від 10.02.2016 року, прибуткового касового ордеру № 10 від 11.02.2016 року та прибуткового касового ордеру № 11 від 12.02.2016 року, та повернуті представнику позивача.

У вищезгаданих прибуткових касових ордерах міститься відмітка відповідача про призначення платежу, а саме: "повернення зворотної фінансової допомоги зг. договору № 25/05 від 25.05.2015 року ". Аналогічне призначення платежу зазначено відповідачем в платіжних дорученнях № 229 від 24.11.2015, №230 від 24.11.2015 року, № 286 від 21.12.2015 року та № 1506 від 22.12.2015 року.

Зазначене свідчить про схвалення відповідачем дій особи, яка уклала спірний договір від імені відповідача, що в силу приписів ст. 241 Цивільного кодексу України не дає підстав для визнання цього договору недійсним із заявлених відповідачем підстав.

Твердження відповідача по те, що це є помилково перераховані позивачем кошти є безпідставним і вірно судом судом першої інстанції до уваги не прийнято, оскільки відповідно до п. 6 Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.1995 року № 227/95, підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. При виявленні фактів такого порушення з керівника підприємства і головного бухгалтера стягується до Державного бюджету України штраф у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №25/05 від 25.05.2015 року не визнаний недійсним.

Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи відповідач не заявляв.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що він повідомив позивача про те, що кошти в сумі 323900 грн. перераховані йому помилково, і він вжив всіх заходів щодо їх повернення в установлений чинним законодавством термін.

Позивач просив стягнути з відповідача 90531,92 грн пені за період з 10.06.2015 року по 12.02.2016 року, посилаючись на ч.ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, якою визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі чи законі.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 261 Цивільного кодексу України визначено, що позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до розділу 3 договору про надання безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги № 25/05 від 25.05.2015 року, в разі несвоєчасного повернення позичальником отриманої фінансової допомоги, останній повинен сплатити на користь позикодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та відшкодувати завдані несвоєчасним поверненням збитки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем при розрахунку суми пені не враховано положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, якою визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Аналогічна позиція викладена в п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Оскільки останнім днем сплати за договором про надання безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги № 25/05 від 25.05.2015 року визначено 10.06.2015 року, то відповідно прострочка оплати виникла з 11.06.2015 року. Отже, пеня підлягає нарахуванню за період з 11.06.2015 року по 10.12.2015 року і її розмір становить 82841,43 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Від відповідача не надходило заяв про застосування строку позовної давності, а тому вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 82841 грн. 43 коп.

Позивач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, просив також стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5326,94 грн. за період прострочки з 10.06.2015 року по 12.02.2016 року та 15973,01 грн інфляційних втрат за період з червня 2015 року по січень 2016 року.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню в розмірі 7638,01 грн. за період прострочки з червня 2015 року по січень 2016 року, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних втрат за прострочку оплати не було враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена в п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р., п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Як вбачається з доданого позивачем до позовної заяви розрахунку інфляційних нарахувань, позивачем було здійснено вибіркове нарахування інфляційних втрат за місяці (зокрема: червень, вересень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року), в яких рівень інфляції перевищує 100%, та виключено місяці, в яких була дефляція (рівень інфляції складав менше 100 %, зокрема: липень, серпень, жовтень 2015 року), що суперечить вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказаною нормою передбачено нарахування інфляційних втрат за весь період прострочки, а не вибірково, де рівень інфляції перевищує 100%.

Матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми отриманої позики, але приймаючи до уваги, що позивачем при розрахунку 3% річних не було враховано, що в 2016 - 366 днів, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 5326,29 грн.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, взяті на себе зобов'язання не виконав, безвідсоткову тимчасову поворотну фінансову допомогу своєчасно не повернув, суд першої інстанції дійшов цілком вірного та обгрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 7638,01 грн. інфляційних втрат; 82841,43 грн. пені; 5326,29 грн. 3% річних з простроченої суми. У решті позову необхідно відмовити.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2016 року у справі № 927/881/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 927/881/16 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна