Постанова № 63402238, 13.12.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 грудня 2016 р. № 820/6408/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_2, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області, в якому просить суд:

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі десятимісячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою, у відповідності до частини першої статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів " від 07.07.2010 року №2453-\/І, у зв'язку з прийняттям відставки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на час виходу у відставку позивач - ОСОБА_2, набула право на отримання вихідної допомоги, яка не була нарахована та не виплачена ТУ ДСА в Харківській області, що, на думку позивача, є порушенням її прав.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог процесуального законодавства, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в запереченнях на адміністративний позов, в яких вказано, що, оскільки право позивача на відставку реалізоване під час дії Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2436-VI від 07.07.2010 року в редакції, чинній на 22.09.2016 року, положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то відсутні правові підстави для її виплати.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала на посаді судді Чугуївського міського суду Харківської області з 26.08.1985 року (наказ начальника відділу юстиції Харківського облвиконкому №02-7/81 від 26.08.1985 року) по час відрахування зі штату суду з 07.10.2016 року на підставі постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року № 1600-VIII (наказ голови суду від 06.10.2016 року №02-05/92) - (а.с.9, 12-14).

Позивач звернулася до начальника Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області із заявою від 07.10.2016 року, в якій зазначила, що наказом голови Чугуївського міського суду Харківської області від 06.10.2016 року №02-05/92 не вказано про виплату належної їй допомоги, у зв'язку з чим позивач просила нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу (а.с.10).

Відповідно до листа ТУ ДСА України в Харківській області № 06-16/4240/16 від 19.10.2016 року позивача повідомлено про те, що законодавчих підстав для нарахування їй вихідної допомоги немає (а.с.11).

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" та іншими законами України.

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме подання позивачем заяви про відставку та розгляд уповноваженим органом цієї заяви, підлягають правозастосуванню розділ VIII "Правосуддя" Конституції України (№ 254к/96-ВР, редакція від 02.03.2014, підстава 742-18) та Закон України "Про судоустрій та статус суддів" №2453-VІ, чинний в редакції Закону № 192-VIII від 12.02.2015, зі змінами).

Відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Статтею130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Зазначені норми Основного Закону деталізовано у приписах Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема положеннями статті 145 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до статті 100 зазначеного Закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Як встановлено судом вище, питання щодо звільнення позивача розглянуто Верховною Радою України 22.09.2016 року (постанова №1600 - VIII «Про звільнення суддів»), а в подальшому наказом голови Чугуївського міського суду Харківської області від 06.10.2016 року №02-05/92 позивача виключено зі штату зазначеного суду, про що здійснено запис в трудовій книжці.

На час прийняття цієї постанови ст.143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 02.06.2016 № 1402-VIII, яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності.

Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 02.06.2016 №1402-VIII набрали чинності 30.09.2016 року, тобто, після того, як позивача звільнено Верховною Радою України з посади судді у порядку, визначеному Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів" у редакцій, чинній на момент прийняття постанови №1600-VIII.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що оформлення головою суду наказу про звільнення позивача відбувалося в порядку, передбаченому Законом України "Про судоустрій та статус суддів" у редакції від 02.06.2016 №1402-VIII.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №1402-VIII голова місцевого суду видає у звязку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Суд зазначає, що перебуваючи на посаді судді, позивач здійснював правосуддя на професійній основі, виконуючи при цьому безпосередньо визначені Конституцією України функції щодо реалізації державної влади (судової), при цьому позивач займав штатну суддівську посаду в Чугуївському міському суді Харківської області, тобто, перебував у трудових відносинах із судовою установою.

Голова суду, займаючи адміністративну посаду, зобов'язаний відповідно до вимог закону оформити початок або кінець трудових відносин між суддею та державою із призначенням чи припиненням відповідних виплат, у той час як правовою підставою виникнення або припинення таких правовідносин є відповідний акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади.

Судом встановлено, що наказом голови Чугуївського міського суду Харківської області від 06.10.2016 року №02-05/92 припинено виплату позивачу з 22.09.2016 року доплати до посадового окладу як такій, що не здійснює правосуддя та виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку.

Питання щодо виплати позивачу вихідної допомоги зазначеним наказом не вирішено.

Щодо правової позиції позивача стосовно того, що право позивача на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п.3.2 рішення Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 Конституційний Суд вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Щодо посилання позивача на те що Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав законної сили з 1 квітня 2014 року, з прийняттям якого стаття 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність, суперечить Конституції України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

У адміністративного суду як суду загальної юрисдикції такі повноваження відсутні, а тому суд не вправі надавати оцінку конституційності певного закону чи його окремих положень.

Суд звертає увагу, що статтею 151-1 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що законодавцем визначена процедура звернення до органу конституційної юрисдикції у разі, якщо особа вважає, що судом в остаточному судовому рішенні застосована неконституційна норма. Позивач не позбавлений права звернутись до Конституційного Суду у порядку, визначеному законом, щодо конституційності окремих положень Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII.

Суд також зазначає, що виплата вихідної допомоги, передбачена статтею 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, пов'язана із фактичною реалізацією суддею права на відставку, а не із виникненням такого права.

Право на відставку та, відповідно, виплату вихідної допомоги у разі прийняття такої відставки уповноваженим органом, у судді виникає у разі наявності передумов, визначених законом, та вважається об'єктивним правом до того моменту, коли суддя не реалізує таке об'єктивне право шляхом його конкретизації у суб'єктивне право, а саме не вчинить дії щодо подання заяви про відставку у порядку, визначеному ст.120 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2436-VI від 07.07.2010 року, а орган, який призначив суддю, у визначеному законом порядку не прийме рішення про звільнення судді.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що оскільки право на відставку позивачем реалізоване під час дії Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2436-VI від 07.07.2010 року в редакції, чинній на 22.09.2016 року, приписами якого не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то відсутні правові підстави для її виплати.

Відповідач у межах спірних правовідносин своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходи, спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії не обґрунтовані, правомірність їх не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, а тому не підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 14 грудня 2016 року.

Суддя Полях Н.А.