Рішення № 63388915, 08.12.2016, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/3597/16-ц

Провадження №: 2/332/1580/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Сінєльніка Р.В.,

при секретарі - Васильченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період часу з 1979 по 1981 рік він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій. У 1979 році при виконанні інтернаціонального обовязку в Демократичній Республіці Афганістан, отримав осколкове поранення голови, правої ноги (контузія головного мозку), що призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (контузії головного мозку 1980 року) у вигляді посттравматичної та дисциркуляторної ІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето- судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо- гіпергензивні, вертебро-базилярні), мнестичним зниженням, емоційно вольовою нестійкістю. Посттравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо- гіпіертензивним синдромом, вираженим вестибуло - атактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ст., стійко вираженим цефалічним синдромом.

Після проведення лікування зазначених поранень стан його здоровя не покращився та він вимушений тривалий час знаходитися на лікарняних, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. Від отриманої травми у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я. У зв'язку з цим, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, визнаний інвалідом другої групи. Вважає, що у звязку з отриманням контузії під час захисту Вітчизни та отриманням інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода в розмірі 100000,00 грн. Оцінюючи завдану йому моральну шкоду виходить з тривалості й глибини своїх душевних страждань, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок травми, а також фізичного та фактичного значного погіршення стану здоровя. На підставі викладеного, просить суд стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Позивач та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали та надали пояснення, аналогічні тим, що викладені в позві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що позивач проходив службу за наказом Міністерства оборони СРСР, а Міноборони України до цього наказу ніякого відношення не має та правонаступником в цій частині Міністерства оборони СРСР не являється, тому просив в задоволенні позову відмовити. Також представник відповідача подав до суду письмові заперечення, де викладена аналогічна правова позиція, і також зазначено, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»передбачено соціальне забезпечення військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, шляхом виплати грошової допомоги, яку позивач отримав. Спеціального закону з визначення порядку та умов відшкодування завданої моральної шкоди законодавцем не прийнято. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази вчинення Міністерством оборони України винних дій щодо позивача та наявність причинного зв'язку між такими діями та моральною шкодою, як і відсутні докази завдання позивачеві моральної шкоди (а.с. 51-53).

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з нижченаведених підстав.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України,цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, захисту інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересув разі його невизнання, або порушення.Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязків в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим та органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач період часу з 29.11.1979 року по 20.05.1981 року проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій. (а.с. 9, 11).

У 1979 році при виконанні інтернаціонального обовязку в Демократичній Республіці Афганістан, позивач отримав осколкове поранення голови, правої ноги (контузія головного мозку), що призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (контузії головного мозку 1980 року) у вигляді посттравматичної та дисциркуляторної ІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето- судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо- гіпергензивні, вертебро-базилярні), мнестичним зниженням, емоційно вольовою нестійкістю. Посттравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо- гіпіертензивним синдромом, вираженим вестибуло - атактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ст., стійко вираженим цефалічним синдромом (а.с.12, 16).

26 серпня 2014 року позивачу при первинному огляді була встановлена ІІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ № 0280650 (а.с.62-63).

В подальшому стан здоровя позивача погіршився, тому 27 серпня 2015 року позивачу при повторному огляді була встановлена ІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ № 0280959 (а.с.17-18).

Відповідно до вимогст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зі справи вбачається, що від травми, отриманої під час проходження військової служби, в позивача розвинулися хвороби, та починаючи з 2014 р. стан його здоровя погіршився.

Відповідно до ОСОБА_3 з протоколу № 1587 від 12.06.2014р. Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, виписних епікризів № 1730, № 11772, та інших медичних документів, позивач має ряд захворювань, що повязані з проходженням військової служби (а.с. 16-23).

Окрім того, позивач пояснив суду, що внаслідок перелічених хвороб та загального ослаблення організму в нього розвинулась та на цей час мається остання стадія туберкульозу, тому він не може проходити лікування у загальному соматичному відділенні військових госпіталів, оскільки є активним бактеріовиділювачем, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.65-65оборот).

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 3, 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами та доповненнями), що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положеньст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Також ч. 4ст. 23 ЦК Українипередбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Таким чином, особа, якій завдано моральної шкоди, має право на її відшкодування незалежно від інших виплат, які вона отримала, чи могла б отримати.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи, тривалість, характер та глибину фізичних і душевних страждань позивача, ступінь вини відповідача, розмір втрати позивачем працездатності в наслідок отриманої травми, що пов'язана з проходження військової служби, а також з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 4000 грн.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 10 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обовязків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно абзацу 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» від 12.06.2009 року встановлено, що розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги ст.ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів.

Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Згідно з ч. 1 ст. 179 цього ж Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи з наведених норм процесуального законодавства, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та відноситься до них критично, оскільки вони не базуються нормами діючого законодавства України та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Навпаки, при вирішенні зазначеного спору, судомврахована правова позиція, висловлена Верховним судом України в постанові по справі № 3-86 гс14 від 21.10.2014р., яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму у відповідності із рішенням Верховного суду України.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Оскільки мінімальна заробітна плата на 1 січня 2016 року становила 1378 грн., то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру в розмірі 551,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 11, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 40000 грн.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. в дохід держави.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя, а особами, які не були присутні в судовому засіданні протягом 10 днів з моменту отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлено 13 грудня 2016 року.

Суддя Р.В. Сінєльнік