Рішення № 63377869, 12.12.2016, Нововолинський міський суд Волинської області

справа № 165/1790/16-ц

провадження №2/165/712/16

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2016 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого Ференс-Піжук О.Р.,

за участю секретаря Харук Ю.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нововолинську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення в квартиру, -

встановив:

21 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про вселення в квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві спільної часткової власності.

На обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що вона є власником ? частини двокімнатної житлової квартири, що розташована в місті Нововолинську за адресою бульвар Шевченка, 31/4, іншим співвласником ? частини квартири є відповідач ОСОБА_3 В квартирі також проживає без реєстрації місця проживання та без її згоди син відповідача ОСОБА_5 Вказує, що відповідачем ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_5 було змінено замок на вхідних дверях, внаслідок чого вона була позбавлена можливості потрапити в квартиру, співвласником якої вона є. Такими діями, відповідач та його син чинили позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою. Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 16.05.2016 року, що набрало законної сили, встановлено порядок користування двохкімнатною квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 16,3 кв.м., ОСОБА_3 - житлову кімнату площею 11,4 кв.м. Інші нежитлові приміщення квартири: кухню, вбиральню (сполучену), коридор, балкон (терасу) залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні та розпорядженні житловою кімнатою площею 16,3 кв.м., кухнею, вбиральнею (сполученою), коридором, балконом (терасою) у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. У виселенні ОСОБА_5 з квартири було відмовлено з тих підстав, що він є сином співвласника квартири ОСОБА_3 Вказує, що незважаючи на прийняття судом такого рішення, відповідач ОСОБА_3 продовжує чинити позивачу перешкоди у користуванні квартирою. На її неодноразові письмові звернення до нього з приводу передачі їй ключів від вхідних дверей в квартиру, відповідач безпідставно, під будь-яким приводом, відмовляє позивачу передати ключі від вхідних дверей в квартиру, що належить сторонам на праві часткової власності. Вважає, що вона має право проживати в даній квартирі на правах співвласника, тому просить вселити її в житлову квартиру по бульвару Шевченка, 31/4 в м. Нововолинську Волинської області.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові, стверджують, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме звернення до суду з позовною заявою про вселення в квартиру на даний час є найбільш ефективним, оскільки усунення перешкод в користуванні квартирою, зокрема зобовязання ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користування належним їй на праві часткової власності житлом, в тому числі, шляхом виселення з квартири його сина ОСОБА_5, не відновило порушеного права позивача.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, мотивуючи тим, що позов ОСОБА_1 є передчасним, оскільки вона не звернулася із заявою до ВДВС про примусове виконання рішення Нововолинського міського суду від 16 травня 2016 року, що набрало законної сили 30 червня 2016 року, яким її позов задоволено частково і встановлено порядок користування спірною квартирою та зобовязано ОСОБА_3 не чинити їй, як другому співвласнику, перешкоди в користуванні та розпорядженні житловою кімнатою площею 16.3 кв.м., кухнею, вбиральнею ( сполученою), коридором, балконом (терасою) у квартирі, що знаходиться за адресою: бульвар Шевченка 31/4 в місті Нововолинську. Відповідач не заперечив, що отримував письмові пропозиції від позивача стосовно передачі їй ключа від спільної квартири, однак наголосив, що з обєктивних причин не змін зустрітися з позивачем у дні та час визначений останньою. Також зазначив, що сам особисто не намагався визначити інші дні зустрічі з позивачем для передачі їй ключів від квартири, оскільки вважає, що така передача на виконання рішення суду має відбуватися в примусовому порядку за участі державного виконавця із складанням відповідного акту. Тому просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов є підставним і підлягає до задоволення з огляду на таке.

Як встановлено в судовому засіданні, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках по ? частині ОСОБА_3 на підставі рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20.04.2015 року та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2014 року, що посвідчений приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області ОСОБА_6 за реєстрованим номером 1802 (а.с. 5).

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 16.05.2016 року (а.с.2-4), що набрало законної сили, встановлено порядок користування двохкімнатною квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, виділивши ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 16,3 кв.м., ОСОБА_3 - житлову кімнату площею 11,4 кв.м. Інші нежитлові приміщення квартири: кухню, вбиральню (сполучену), коридор, балкон (терасу) залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні та розпорядженні житловою кімнатою площею 16,3 кв.м., кухнею, вбиральнею (сполученою), коридором, балконом (терасою) у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. У виселенні ОСОБА_5 з спірної квартири відмовлено.

Позивач неодноразово зверталася до ОСОБА_3 з пропозицією передачі їй ключів від вхідних дверей спірної квартири, однак відповідач продовжує чинити перешкоди позивачу в користуванні квартирою. (а.с. 7,9).

Відповідач не заперечив, що і на даний час не передав ключі від квартири співвласнику, що на думку суду, свідчить про порушення права позивача, за захистом якого вона, у визначений спосіб, зокрема з вимогою про вселення, звернулася до суду.

Суд приходить до висновку про необхідність задоволення такого позову навіть незважаючи на те, що позивач не зверталася із заявою про примусове виконання рішення суду від 16 травня 2016 року, яким ОСОБА_3 зобовязано не чинити ОСОБА_1 в користуванні квартирою, оскільки звернення із заявою про примусове виконання рішення суду є правом, а не обовязком позивача, яка вирішила скористатися іншим, передбаченим законом способом захисту, зокрема вселитися у належне їй на праві часткової власності житло.

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 16 ЦК України передбачений такий способів захисту цивільних прав та інтересів як припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення. Тому власник порушеного права зобовязаний довести належність йому такого права і відповідно може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст., ст.1, 10, 60 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі; доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частина 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобовязання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло» (рішення у справі «Пауел та Райнер проти Великобританії» від 21.02.1990 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010 року та «Рохля проти України» від 17.05.2011 року).

Таким чином, дослідженими у судовому засіданні доказами встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належать на праві спільної часткової власності в рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_3 В даній квартирі змінено замок на вхідних дверях, однак дублікат ключів від цього замка позивачу не надано, в звязку з чим остання немає можливості користуватись її частиною квартири, що є обовязковою складовою права власності особи на майно. яв.

Враховуючи надані сторонами, як на підтримання позову, так і на його заперечення докази, які судом належним чином оцінені на їх достовірність, допустимість, достатність та взаємний зв'язок в сукупності, суд вважає, що встановлені в судовому засіданні обставини підтверджують наявність факту порушення прав позивача як співвласника спірної квартири, оскільки відповідач ОСОБА_3 чинить перешкоди позивачу у користуванні належною їй частиною квартири та проживанню в ній, в тому числі не надає позивачу дублікат ключів від замка вхідних дверей даної квартири, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підлягають до задоволення.

При цьому, суд не вбачає підстав взяти до уваги твердження відповідача на виправдання своєї позиції про необхідність примусового виконання рішення суду про усунення перешкод в користуванні квартирою, оскільки вони не ґрунтується на правових нормах, що регулюють спірні відносини.

Понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 800 грн., (а.с.13-15, 43-45) підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України.

Крім того, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і підлягає звільненню від сплати судового збору, суд, відповідно до ст. 88 ЦПК, стягує з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст.ст. 60, 84, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 319, 321, 358, 391ЦК України, ст. 150, 155 ЖК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 вжитлову квартиру АДРЕСА_4.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 800 (вісімсот) грн..

Стягнути з ОСОБА_3 в користь держави 551 (пятсот пятдесят одну) грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий підпис

Згідно з оригіналом

Суддя О.Р. Ференс-Піжук