Ухвала суду № 63387815, 13.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/1901/16-ц Номер провадження 22-ц/775/2136/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Курило В.П., Санікової О.С.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, та за обєднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення задоволено.

Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення.

Доводами апеляційної скарги наведено, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не взято до уваги, що на час ухвалення судового рішення у справі сторони не складали одну сімю, мають різні статеві ознаки, тому проживання в однокімнатній квартирі чужих на теперішній час жінки та чоловіка, які мають недоброзичливі стосунки та ненавидять один одного, є неможливим.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, віддавши перевагу поясненням свідків зі сторони ОСОБА_2, не звернув увагу, що наразі у ОСОБА_1 склалися недоброзичливі стосунки з цими свідками.

Також, оцінюючи докази щодо непроживання ОСОБА_2 в квартирі понад один рік, судом не враховані обставини, що встановлені рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2016 року про розірвання шлюбу між сторонами у справі.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник

доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнали, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом першої інстанції встановлено та це вбачається з матеріалів справи, що сторони у справі вперше зареєстрували шлюб 14 січня 1983 року, 7 квітня 1986 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 4, т. 1).

12 січня 1991 року сторони повторно уклали шлюб, який розірвано 19 червня 2006 року (а.с. 4а, 6, т. 1).

13 січня 2012 року сторони повторно уклали шлюб, який розірваний рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2016 року (а.с. 5, 193, т. 1).

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_2 (а.с. 27, т. 1). Згідно довідки №291 від 8 лютого 2016 року в зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 з 03 вересня 1985 року та ОСОБА_2 з 15 січня 1997 року (а.с. 8, т. 1).

З акту про проживання, складеному 09 лютого 2016 року комісією у складі начальника ЖЕУ ТОВ «Торгівельно-будівельна компанія «Схід» ОСОБА_3, майстра ОСОБА_4 та паспортиста ОСОБА_5, вбачається, що у квартирі №54 будинку №27, розташованій по пров. Ватутіна в м. Бахмуті Донецької області проживає ОСОБА_2 (а.с. 9, т. 1).

Відповідно до акту про непроживання від 2 березня 2016 року, складеному комісією в складі начальника ЖЕУ ТОВ «Торгівельно-будівельна компанія «Схід» ОСОБА_3, майстра ОСОБА_6 та паспортиста ОСОБА_5, ОСОБА_2 тривалий час не проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26, т. 1).

З довідки пенсійного фонду України №4521/04 від 17.05.2016 року видно, що ОСОБА_2 у порядку виконання рішення суду №2-н/219/1 від 25.05.2015 року відповідно до постанови держвиконавця здійснювались утримання з пенсії заборгованість за комунальні послуги на користь КП «Бахмут-Вода» протягом липня-жовтня 2015 року (а.с. 121, т. 1), а також з квитанцій видно, що нею сплачувалась квартплата у 2015-2016 роках (а.с. 114-119, т. 1).

ОСОБА_1 відповідно до наданих квитанцій також сплачувались комунальні послуги (а.с. 137-192, т. 1).

Ухвалюючи рішення та оцінюючи докази у їх сукупності, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог ОСОБА_2О про вселення та безпідставності заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і відповідає фактичним обставинам справи.

За змістом ст. 47 Конституції України, а також ст. 9 ЖК України кожен має право на житло, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку передбаченому законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить одно-

кімнатна квартира АДРЕСА_2 (а.с. 27, т. 1). В зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 з 03 вересня 1985 року та ОСОБА_2 з 15 січня 1997 року (а.с. 8, т. 1).

Підставою позбавлення члена сімї права користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві власності, визначені ст. 405 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами у справі розірвано відповідно до рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 березня 2016 року (том 1 а.с. 193). Спільне майно сторонами подружжями ОСОБА_2 не розділено. Особисті речі ОСОБА_2 знаходиться в спірній квартирі, ОСОБА_2 частково оплачує комунальні послуги за цю квартиру (а.с. 114-121, т. 1).

Оскільки шлюбні відносини між сторонами припинені, то до таких правовідносин слід застосовувати положення саме ст. 156 ЖК України, якими передбачено, що члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У судовому засіданні встановлено, що при вселенні ОСОБА_2 не було іншої угоди про порядок користування спірною квартирою.

Все це свідчить про те, що позивачка ОСОБА_2 не втратила зв'язок з квартирою.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції обставин про непроживання ОСОБА_2 в квартирі понад один рік, встановлених судом в рішенні про розірвання шлюбу, та неправильної оцінки пояснень свідків з боку позивачки, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ст. 212 ЦП К України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не мас для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦП К України.

Тому суд першої інстанції правильно дав оцінку наданим доказам, у тому числі поясненням свідків, допитаних в судовому засіданні, та прийшов до висновку про вселення ОСОБА_2

В рішенні Артемівського міськрайонного суду від 23 березня 2016 року про розірвання шлюбу між сторонами встановлена неможливість подальшого сумісного життя подружжя і збереження шлюбу. Факт непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі понад один рік судом в цьому рішенні не встановлено (а.с. 193, т. 1).

Згідно ж ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволенні позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачкою не надано.

Інші приведені в апеляційні скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Отже, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обовязки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Крім того, ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2016 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 листопада 2016 року.

Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 листопада 2016 року в розмірі 606,32 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

Судовий збір за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 до ухвалення судового рішення у справі не сплачений.

Тому з ОСОБА_1І необхідно стягнути в дохід держави судовій збір за подання апеляційної скарги в розмірі 606,32 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 листопада 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 606,32 грн. (шістсот шість гривень 32 копійки).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: