Рішення № 63385666, 02.11.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33934/15-ц

Провадження № 2/761/2415/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді: Волошина В.О.

при секретарі: Гончар Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд на тимчасову окуповану територію України малолітніх дітей без згоди та супроводу батька, -

в с т а н о в и в:

В жовтні 2015р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просила суд: надати дозвіл на виїзд на тимчасово окуповану територію України малолітніми особами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька - відповідача по справі.

Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано за рішенням суду. В шлюбі у сторін народились діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Оскільки після розірвання шлюбу діти сторін постійно проживають з позивачкою, яка планує проживати, як в окупованій частині України - АРК, так і на материковій частині України, а відповідач не бажає в позасудовому порядку надати такий дозвіл, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом.

До судового засідання позивачкою було подано на адресу суду заяву, з проханням здійснювати розгляд справи у її відсутність заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні, прокурор Прокуратури АРК Секретар В.В., який повідомив, що діє в інтересах малолітніх дітей заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, просив суд позов задовольнити.

Відповідач, про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин неявки суд не повідомляв та не просив розглядати справу у свою відсутність, свого представника до суду не направив, заперечення проти позову не подавались.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, сторони з 16 квітня 2005р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Ялтинського міського суду АРК від 12 листопада 2013р. В шлюбі у сторін народились діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка наголошувала, що після розірвання шлюбу діти проживають разом з нею, і з метою відвідування родичів на материковій частини України відповідач відмовляється надати дозвіл на виїзд дітей.

Згідно ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 8 ст. 7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

За змістом ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За положенням ч. 1 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У відповідності з ч.2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», визначено, що документами, які дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини.

Частиною 2, 3 ст. 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995р. № 231, передбачено, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям - громадянам України згідно з цими Правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.

Пунктом 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ст. ст. 10, 11 ЦПК України, роз'яснення наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Так, на підтвердження обставин, що відповідач відмовляється на дати дозвіл позивачкою було надано копію листа (а.с. 41).

Разом з тим, на думку суду даний лист не підтверджує обставин того, що відповідач відмовляється надати дозвіл на виїзд на тимчасову окуповану територію України малолітніх дітей сторін без його згоди та супроводу. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості, що зазначений лист було отримано відповідачем.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. 33 Конституції України; ст. 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 313 ЦК України; ст. ст. 19, 141, 150, 155 СК України; ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»; ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України»; Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. за №57, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд на тимчасову окуповану територію України малолітніх дітей без згоди та супроводу батька - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: