Ухвала суду № 63401304, 12.12.2016, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 рокум. Ужгород№ 807/2122/16 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Рейті С.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради про скасування державної реєстрації права власності, - ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради, яким просить: скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на проведену самовільно прибудову площею 6,6 кв.м. до квартири АДРЕСА_1.

У відповідності до ч.2 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі якщо відсутні підстави, в тому числі, для відмови у відкритті провадження у справі.

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради про скасування державної реєстрації права власності - слід відмовити з підстав, визначених п.1 ч.1 ст.109 КАС України заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пункт 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "субєкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як вбачається із позовних вимог, спір у справі, за своєю суттю, стосується скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно на проведену самовільно прибудову.

Тобто, даний спір про скасування державної реєстрації субєкта владних повноважень, згідно з яким, вирішено питання щодо права власності іншої особи на нерухоме майно, стосується цивільного права особи, а відтак повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Окрім цього, беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі і обовязок субєкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного суду України від 29 березня 2016 року № 21-5430а15 та від 14 червня 2016 року № 21-41а16.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спір про скасування державної реєстрації субєкта владних повноважень, згідно з яким, вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), має розглядатися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на викладене, порушені права і інтереси осіб підлягають захисту в порядку цивільного судочинства з урахуванням п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, яка визначає одним із способів захисту цивільного права визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України): висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Виходячи з наведених правових норм, суд керується висновками Верховного Суду України також при вирішенні питання про відкриття провадження у справі чи відмову у її відкритті.

Зокрема, відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ від 01.03.2013р. № 3 (далі-Постанова Пленуму): ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Водночас, виходячи з системного аналізу положень законодавства, судової практики, змісту та суті позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Разом тим, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 3 ч. 3 ст. 17, п.1 ч.1 ст.109, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради про скасування державної реєстрації права власності.

2. Копію ухвали разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

3. Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_3