Ухвала суду № 63387732, 07.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/766/2016(м)

263/4607/16-ц

Головуючий у 1-й інстанції Томілін О.М. Категорія 54

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

07 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сороки Г.П.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Лопатіної М.Ю.,

за участю секретаря - Гаркуша О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський судноремонтний завод» про визнання недійсним трудового договору в частині визначення умов та характеру роботи, строку дії, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

13 квітня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський судноремонтний завод» (далі за текстом ТОВ «СРЗ») , який в подальшому уточнив та змінив, і в остаточній редакції позову просив: визнати недійсним трудовий договір, укладений за наказом №135 від 08.09.2014 року про прийом на роботу, в частині визначення умов та характеру роботи, строку дії договору; визнати наказ №3 від 11.01.2016 року про звільнення з роботи по закінченню терміну договору незаконним, скасувати цей наказ та поновити його на роботі з 11.01.2016 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2016 року до дня поновлення його на роботі та середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки з 20.01.2016 року по 14.03.2016 року; стягнути моральну шкоду в сумі 20000 грн.; поновити строк для звернення до суду (т.1 а.с.1-4,31-35,52-57,68-75,95-106).

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 10.09.2014 року він був прийнятий на посаду змінного капітана на м/б «Галактіонов» до дільниці плавзасобів ТОВ «СРЗ». Вважає, що наказ № 135 від 08.09.2014 року про прийом на роботу на «період дії документів до 06.01.2015» не відповідає вимогам трудового законодавства, порушує його трудові права, гарантії та не відповідає його волі. Йому не були відомі істотні умови трудового договору, зокрема, які саме документи, хто і коли їх видав, назва документів, який навчальний заклад є правомочним видавати такі документи, які професійні вимоги до працівника повинні підтверджувати ці документи, тому виконати їх він не мав можливості. Тому трудовий договір, укладений за цим наказом, в частині визначення умов та характеру роботи, строку його дії є недійсним. 11.01.2016 року він був звільнений відповідно до наказу № 3 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України по закінченню терміну договору. Даний наказ вважає незаконним, оскільки згідно запису в трудовій книжці ним був укладений безстроковий трудовий договір, трудовий договір в частині умов та характеру роботи, строку його дії є недійсним. Крім того, він перебував на лікарняному листку з 15.12.2015 року по 05.02.2016 року, звільнення проведено в період його тимчасової непрацездатності. Тому просив цей наказ визнати незаконним, скасувати та поновити його на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Також вказав, що адміністрація його не повідомляла про звільнення, копію наказу про звільнення та трудову книжку йому видала 14.03.2016 року після неодноразових його звернень, тому відповідач повинен йому сплатити середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 20.01.2016 року по 14.03.2016 року.

Оскільки було порушено його трудові права, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагало від нього застосування додаткових зусиль для організації свого життя, то йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 2000грн., які просив стягнути з відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «СРЗ» про визнання недійсним трудового договору в частині визначення умов та характеру роботи, строку дії, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки у видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому посилається на необґрунтованість і незаконність рішення, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, заперечення представників відповідача ТОВ «СРЗ» ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 працював за строковим трудовим договором в ТОВ «СРЗ» на посаді змінного помічника капітана на м/б «Галактіонов» з 10.09.2014 року, про що свідчить власноруч написана ним заява, копія наказу № 135 від 08.09.2014 року про прийняття його на роботу, особова картка працівника (а.с.91-93).

Відповідно до наказу керівника ТОВ «СРЗ» № 3 від 11.01.2016 року, ОСОБА_2 було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП по закінченню строку договору (а.с.94).

Згідно з наказом ТОВ «СРЗ» від 02.11.2015р. за №762 (а.с.154) вирішено перенести робочі дні в січні 2016р., а саме 4,5,6,8 січня на інші дати, тобто першим робочим днем в 2016 році було 11 січня.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений строковий трудовий договір на підставі власноруч написаної заяви ОСОБА_2 про укладення такого договору на період дії документів до 06.01.2016 року, з наказом про прийняття на роботу він був ознайомлений, не оспорював його у встановлений законом строк, тобто, погоджувався з ним до моменту звільнення. Звільнення позивача проведено по закінченню строку дії договору в перший робочий день після вихідних та неробочих днів. Звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності не перешкоджає звільненню за закінченням строку дії договору. Тому, виходячи з того, що накази про прийняття на роботу та звільнення є законними, та враховуючи те, що позивач не надавав згоди на пересилання йому трудової книжки поштою, в день звільнення перебував на лікарняному, а після одуження, прибувши на роботу 06.02.2016 року та 08.02.2016 року до відділу кадрів трудову книжку відмовився отримати у звязку з незгодою із своїм звільненням, тому відповідачем не порушено умов видачі трудової книжки, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним трудового договору в частині визначення умов та характеру роботи, строку дії договору, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки у видачі трудової книжки. Оскільки не встановлено порушення трудових прав позивача, то позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд також визнав необґрунтованими.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_2 від 01.09.2014 року про прийняття його на роботу за строковим трудовим договором на період дії документів до 06.01.2016 року наказом керівника ТОВ «СРЗ» №135 від 08.09.2014 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу на посаду зміного помічника капітана м/б «Галактіонов» за строковим трудовим договором на період дії документів до 06.01.2016 року (т.1 а.с.91,92).

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязаується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Абзацом 3 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним в частині визначення строку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для визнання строкового трудового договору недійсним в частині визначення умов та характеру роботи, строку договору, оскільки строковий трудовий договір було укладено за власним бажанням позивача з урахуванням його інтересів на строк, вказаний ним у заяві про прийняття на роботу до ТОВ «СРЗ».

Доводи позивача про те, що він мав бажання на укладення безстрокового трудового договору, вказівка про строк договору «на період дії документів до 06.02.2016 року» була здійснення після укладення договору та внесена в наказ адміністрацією підприємства в односторонньому порядку після ознайомлення його з наказом про прийняття на роботу, є безпідставними, оскільки вони ніяким доказами не підтверджені та спростовуються змістом його особистої заяви про прийняття на роботу, копією особосої картки працівника (т.1 а.с.92,93). Крім того, сам позивач в судовому засіданні не заперечував, що він власноручно в своїй заяві про прийняття на роботу вказав про укладення строкового договору. При цьому ніяких обставин, що така заява ним була оформлена не з власної волі або під примусом не навів ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді, та ніяких доказів суду не надав.

Укладення строкового трудового договору за заявою працівника про прийняття на роботу за строковим трудовим договором трудовим законодавством не заборонено, тому такий договір є законним і підстав для визнання його недійсним не має.

Та обставина, що в трудовій книжці позивача не вказано, що він наказом №135 від 08.09.2014 року прийнятий на роботу за строковим трудовим договором, не свідчить про те, що договір є безстроковим, оскільки у відповідності з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, не зазначено занесення до трудової книжки відомостей про строковий характер трудового договору.

Доводи позивача про те, що суд неправильно не прийняв до уваги, що в наказі про прийняття на роботу не вказано до закінчення строку дії яких документів укладається договір, які саме документи, хто і коли їх видав, назва документів, який навчальний заклад є правомочним видавати такі документи, які професійні вимоги до працівника повинні підтверджувати ці документи, що свідчить про недійсність договору, колегія суддів вважає безпідставними. Так, зі справи вбачається, що при працевлаштуванні та укладенні трудового договору позивач надав відповідачу сертифікат компетенції та підтвердження кваліфікації від 09.02.2011 року на заняття посади капітана, строк дії яких встановлено до 06.01.2016 року (т.2 а.с.86), та наявність яких вимагається на підтвердження права на зайняття посади помічника капітана судна відповідно до кваліфікаційних вимог помічника капітана Довідника кваліфікаційних характеристик професій робітників, затвердженого наказом Мінтрансу від 10.12.2001 року №863 в редакції наказу Мінтрансу №861 від 07.12.2013 року, Випуск 67. Водний транспорт, Розділ «Морський транспорт» (т.2 а.с.80-81), що в судовому засіданні позивач не заперечував. Крім того, трудовий договір між сторонами укладено на строк до 06.01.2016 року, тобто, сторонами визначено конкретний день закінчення строку дії договору відповідно до бажання позивача, зазначеному у його власноручній заяві про прийняття на роботу, тому вказівка в наказі на дію документ ів правового значення не має.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання трудового договору частково недійсним, оскільки у справі не встановлено, що такий договір був укладений у порушення вимог трудового законодавства та прав позивача.

Зі справи також вбачається, що наказом №3 від 11.01.2016 року позивача було звільнено на підставі п.2 ст.36 КЗпП України з 11.01.2016 року у звязку із закінченням строку трудового договору (т.1 а.с.94).

Пункт 2 ч.1 ст.36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору у звязку із закінченням його строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобовязаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Згідно з положеннями ст.241-1 КЗпП України строки виникнення та припинення трудових прав та обовязків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останій день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Відповідно до наказу генерального директора ТОВ «СРЗ» від 02.11.2015 року №762 на підприємстві робочі дні з 4,5,6 та 8 січня 2016 року були перенесені відповідно на 16 квітня, 16 липня, 22 жовтня та 16 січня 2016 року (т.1 а.с.154), тобто першим робочим днем після неробочих та вихідних було 11 січня 2016 року.

Укладеним між сторонами трудовим договором передбачено строк дії до 06.01.2016 року.

Позивач в період з 15.12.2015 року по 05.02.2016 року (включно) перебував на лікарняних листках (амбулаторний режим), не працював, фактично трудові обовязки не виконувавав, що не оспорювалось сторонами та підтверджується листками непрацездатності (т.1 а.с.139-141).

Із письмовою заявою про продовження строку дії трудового договору ОСОБА_2 до відповідача не звертався, що визнали сторони. Позивач в апеляційному суді пояснив, що він не подавав адміністрації підприємства письмову заяву про продовження строку дії трудового договору, по телефону повідомляв капітана судна та адміністрацію підприємства про те, що він пройшов перепідготовку та отримав відповідний сертифікат і підтвердження кваліфікації, які надасть після виходу з лікарняного та які предявив адміністрації 08.02.2016 року в перший робочий день після тимчасової непрацездатності.

З урахуванням наведеного, виходячи з того, що між сторонами було укладено трудовий договір на визначений строк до 06.01.2016 року, встановлений за їхнім погодженням, який міг бути продовжений лише, якщо трудові відносини тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення, та враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із письмовою заявою про продовження строку дії договору, фактично після закінчення строку договору не працював та не виконував трудові обовязки, а адміністрація в перший робочий день після неробочих та вихідних днів видала наказ про звільнення, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки наказ про звільнення видано у відповідності з вимогами трудового законодавства.

Наведені в апеляційній скарзі доводи цей висновок суду не спростовують та не свідчать, що до нього суд дійшов у невідповідності з обставинами справи та у порушення чи неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи позивача про те, що наказ є незаконним, оскільки виданий в період його непрацездатності, є неспроможними у звязку з тим, що відповідно до положень ст.40 КЗпП України не допускається звільнення в період тимчасової непрацездатності з ініціативи роботодавця, а у справі, що переглядається, звільнення проведено на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України по закінченню строку договору, тобто, за погодженням сторін, а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги, що звільнення проведено 11.01.2016 року, а строк договору закінчився 06.01.2016 року, тому трудові відносини є продовженими, є безпідставними, оскільки після закінчення строку договору фактично трудові відносини між сторонами не продовжувались, позивач не виходив на роботу та не виконував свої трудові обовязки за договором, що не заперечувалось позивачем та підтверджено табелями обліку робочого часу за січень та лютий 2016 року (т.2 а.с.87-90), а видання наказу про звільнення 11.01.2016 року в перший робочий день після неробочих та вихідних днів не суперечить положенням трудового законодавства та відповідає вимогам ст.241-1 КЗпП України.

Посилання на те, що в наказі №3 від 11.01.2016 року про звільнення ОСОБА_2 зазначено по батькові «Володимировича», що свідчить про звільнення іншого працівника, на правильність рішення суду не впливає, оскільки в суді першої інстанції та в апеляційному суді позивач не оспорював, що даним наказом звільнений саме він і цим обставинам дана оцінка судом першої інстанції. Крім того, згідно наданої апеляційному суду копії наказу від 09.03.2016 року №50, в наказі №3 від 11.01.2016 року про звільнення виправлено помилку в написані позивача по батькові та зазначено, що звільнено ОСОБА_2 (т.2 а.с.84).

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові трудову книжку.

Згідно з п. 4.2 та 4.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

У відповідності з ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як встановлено судом позивач з 15.12.2015 року по 05.02.2016 року включно перебував на листках тимчасової непрацездатності, після одуження прибув на роботу 06.02.2016 року (субота), до роботи капітаном судна не був допущений у звязку зі звільненням за закінченням строку договору по п.2 ст.36 КЗпП України та 08.02.2016 року (понеділок) прибув до відділу кадрів, але відмовився отримати трудову книжку у звязку з незгодою із звільненням, заяву про направлення йому трудової книжки поштою не подавав, трудову книжку отримав 14.03.2016 року, коли зявився до відділу кадрів. Дані обставини в суді першої інстанції позивач не оспорював та підтверджуються доповідною спеціалістів управління персоналом ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (т.2 а.с.93).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, оскільки у справі не встановлено, що така затримка відбулась з вини відповідача і таких доказів не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду. Крім того, як вбачається з розрахункових листків позивача за час перебування його на листках непрацездатності йому нараховані виплати за лікарняними листками з урахуванням середнього заробітку.

Наведені в апеляційній скарзі доводи цих висновків не спростовують та не свідчать, що до таких висновків суд дійшов не у відповідності з обставинами справи та вимогами закону.

У звязку з тим, що судом не встановлено порушень трудових прав позивача при укладені строкового трудового договору та під час звільнення позивача з роботи, суд обґрунтовано дійшов і до висновку про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки право на таке відшкодування на підставі ст.237-1 КЗпП України у працівника наступає лише у разі порушення його трудових прав, чого у даній справі не встановлено.

Ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та впливали б на правильність висновків суду в апеляційному суді не наведено та нових доказів, які б спростовували правильність рішення суду апеляційному суду не надано.

Надані апеляційному суду додаткові документи ТОВ «СРЗ» правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправильно відмовив у допиті свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, є безпідставними, оскільки дані свідки не були очевидцями при укладені позивачем трудового договору та його звільнення. Згідно клопотання позивача дані свідки повинні пояснити обставини щодо їх працевлаштування та проходження ними навчання/перепідготовки, що на думку колегії суддів не має значення для правильності вирішення трудового спору ОСОБА_2

Тому доводи апеляційної скарги щодо неповноти розгляду справи в суді першої інстанції колегія суддів вважає безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування чи зміни рішення, у справі не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі, щодо дискримінації трудових прав позивача, підробки наказів про прийняття на роботу та про звільнення, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з обставин справи, ніякими належними, допустимими та переконливими доказами не підтверджені, не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведене, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та в межах доводів апеляційної скарги на підставі доказів наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобовязані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду, у звязку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Гаврилова Г.Л.

ОСОБА_11