Рішення № 63383346, 12.12.2016, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/8368/15-ц

Провадження №2/712/2401/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого- судді- ОСОБА_1

при секретарі Жук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, вказуючи, що відповідно до укладеного договору № LGY0GK0000000002 від 14.11.2007 року, відповідач отримала кредит в розмірі 10000 дол. США з кінцевим строком повернення 14.11.2022 року.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку : щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Відповідач не надала своєчасно банку кошти для погашення заборгованості.

У зв?язку з зазначеними порушеннями забов?язань за кредитним договором, відповідач станом на 13.07.2015 року має заборгованість 43722,87 дол. США та 250 грн., яка складається з : 10280,11 дол. США заборгованість за кредитом; 7734,31 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом, 1580,00 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом, 22046,41 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором, 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 2082,04 дол. США (процентна складова).

Просять стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість у розмірі 43734,28 дол. США та судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з?явився, скерував до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, проти винесення заочного рішення не заперечували.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав, просив застосувати строк позовної давності та в позові позивачу відмовити.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № LGY0GK0000000002 від 14.11.2007 року ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 10000 дол. США з кінцевим строком повернення 14.11.2022 року.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку : щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із наданих суду доказів, позичальник ОСОБА_2 (Стрига) здійснила останній платіж на погашення кредиту 15.12.2008 року, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданої позивачем до матеріалів справи.

Отже, ОСОБА_2 порушила вимоги ст. ст. 526, 539 та 1054 ЦК України та умови кредитного договору що зумовило виникнення у кредитора права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також право вимагати дострокового повернення кредиту.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (тобто, про договір позики), якщо інше не визначено цим параграфом або не випливає із суті кредитного договору. Тому суд звертає увагу на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України, відповідно до якого якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням) то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Право позикодавця на зміну строку виконання основного зобовязання та механізм реалізації цього права також були закріплені у кредитному договорі, що передбачено п. 2.3.3. кредитного договору.

Термін сплати чергового платежу згідно графіку погашення кредиту визначено датою 15.01.2009 року. Таким чином, із 16.01.2009 року боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини пятої статті 261 ЦК України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобовязання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від України від 02.11.2016 року у справі № 6-1174цс16.

У постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року у справі № 6-31цс15 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Таким чином, відповідно до правового висновку Верховного Суду України постанови від 03.06.2015 року у справі № 6-31цс15, перебіг строку позовної давності розпочався з 16.01.2009 року з дня, коли боржник прострочив сплату чергового місячного платежу.

Позовну заяву, за якою відкрито провадження у цій справу, позивачем подано 28.07.2015 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Суд також наголошує, що питання про застосування строку позовної давності має важливе значення в контексті застосування практики Європейського суду з прав людини та забезпечення передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод права на справедливий суд. Так, у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-2469цс16 зроблено наступний правовий висновок: «Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Відповідно до ст. 3607 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У судовому засіданні представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 11, 251, 256, 257, 261, 265, 267, 526, 529, 530, 559, 610, 611, 612, 631, 1050, 1054 ЦК України, правовими висновками Верховного Суду України у справах № 6-31цс15, 6-1174цс16, 6-2469цс16, 6-1935цс15, 6-1923цс15, 6-1907цс16, 6-1599цс15, 6-1451цс16, 6-1892цс15 суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Головуючий: