Постанова № 63384411, 23.05.2016, Оболонський районний суд міста Києва

23.05.2016 Справа № 756/196/16-а

Справа № 756/196/16-ц

Провадження № 2-а/756/65/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Жука М.В.,

при секретарі Ільченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві Київської справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, правонаступником якого є Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення йому пенсії по інвалідності ІІ групи в розмірах пенсії за віком та зобов'язати перерахувати та поновити виплату йому пенсії по інвалідності ІІ групи в розмірах пенсії за віком з 05.12.2012 року, обґрунтовуючи вимоги тим, що до вересня 1999 року він проживав за адресою: АДРЕСА_1, з 27.07.1998 року він отримував пенсію по інвалідності ІІ групи, яка була йому призначена безстроково, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії йому було припинено.

05.12.2015 року його представник звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії по інвалідності ІІ групи в розмірах пенсії за віком, проте листом № 23471/08 від 15.12.2015 року у призначенні такої йому було відмовлено

Оскільки така бездіяльність відповідача щодо відмови в перерахунку та не поновлення пенсії є протиправною, ОСОБА_1 просить позов задовольнити.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, порушивши клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, щопенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання в межах України. Крім того, зазначав, що позивачем порушено порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, зокрема позивачем при поданні заяви не подано документ про місце постійного проживання на території України, а також надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який не може слугувати документом, що засвідчує місце проживання в Україні та вік. Також вказав, що в управлінні пенсійного фонду відсутня пенсійна справа позивача, оскільки пенсія йому призначалася у 1998 році управлінням соціального захисту населення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, до 1999 року проживав за адресою: АДРЕСА_1. Надалі виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль, однак є громадянином України.

З 27.07.1998 року ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності ІІ групи довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 26.08.1998 року УПСЗН Мінського районну м. Києва (а.с.5).

05.12.2015 року представник позивача - ОСОБА_2 звернувся до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва правонаступником якого є Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України, із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 по інвалідності ІІ групи в розмірах пенсії за віком (а.с. 7).

Листом № 23471/08 від 15.12.2015 року управлінням Пенсійного фонду України повідомлено, що заявником порушено норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо способу подання заяви та в частині визначення місця проживання особи на території України (відсутність оригіналу паспорта громадянина України чи посвідки про тимчасове проживання) (а.с. 8).

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів за догляду за непрацездатними.

Згідно п.1 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно наданих документів вбачається, що позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії АН № 354668 виданим 03.06.1998 року, постійно проживає в державі Ізраїль, де перебуває на консульському обліку посольства України (а.с. 4).

Позивачу довічно призначено пенсію по інвалідності ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданим 26.08.1998 року Мінським УСЗН (а.с. 5).

Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Тому, з огляду на вищезазначені норми позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 49 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення

Згідно цього ж рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення ст. 51 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а тому непроживання позивача на території України, чи-то відсутність механізму врегулювання вказаного питання, не позбавляє останнього права на пенсію.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.3 вказаного Порядку також визначено, що заява про призначення пенсії громадянам України, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника, або надсилається поштою до органів, що призначають пенсію, визначених постановою правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-4 «Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.07.2014 року за № 804/25581 (далі - постанова № 13-4).

Що вказує на існування механізму направлення відповідної заяви поштою до органів, що призначають пенсію.

Крім того, згідно п. 1.7. постанови № 13-4 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

З огляду на те, що суд вважає, що особа не може бути позбавлена права на призначення пенсії, якщо таку заяву про призначення пенсії було подано поштою, а не безпосередньо до управління Пенсійного фонду України, враховуючи в даному випадку і те, що позивач постійно проживає за межами України, зокрема в країні Ізраїль. Враховується судом в даному випадку і те, що така можливість щодо направлення відповідної заяви на призначення пенсії поштою також передбачена Порядком № 22-1, тоді як зазначення в п. 1.3 виключно осіб, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя не можуть звужувати права інших осіб, які фактично також проживають за межами території України.

Слід вказати і те, що управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, відмовляючи в призначенні позивачу пенсії, згідно листа від 15.12.2015 року за № 23471/08 взагалі такої підстави для відмови в призначенні йому пенсії не наводило.

Стосовно заперечень представника відповідача відносно подачі копії паспорту громадянина для виїзду за кордон суд також оцінює критично, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Отже, судом встановлено, що позивач в порядку, визначеному Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та в спосіб, передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, звернувся, через представника, який діє на підставі виданої йому нотаріально посвідченої довіреності, за перерахунком та поновленням виплати пенсії, надавши всі необхідні документи, з огляду на що така бездіяльність відповідача є неправомірною. Крім того, з огляду на вище викладене, суд дійшов висновків, що належним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача перерахувати та поновити виплату пенсії позивачу по інвалідності ІІ групи в розмірах пенсії за віком, згідно поданої заяви від 05.12.2015 року, що також узгоджується із приписами ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту в межах строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 72, 158-163 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо не поновлення виплати пенсії по інвалідності ІІ групи в розмірах пенсії за віком ОСОБА_1 протиправною.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України перерахувати та поновити виплату пенсії по інвалідності ІІ групи в розмірах пенсії за віком відповідно чинного законодавства ОСОБА_1 починаючи з грудня 2015 року на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В решті вимог позову відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Оболонський районний суд м. Києва в порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому 254 КАС України.

Суддя