Постанова № 63404867, 08.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Справа№ 911/1610/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від прокуратури (позивач) - Ясир Є.М. (посв. від 17.09.2014 №028898),

від позивача - не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином,

від відповідача-1 - не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином,

від відповідача-2 - не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином,

від третьої особи - не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії на рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2016 (суддя Карпечкіна Т.П.)

за позовом Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Бородянської районної ради

до Київської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Мирчанського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок"

про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, керівник Фастівської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Бородянської районної ради звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Київської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" та Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.07.2016 у справі №911/1610/16 позовні вимоги керівника Фастівської місцевої прокуратури - задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" по справі №911/1610/16 розподілено судді - доповідачу Шапрану В.В. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 Публічному акціонерному товариству "Укртелеком" в особі Київської обласної філії було відновлено строк апеляційного оскарження, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 22.11.2016.

Ухвалою суду від 22.11.2016 розгляд апеляційної скарги відкладено в порядку ст. 77 ГПК України до 08.12.2016.

В призначене судове засідання 08.12.2016 з`явився представник прокуратури (позивача) та надав пояснення стосовно предмету спору, представники відповідачів -1, -2 та третьої особи не з`явились, про день та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими зворотними повідомленнями.

06.12.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації надійшла заява про розгляд 08.12.2016 апеляційної скарги за відсутності представника останнього.

Враховуючи, те що представники відповідачів -1, -2 та третьої особи були належним чином повідомлені про дату та час розгляду апеляційної скарги, у судове засідання, що відбулось 22.11.2016, з`являвся представник відповідача - 1, який надав пояснення стосовно предмету спору, враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для прийняття повного, всебічного та обґрунтованого рішення, те, що неявка представників відповідачів -1, -2 та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів -1, -2 та третьої особи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника прокуратури (позивача), дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

02.01.2007 між Відділом освіти Бородянської районної державної адміністрації та Київською обласною філією ВАТ "Укртелеком" ЦЕЗ № 7 цех № 10 Бородянка укладено Договір оренди нежитлового приміщення індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що є комунальною власністю від 02.01.2007 № 5 зі строком дії до 01.01.2008, з подальшою автоматичною пролонгацією на той самий термін на тих самих умовах за відсутності заяви про розірвання за один місяць до закінчення дії договору, у відповідності до п. 2.2 договору, зокрема, відокремленої частини площею 12,00 кв.м. Мирчанського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок", що знаходиться за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Мирча, вул. Коцюбинського, 1, для розміщення обладнання АТСК 50/200 та СПМ з метою технічного і технологічного забезпечення господарської діяльності.

Згідно листа Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації № 01-32/150 від 05.02.2016, остання повідомляє Бородянський відділ Фастівської місцевої прокуратури, що спірний Договір оренди пролонгований і діє на даний час.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, керівник Фастівської місцевої прокуратури Київської області зазначив, що за результатами опрацювання інформації наданої Відділом освіти Бородянської районної державної адміністрації встановленно порушення вимог законодавства України щодо збереження мережі закладів освіти, відчуження їх майна, використання приміщень для цілей не пов'язаних з освітніми процесами та дозвіллям дітей, використання коштів на їх утримання.

Господарський суд Київської області приймаючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, мотивував це доведеністю прокурором належними та допустимими доказами того, що згідно Договору оренди нежитлового приміщення № 5 від 02.01.2007 частина приміщення об'єкту освіти передана Київській обласній філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" для використання з метою розміщення обладнання та СПМ, тобто використовується для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією місцевого суду та вважає, що судом в повному обсязі досліджено всі наявні матеріали справи та обставини, внаслідок чого прийнято законне та обґрунтоване рішення, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно положень ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" в абз. 15 ч. 1 ст. 1 передбачено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватись і розпоряджатись на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Як зазначалось вище, 02.01.2007 між Відділом освіти Бородянської районної державної адміністрації та Київською обласною філією ВАТ "Укртелеком" ЦЕЗ № 7 цех № 10 Бородянка укладено Договір оренди нежитлового приміщення індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що є комунальною власністю від 02.01.2007 № 5 зі строком дії до 01.01.2008, з подальшою автоматичною пролонгацією на той самий термін на тих самих умовах за відсутності заяви про розірвання за один місяць до закінчення дії договору, у відповідності до п. 2.2 договору, зокрема, відокремленої частини площею 12,00 кв.м. Мирчанського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок", що знаходиться за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Мирча, вул. Коцюбинського, 1.

За умовами договору сторони визначили, що майно передається в оренду для розміщення обладнання АТСК 50/200 та СПМ з метою технічного і технологічного забезпечення господарської діяльності.

Термін дії договору оренди з 01.01.2007 по 01.01.2008, з подальшою автоматичною пролонгацією на той самий термін та на тих самих умовах за відсутності заяви про розірвання за один місяць до закінчення дії договору (п. 2.2).

Відповідно до довідки Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації від 15.02.2016 №74 балансова вартість орендованого приміщення у Мирчанському навчально-виховному об'єднанні „Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" площею 12,00 кв.м., яке знаходиться на балансі Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації станом на 15.02.2016 становить 11 609,27 грн.

Згідно ст. 4 Закону України "Про освіту" передбачено, що держава визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Статтею 2 Закону України "Про освіту" визначено, що завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про загальну середню освіту" до загальноосвітніх навчальних закладів належать, зокрема, школи I-III ступенів.

Мирчанське навчально-виховне об'єднання „Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок", як заклад загальної середньої освіти належить до об'єктів освіти, і згідно ст. 63 Закону України "Про освіту" не може використовуватись не за призначенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 44 Закону України "Про загальну середню освіту" вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча стаття 61 Закону України "Про освіту" зазначає, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих в тому числі на комунальній власності, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, однак, оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Крім того, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про освіту" встановлено, що право громадян на освіту забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти згідно із статтею 29 вказаного Закону включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

В свою чергу, навчально-виховний процес, як складова освітньої діяльності - це система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (пункт 1.2. Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 01.08.2001 №563).

Пунктом 105 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №778, конкретизовано, що джерелами фінансування закладу є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, навчально-дослідних ділянок, підсобних господарств, від передачі в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Проте, згідно імперативних вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих, в тому числі на комунальній власності, є також доходи від надання в оренду приміщень, однак, оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Згідно до приписів п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Пунктом 4 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 400/2011, передбачено, що нагляд та контроль за дотриманням вимог санітарного законодавства органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, органами влади Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, фізичними особами та громадянами, реалізацією ними санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, здійснює Держсанепідемслужба України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа управління Держпродспоживслужби в місті Ірпінь Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області № 310 від 30.11.2016, з останнім не погоджувалось питання розміщення в приміщенні Мирчанського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" технологічного обладнання АТСК50/200 та СПМ.

Об'єктом оренди за Договором оренди нежитлового приміщення від 02.01.2007 №5 є нерухоме майно комунальної форми власності, а саме частина приміщення яке знаходиться за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Мирча, вул. Коцюбинського, 1.

Відповідно до положень Статуту Мирчанського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок", останнє знаходиться в комунальній власності Бородянської районної ради. Об'єднання у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, іншими нормативно - правовими актами та Статутом. Основний вид діяльності навчального закладу - дошкільна освіта (КВЕД 85.10).

Також, згідно п.п. 8.1 Статуту, матеріально-технічна база школи включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі. Майно школи належить їй на правах оперативного управління та не може бути вилученим у нього, якщо інше не передбачено законодавством.

Разом з тим, згідно довідки ЄДРПОУ та інформації Міністерства юстиції України основним видом діяльності Публічного акціонерного товариства „Укртелеком", зокрема, є діяльність у сфері проводового електрозв'язку та інші види діяльності у сфері електрозв'язку (КВЕД 61.10).

В той же час, представником апелянта зазначено, що позивачем не надано доказів того, що спірне приміщення задіяне в навчально-виховному процесі, що оренда відповідачем-1 спірного приміщення перешкоджає реалізації прав неповнолітніх та суперечить інтересам держави у сфері освіти. Крім того, третя особа і відповідач - 2 зацікавлені і далі здавати спірне приміщення в оренду відповідачу-1, оскільки за рахунок коштів, які надходять за оренду у Мирчанському навчально-виховному об'єднанні "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" було проведено ряд ремонтних робіт.

За твердженням апелянта об'єкт оренди технологічно не пов'язаний з навчальним процесом та є приміщенням АТС, яке не розташоване поруч з навчальними класами, має окремий вхід, а також за місцем розташування не заважає навчальному процесу.

Проте, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги вищевказані твердження як належний довід на спростування позовних вимог, оскільки, відповідно до плану ІІ корпусу Мирчанського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" місцем розташування об`єкта оренди є ІІ-й корпус будівлі (поряд з вбиральнею, коморою та шкільною їдальнею) та є перешкодою навчально-виховному процесу, порушує права учнів та працівників школи, з огляду на те, що чинними нормативно-правовими актами чітко визначено обставини коли приміщення загальноосвітньої школи може бути передано в оренду, як і підстави коли дана дія не повинна мати місце.

Як уже зазначалося вище, нормами ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2007 № 5 ) прямо передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання щодо передачі в оренду об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів у встановленому законом порядку, вирішуються районними і обласними радами виключно на пленарних засіданнях.

Також, згідно ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

Однак, як стверджує представник прокуратури (позивача), Бородянською районною радою рішення про надання згоди на передачу в оренду відокремленої частини Мирчанського навчально-виховного об'єднання "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" площею 12,00 кв.м. для розміщення обладнання АТСК 50/200 та СПМ з метою технічного і технологічного забезпечення господарської діяльності, не приймалось.

Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 1 статті 236 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (частина 3 статті 207 ГК України).

З огляду на те, що згідно Договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2007 № 5 частина приміщення об'єкту освіти передана Київській обласній філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" для використання з метою розміщення обладнання та СПМ, тобто для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

За змістом ч.3 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

У силу припису ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що вимога про визнання недійсним Договору оренди нежитлового майна від 02.01.2007 № 5, який укладений між Відділом освіти Бородянської районної державної адміністрації та Київською обласною філією ВАТ "Укртелеком" ЦЕЗ № 7 цех № 10 Бородянка, площею 12,00 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Мирча, вул. Коцюбинського, 1, підлягає задоволенню.

Колегією суддів не приймаються до уваги заперечення відповідачів - 1, -2 щодо відсутності порушення інтересів держави внаслідок спірних відносин, а також, що діяльність відповідача-1 не створює жодних перешкод для учнів навчально-виховного об'єднання. Твердження відповідача-1 про відсутністі законодавчої заборони для передачі в оренду комунального майна, регулярна сплата відповідачем-1 орендних платежів, а також той факт, що третя особа і відповідач - 2 зацікавлені і далі здавати спірне приміщення в оренду Публічному акціонерному товариству "Укртелеком", не спростовують факт того, що оренда приміщення в Мирчанському навчально-виховному об'єднанню "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" суперечить вимогам законодавства. Укладення спірного договору оренди було здійснено з порушенням вимог Законів України "Про освіту","Про приватизацію державного та комунального майна", пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України № 911/506/15 від 13.10.2015, № 911/1050/16 від 16.11.2016.

В ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, прокурор просить зобов'язати орендаря звільнити та повернути Мирчанському навчально-виховному закладу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" та балансоутримувачу - Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації. орендоване за недійсним договором приміщення.

Відповідно до частини 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ГК (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК).

Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.

Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК договір є підставою для виникнення зобов'язання. Таким чином, визнання недійсним договору тягне за собою припинення зобов'язання в силу того, що перестає існувати, власне, його підстава. За таких обставин одночасно з набранням рішенням щодо визнання договору оренди недійсним законної сили у відповідача настає обов'язок звільнити орендоване приміщення, оскільки підстава для користування ним відпала.

Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

З огляду на викладене, враховуючи зазначені норми права та виходячи з того, що судом визнано недійсним договір оренди №5 від 02.01.2007, вимога прокурора про зобов'язання Київську обласну філію Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" повернути орендовану частину нежитлового приміщення площею 12,00 кв.м. та вартістю 11420,28 грн., розташованого за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Мирча, вул. Коцюбинського, 1, шляхом звільнення та підписання акту приймання-передачі Мирчанському навчально-виховному об'єднанню "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" та балансоутримувачу - Відділу освіти Бородянської районної державної адміністрації, підлягає задоволенню.

Крім того, колегія судді ввважає за необхідне зазначити, про необґрунтованість доводів апелянта в частині того, що відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України про „Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або суб'єкта владних повноважень, оскільки пред'явлення позову без попереднього звернення з вимогою, є конституційним правом на обрання незабороненого законом способу захисту прав і свобод (Постанова Верховного Суду України від 28.08.2012 по справі № 3-38гс12, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

В апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що задоволення позовних вимог не призведе до захисту прав та інтересів інших осіб, а навпаки спричинить шкоду як інтересам територіальної громади так і інтересам сторонам у справі. Демонтаж інженерного обладнання, що належить Публічному акціонерному товариству „Укртелеком" та встановлене на орендованій площі за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, с. Мирча, вул. Коцюбинського, 1 призведе до його знецінення. Проте, колегією суддів не приймаються до уваги вищевказанні твердження апелянта, оскільки, відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставою для виникнення зобов'язання є договір. Таким чином, визнання недійсним договору тягне за собою припинення зобов'язання в силу того, що перестає існувати, власне, його підстава. За таких обставин одночасно з набранням рішенням щодо визнання договору оренди недійсним законної сили у відповідача настає обов'язок звільнити орендоване приміщення, оскільки підстава для користування ним відпала

Натомість, колегія суддів не погоджується з позицією апелянта про необхідність при апеляційному перегляді даної справи застосування правової позиції викладеної в постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2014 по справі №906/532/14, оскільки спірні правовідносини не є анологічними, а саме, як вбачається з наявного в матеріалах справи плану ІІ корпус Мирчанського навчально-виховному об'єднанню "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок" частина приміщення, що є об'єктом оренди не має особливостей проектного розміщення (хоч і має окремий вхід, але не є відокремленою частиною від цілісного корпусу як це мало місце у справі №906/532/14 ).

Крім того, колегія судді вважає необгрунтованим твердження апелянта, що в силу глави 7 Господарського кодексу України Київська обласна філія не є юридичною особою, а тому не може бути стороною у справі, з огляду на те, що відповідно до п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

Таким чином, відповідачем по даній справі є саме ПАТ «Укртелеком» в особі Київської обласної філії.

Як передбачено ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених в позовній заяві.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на останнього.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2016 у справі № 911/1610/16 - без змін.

Матеріали справи № 911/1610/16 повернути до Господарського суду Київської області. p

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов