Ухвала суду № 63378200, 09.12.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7297/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Подзіров В.О. Провадження № 22-ц/773/1676/16 Категорія: 27 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В.А.,

суддів Киці С.І., Шевчук Л.Я.,

секретар Вергун Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 жовтня 2016 року позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 16859 (шістнадцять тисяч вісімсот пятдесят девять) грн. 93 коп. за кредитним договором № б/н від 10.01.2008 року.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши ці позовні вимоги.

В судове засідання сторони не з»явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких мотивів.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином взяті на себе зобовязання за кредитним договором не виконала у звязку з чим виникла заборгованість. Відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача штрафу відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, де 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 1977,02 грн. штраф (процентна складова), суд мотивував тим, що законом не допускається застосування подвійної цивільно-правової відповідальності одного й того виду за одне й те саме порушення договірного зобовязання, а стягнення штрафу як неустойки у фіксованій твердій грошовій сумі законом не передбачено. Частково стягуючи заборгованість по процентах, суд виходив з процентної ставки, яка була на момент укладення договору.

Висновки суду відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального права.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору, що складений у вигляді заяви 4617087861410191, від 10.01.2008 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9 % на місяць (22,80 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та щомісячної комісії 1% (а.с. 17 ).

За умовами кредитного договору позичальник зобовязувався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його у визначений договором термін.

Пунктом. 8.6. кредитного договору передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежів по любому з грошових зобовязань, передбачених даним договором більше чим 120 днів, клієнт зобовязаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

В порушення умов укладеного з банком кредитного договору позичальник ОСОБА_1 своїх зобовязань належним чином не виконувала, у звязку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 41767,43 грн., з яких: заборгованість за кредитом 9000,00 грн., заборгованість по процентах 29640,41 грн., заборгованість за пеню та комісію 900,00 грн., штраф 250,00 грн. (фіксована частина), штраф (Процентна складова) 1977,02 грн. Кредитна заборгованість ОСОБА_1 підтверджується розрахунком банку.

Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що починаючи з 1 січня 2013 року банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за користування кредитними коштами: з 01.01.2013 р. з 22,8% до 30%, з 01.09.2014 р. до 43,2%, з 01.04.2015 р. до 43,20%. Пунктом .5.5 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість зміни розміру відсоткової ставки за кредитним договором за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.4.9 Умов та правил надання банківських послуг і п. 5.8 Правил користування платіжною карткою. Позивач не надав доказів того, що дана умова договору була узгоджена з відповідачем. Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що таке збільшення процентної ставки є неправомірним.

З наданого банком розрахунку вбачається, що заборгованість по процентах за користування кредитом починає зростати з 01.01.2013 року (а.с. 15). За таких обставин, з відповідача на користь позивача суд стягнув заборгованість по процентах за користування кредитом з 01.01.2013 року по 22.05.2016 року в сумі 6959,93 грн, виходячи з процентної ставки 22,8%, яку визнає відповідач, (9000 грн. х 22,8%/365 х 1238 днів).

Що стосується стягнення штрафу, то суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права при вирішенні даної позовної вимоги.

Так, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Відповідна правова позиція Верховного суду України викладена в постанові №6-2003цс15 від 23 жовтня 2015 року.

Отже, суд першої інстанції на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та відповідно до вимог закону, який регулює кредитні правовідносини, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Місцевий суд в оскаржуваному рішенні правильно вказав, що застосування до відповідача подвійної відповідальності стягнення одночасно нарахованої комісії (пені) та штрафу, суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, а зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, відповідно до наведених положень закону, суд першої інстанції правильно визначив розмір штрафу у відсотковому відношенні, що відповідає умовам договору (п. 8.6.) та положенням закону, та підставно відмовив у стягненні штрафу у фіксованій твердій грошовій сумі, оскільки обчислення та стягнення штрафу у такий спосіб ст. 549 ЦК України не передбачено.

Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно зясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: