Ухвала суду № 63375309, 30.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7164/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.,

при секретарі Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання договору недійсним та стягнення суми,

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі: банк) визнання недійсним з моменту його укладення договір про надання споживчого кредиту між ОСОБА_3 та банком від 06 серпня 2003 року та стягнення з банку на користь ОСОБА_2 18708 грн. 64 коп.

У судове засідання позивачка надала заяву про розгляд справи за її відсутності, погодилась на винесення заочного рішення.

В позовній заяві позивачка вказала, що з листопада 2015 року вона працює в регіональному сервісному центрі МВС в Одеській області. Для отримання заробітної плати вона відкрила рахунок № 26203708406610 в банку. Наприкінці грудня 2015 року вона мала намір зняти належні мені грошові кошти у терміналі банку, однак їй стало відомо, що на її рахунку відсутні кошти. У січні 2016 року, вона звернулася до відділення банку з метою отримання інформації щодо відсутності коштів на її рахунку. В банку їй було надано виписку по картці/рахунку 26203708406610 від 06 січня 2016 року з якого вбачається, що відповідачем по справі 27 грудня 2015 року було проведено дії щодо списання коштів з її рахунку 8218,80 грн. в рахунок автоматичного погашення простроченої заборгованості по карті 29096054401943. Окрім цього, 21 грудня 2015 року з вищевказаного рахунку також було списано суму у розмірі 3073,45 грн., 15 лютого 2016 року 560,68 грн., 2 березня 2016 року 2189,40 грн., 22 березня 2016 року 560,68 грн., 29 березня 2016 року 2939,26 грн., 7 квітня 2016 року 45,01 грн., 20 квітня 2016 року 560,68 грн., 18 травня 2016 року 560,68 грн. Таким чином, банком було списано з її рахунку всього 18708 грн. 64 коп. Фахівці банку повідомили позивачці про те, що списання грошових коштів відбувається у звязку з тим, що 06 серпня 2003 року між нею ОСОБА_2 (станом на 06 серпня 2003 року ОСОБА_3) ОСОБА_4 та банком був укладений договір про видачу кредиту за яким вона отримала грошові кошти у сумі 4503 грн., які до цього часу не повернула. Однак, ніякого договору з банком позивачка не укладала. 26 жовтня 2005 року Ізмаїльським міськрайонним судом було винесено вирок по справі № 1-643-2005 згідно якого ОСОБА_5 було визнано винною та притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 366 ч. 2 та ст. 222 ч. 2 КК України. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду, зокрема встановлено, що ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_5 шляхом надання підроблених документів було оформлено банківський кредит отримали в Ізмаїльському відділені Приватбанку кошти у сумі 27048 грн., в тому числі 06 серпня 2003 року на імя ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 4503 грн. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи, який було зроблено у межах розгляду кримінальної справи № 1-643-2005 Ізмаїльським міськрайонним судом, рукописний текст на заявці від імені ОСОБА_3 про надання кредиту на суму 4503 гривні в банку від 21 серпня 2003 року виконано ОСОБА_5 Таким чином, позивачка стала стороною правочину без вчинення будь-яких дій та за відсутності вільного волевиявлення. Ураховуючи той факт, що відповідачем по справі здійснюється списання грошових коштів за договором про отримання споживчого кредиту, який позивачка не укладала, вона просить визнати його недійсним, а також списання з належного позивачці зарплатного рахунку грошових коштів протиправними та стягнути з банку безпідставно списані кошти. До суду із позовом про визнання договору про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2003 року недійсним позивачка раніше не зверталася, так як їй було відомо про існування вироку суду про визнання ОСОБА_5 винною та намаганням банку звернутися до суду з позовом про стягнення коштів саме з винних осіб. Більш того, протягом всього часу з моменту винесення вироку і по день відкриття нею зарплатного рахунку з будь-якими претензіями фахівці банку до неї не зверталися, тому позивачка вважає, що строк позовної давності був пропущений з поважних причин і просить його поновити.

Відповідач у судове засідання викликався належним чином, але не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача надав суду заяву (а.с. 38) у якій вказав, що не заперечує проти заочного розгляду справи, свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ніяких позовних вимог від публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» не надходило.

Враховуючи думку позивача, у відповідності до ст. 224 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Рішенням суду позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № ODI0R001452970 від 06 серпня 2003 року.

Визнано недійсним з моменту його укладення договір про надання споживчого кредиту № ODI0R001452970 від 06 серпня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК».

Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, що знаходиться за адресою: 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) безпідставно набуті кошти в сумі 18708 (вісімнадцять тисяч сімсот вісім) грн. 64 коп.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, що знаходиться за адресою: 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) на користь держави судовий збір в сумі 1102 грн. 40 коп.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 серпня 2016 року заяву представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

На вказане рішення суду ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення суду від 10.06.2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

З листопада 2015 року позивачка працює в регіональному сервісному центрі МВС в Одеській області (а.с.10). Для отримання заробітної плати позивачці було відкрито рахунок № 26203708406610 в банку. Згідно з виписок по картці/рахунку 26203708406610 вбачається, що відповідачем по справі 27 грудня 2015 року було проведено дії щодо списання коштів з рахунку позивачки 8218,80 грн. в рахунок автоматичного погашення простроченої заборгованості по карті 29096054401943. Окрім цього, 21 грудня 2015 року з вищевказаного рахунку також було списано суму у розмірі 3073,45 грн., 15 лютого 2016 року 560,68 грн., 2 березня 2016 року 2189,40 грн., 22 березня 2016 року 560,68 грн., 29 березня 2016 року 2939,26 грн., 7 квітня 2016 року 45,01 грн., 20 квітня 2016 року 560,68 грн., 18 травня 2016 року 560,68 грн. Таким чином, банком було списано з її рахунку всього 18708 грн. 64 коп. (а.с. 8,9,42,43,45)

Згідно до виписки про погашення по кредиту (а.с.43) 06 серпня 2003 року між позивачкою (яка після укладення шлюбу змінила прізвище з «Сімон» на «Редько» - а.с.11) та банком був укладений договір про видачу кредиту № ODI0R001452970 за яким позивачка отримала грошові кошти у сумі 4503 грн., які до цього часу не повернула.

Однак, дослідженими судом доказами правильно було встановлено, що 26 жовтня 2005 року Ізмаїльським міськрайонним судом було винесено вирок по справі № 1-643-2005 згідно якого ОСОБА_5 було визнано винною та притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 366 ч. 2 та ст. 222 ч. 2 КК України. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду, зокрема було встановлено, що ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_5 шляхом надання підроблених документів було оформлено банківський кредит отримали в Ізмаїльському відділені «Приватбанку» кошти у сумі 27048 грн., в тому числі 06 серпня 2003 року на імя ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 4503 грн. (а.с. 6,7,28-31). Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи, який було зроблено у межах розгляду кримінальної справи № 1-643-2005 Ізмаїльським міськрайонним судом, рукописний текст на заявці від імені ОСОБА_3 про надання кредиту на суму 4503 гривні в ЮГРУ "Приватбанку" від 21 серпня 2003 року виконано ОСОБА_5В.(а.с. 30).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною, (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Враховуючи вищевикладене позивачка дійсно стала стороною правочину без вчинення будь-яких дій та за відсутності вільного волевиявлення, як це передбачено ст. 203 ЦК України. Тому це є підставою визнати договір про отримання кредиту недійсним.

Також, суд звернув увагу на те, що на стор. 4 вироку Ізмаїльського міськрайонного суду вказано, що позовні вимоги Ізмаїльського відділення ЗАТ КБ «Приватбанк» залишені без розгляду для звернення до суду в порядку цивільного судочинства. (а.с. 31).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,крім випадків,встановлених ст.61 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи той факт, що договір за яким позивачкою нібито отримано кредит є недійсним, відповідно, дії відповідача щодо списання з належного позивачці зарплатного рахунку грошових коштів також є протиправними.

Частиною 1 ст.1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Статтею 1073 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Таким чином, Банк дійсно протиправно списав грошові суми з рахунку позивачки, тим самим набув майно позивачки без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Тому, вимоги щодо стягнення з банку безпідставно списаних сум в розмірі 18708 грн. 64 коп. також правильно були задоволені.

До суду із позовом про визнання договору про надання споживчого кредиту від 06 серпня 2003 року недійсним позивачка раніше не зверталася, так як їй було відомо про існування вироку суду про визнання ОСОБА_5 винною та намаганням банку звернутися до суду з позовом про стягнення коштів саме з винних осіб. Більш того, протягом всього часу з моменту винесення вироку і по день відкриття нею зарплатного рахунку, з будь-якими претензіями банк до позивачки не звертався, тому суд правильно та обґрунтовано вважав, що строк позовної давності був пропущений з поважних причин.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд вірно керувався положеннями ст.88 ЦПК України, відніс до них суму судового збору в розмірі 1102 грн. 40 коп., які обґрунтовано стягнув з відповідача на користь держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують зазначені вище висновки суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відхилити.

Заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий ОСОБА_7

Судді ОСОБА_8

М.М. Драгомерецький