Рішення № 63403866, 12.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2016Справа №910/21431/16За позовом Комунального підприємства Міжнародний Аеропорт "Київ" (Жуляни)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК"

про стягнення заборгованості 58 330,07 грн. Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Миколюк А.М., за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Комунального підприємства Міжнародний Аеропорт "Київ" (Жуляни) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості 58 330,07 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення вимог укладеного між сторонами Договору про користування інфраструктурою аеропорту № 117-2009 від 01.07.2009 не оплатив вартість послуг з користування інфраструктурою аеропорту, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 49 442,20 грн. за період з червня по серпень 2016 року, за прострочення оплати якої, позивачем нараховано 6 600,89 грн. пені, 507,06 грн. 3% річних та 1 779,92 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 було порушено провадження у справі № 90/21431/16 та призначено розгляд справи на 12.12.2016.

У судове засідання 12.12.2016 представник позивача з'явився, подав документи для долучення до матеріалів справи, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 12.12.2016 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.12.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством Міжнародний Аеропорт "Київ" (Жуляни) (далі - позивач, аеропорт) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК" (далі - відповідач, підприємство) було укладено Договір про користування інфраструктурою аеропорту № 117-2009 від 01.07.2009 (надалі - Договір), відповідно умов якого, для функціонування об'єктів підприємства, які знаходяться за адресою: Повітрофлотський проспект 90 та Повітрофлотський проспект 90-А, Аеропорт надає в користування об'єкти загальної інфраструктури та послуги, а саме: вуличне освітлення, вивіз снігу та сміття, під'їздні дороги, тротуари зі штучним покриттям, газони, квітники, зелені насадження, туалети та інші приміщення загального користування, зрошувальні фонтанчики, огорожі, зони відпочинку, підключення до інженерних мереж тощо, які знаходяться на території Аеропорту.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 Договору аеропорт надає тільки право користування об'єктами загальної інфраструктури без передачі майна в оренду чи у власність.

Аеропорт надає послуги з вивозу твердих побутових відходів (надалі - ТПВ), а підприємство сплачує за надані послуги в порядку і на умовах Договору та Додаткової угоди до нього.

Пунктом 2.1.1 Договору визначено, що аеропорт зобов'язується надавати підприємству у користування інфраструктуру аеропорту.

Підприємство зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за Договором (п. 2.2.4 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору підприємство сплачує до 01-го числа поточного місяця за поточний місяць, незалежно від наслідків господарської діяльності, вартість користування інфраструктурою аеропорту, згідно рахунку Аеропорту та Додатку № 1 до Договору.

Цей Договір набирає чинності з 01.07.2009 і діє до 31.07.2009 (п. 6.1 Договору).

За умовами пункту 6.2 Договору строк дії Договору може бути продовжений на визначений строк на тих же (або інших) умовах за письмовою згодою сторін.

Надалі сторонами було укладено ряд Додаткових угод, якими сторони змінювали строк дії Договору.

Так, зокрема Додатковою угодою №8 від 31.12.2011 до Договору сторонами продовжено строк дії Договору оренди по 31.12.2012 та внесено зміни до пункту 6.3 статті 6, яким сторонами погоджено, що при відсутності письмової заяви до дня закінчення терміну дії Договору від однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору він вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.

Крім того, сторонами було укладено ряд Додаткових угод до Договору, якими сторонами вносились зміни до Додатку «Договірна вартість користування інфраструктурою аеропорту «Київ» (Жуляни) № 1 до Договору.

Зокрема Додатковою угодою № 14 від 29.02.2016 до Договору, сторонами визначено, що загальна вартість за користування інфраструктурою аеропорту «Київ» (Жуляни) складає 24 442,20 грн. з ПДВ на місяць.

У зазначеній Додатковою угодою № 14 від 29.02.2016 до Договору сторонами також погоджено, що вона набирає чинності з 01.03.2016.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що Договір може бути розірваний однією із сторін при недотримані другою стороною умов Договору. При цьому сторона-ініціатор розірвання Договору зобов'язання попередити другу сторону про це у письмові формі за двадцять днів до передбаченого терміну розірвання Договору.

Відповідачем було направлено позивачу Лист № 6 від 01.08.2016, в якому останній повідомив позивача про дострокове припинення дії Договору з 01.09.2016 у зв'язку з попередженням щодо розірвання договору управління майном між ТОВ «БСК.» та АТ КБ «ТК КРЕДИТ» та передачею будівель за адресою пр.. Повітрофлотський, 90 уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ КБ «ТК КРЕДИТ».

Згідно з наявними в матеріалах справи: рахунками-фактурами: № 2448 від 22.06.2016 на суму 24442,20 грн.; № 2869 від 22.07.2016 на суму 24442,20 грн.; № 1962 від 20.05.2016 на суму 24442,60 грн.; актами № 1661 здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно договору № 117-2009 від 01.07.09 від 30.06.2016 року на суму 24442,20 грн.; № 2064 здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно договору № 117-2009 від 01.07.09 від 31.07.2016 року на суму 24442,20 грн.; № 2421 здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно договору № 117-2009 від 01.07.09 від 30.06.2016 року на суму 24442,20 грн. позивач в повному обсязі виконав свої зобов'язання за спірним договором, надавши відповідачеві право на користування інфраструктурою аеропорту у період з червня 2016 року по 31 серпня 2016 року, дію договору припинено з 01 вересня 2016 року. Водночас, відповідач не провів розрахунки за договором № 117-2009 про надання права користування інфраструктурою від 01 липня 2009 року за період червень-серпень 2016 року у розмірі 49442,20 грн., що призвело до звернення останнього із даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є змішаними правовідносинами, що випливають із договору надання послуг та договору найму (оренди).

Згідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено в договорі.

Відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цім Кодексом, іншим законом або домовленістю сторін.

В силу ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до частини 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем було надано послуги на загальну суму 73326,60 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1661 від 30.06.2016, № 2064 від 31.07.2016 які підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками. Вказані акти підписані представниками сторін без заперечень та скріплені печатками.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 2421 від 31.08.2016, який підписаний лише з боку позивача.

Разом з тим, матеріали справи містять витяг з журналу вихідної кореспонденції позивача, з якого вбачається, що представник відповідача отримав зазначений Акт.

Враховуючи відсутність з боку відповідача письмових зауважень або претензій до наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку, що послуги надані позивачем належним чином і прийняті відповідачем без зауважень.

Також на оплату наданих позивачем послуг останнім виставлялись відповідачу рахунки-фактури: № 2448 від 22.06.2016 на суму 24442,20 грн.; № 2869 від 22.07.2016 на суму 24442,20 грн.; № 1962 від 20.05.2016 на суму 24442,60 грн., які були отримані відповідачем разом з актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) 26.07.2016, про що свідчить відмітка останнього у журналі вихідної кореспонденції позивача, витяг з якого міститься в матеріалах справи.

Натомість, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг належним чином не виконав, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 49442,20 грн.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов'язання повинні виконуватися належним сином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язань є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

З огляду на те, що належне виконання прийнятих на себе зобов'язань з боку позивача підтверджено актами № 1661 здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно договору № 117-2009 від 01.07.09 від 30.06.2016 року на суму 24442,20 грн.; № 2064 здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно договору № 117-2009 від 01.07.09 від 31.07.2016 року на суму 24442,20 грн.; № 2421 здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно договору № 117-2009 від 01.07.09 від 30.06.2016 року на суму 24442,20 грн., виходячи з припинення дії договору з 01 вересня 2016 року, не проведення з боку відповідача розрахунків за вказаний період (червень-серпень 2016 року) у розмірі 49442,20 грн., суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості за договором № 117-2009 про користування інфраструктурою від 01 липня 2009 року за період червень-серпень 2016 року включно у розмірі 49442,20 грн. обґрунтованими, підтвердженими наданими суду доказами та підлягаючими задоволенню.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.3 Договору при несвоєчасній оплаті за Договором та Додатковими угодами до нього підприємство сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Оскільки відповідач допустив прострочення з оплати наданих послуг, позивачем на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 3.3 договору, нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 6600,89 грн. за період з 02.06.2016 по 09.11.2016.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд, здійснивши власний розрахунок пені з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та з урахуванням доведеного позивачем належними доказами розміру заборгованості відповідача за Договором, встановив, що позивачем арифметично невірно розраховано розмір пені, в зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 6582,83 грн.

Крім основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 507,06 грн. 3% річних, 1 779,92 грн. інфляційних втрат та 6 600,89 грн. пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 507,06 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1779,92 грн.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку оплатити надані послуги в заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БСК" (04050, м. Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код: 24573858) на користь Комунального підприємства Міжнародний Аеропорт "Київ" (Жуляни) (03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 79; ідентифікаційний код: 01131514) заборгованість в розмірі 49442 (сорок дев'ять тисяч чотириста сорок дві) грн. 20 коп., пеню в розмірі 6582 (шість тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн. 83 коп., 3 % річних в розмірі 507 (п'ятсот сім) грн. 06 коп., інфляційні втрати в розмірі 1779 (одна тисяча сімсот сімдесят дев'ять) грн. 92 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн. 59 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 14.12.2016.

Суддя О.А. Грєхова