Рішення № 63373904, 05.12.2016, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/6420/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2016 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Левченко А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 2725 видана 17.11.2016 року)

ОСОБА_2 (ордер серії ОД № 191497 виданий 28.09.2016 року)

від відповідача: ОСОБА_3 (паспорт серії КМ № 925265 виданий 15.04.2014 року)

ОСОБА_4 (доручення № 657 видане 17.10.2016 року)

ОСОБА_5 (довіреність № 32 видана 22.01.2016 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/6420/16-ц

за позовом ОСОБА_6

до ОСОБА_3

про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

В С Т А Н О В И В:

18.08.2016 року ОСОБА_6(далі по тексту позивач) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі по тексту відповідач) про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини(а.с.2-4).

Так, позивач просить суд визначити ОСОБА_6 додатковий строк 3 місяці, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після померлого 21 грудня 2014 року ОСОБА_7.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.08.2016 року відкрито провадження по справі № 495/6420/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Справу призначено до розгляду (а.с.23).

29.11.2016 року відповідачем ОСОБА_3, булонадало до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_6, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити ОСОБА_6 в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що вказані позивачем причини пропуску строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після померлого 21 грудня 2014 року ОСОБА_7, не можуть вважатися поважними та не можуть бути підставою для визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (а.с.83-85).

Представники позивача (ОСОБА_6Є.) ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в судовому засіданні заявлені ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5, подане до суду заперечення підтримали в повному обсязі та просили суд в задоволенні позову ОСОБА_8 відмовити повністю

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 21 грудня 2014 року помер син ОСОБА_9 - ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть 1-ЖД № 466068, виданим повторно 02 серпня 2014 року Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1524 (а.с.6)

Після смерті 21.12.2014 року ОСОБА_7 відкрилась спадщина, зокрема у вигляді:

- ? частки квартири під № 32 в будинку під № 4, розташованої в місті Білгород-Дністровському Одеської області по вулиці Парковій, загальною площею 23,0 кв.м., житловою площею 12,2 кв.м.;

- ? частки садового будинку під № 615, розташованого на території Шабівської сільської ради об'єднаного садового масиву «Прибрежне» Білгород-Дністровського району Одеської області, що складається и цілому з: садового будинку літ. «А», загальною площею 81.3 кв.м., надвірних будівель: вбиральні літ. «Б», душової літ. «В», споруд №1-5;

- ? частки земельної ділянки площею 0,0600 га, що розташована на території Шабівської сільської ради об'єднаного садового масиву «Прибрежне» Білгород-Дністровського району Одеської області, кадастровий номер 5120887700:01:006:0049.

Між тим, після смерті 21.12.2014 року ОСОБА_7 його батько ОСОБА_8, не встиг в шестимісячний термін, що встановлений ст.1270 Цивільного кодексу України, звернутися до нотаріальної контори за оформленням та отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом.

За твердженням позивача, ним не був пропущений установлений законом шестимісячний строк прийняття спадщини після смерті його сина ОСОБА_6, оскільки ще до смерті сина, ОСОБА_6 тяжко захворів. З 2010 року він перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: лімфосаркома III стадії з пораженям л/вузлів шиї, ньобних мідналень. ОСОБА_6 тривалий час знаходився на лікуванні в різних медичних установах, переніс операцію 27 вересня 2010 року ексцизионна біопсія л/вузлів шиї зліва.

Позивач зазначає, що був необізнаний стосовно порядку прийняття спадщини в Україні, то йому пояснили, що він повинен зібрати відповідні документи та подати їх до державної нотаріальної контори, та строків на це немає. Довіряючи фахівцям, позивач вважав, що може подати заяву про прийняття спадщини в будь-який час, не пропустивши при цьому строк, що, на його думку, є поважною причиною пропуску відповідного строку.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст.1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1270 Цивільного кодексу України, для прийняття спадщини встановлюється строку у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч.3 ст.1272 Цивільного кодексу України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Абзацами 1, 2, 3, 6 пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року передбачено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК.

Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі уразі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину.

При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини, при цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Пунктами 2.20, 2.21, 2.25, 2.28, 2.29 ОСОБА_10 Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року встановлено наступне.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Суди переважно правильно вирішують питання поважності причин пропуску зазначеного строку та визнають поважними:

- тривалу хворобу;

- перебування спадкоємця тривалий час за межами України;

- відбування покарання в місцях позбавлення волі;

- перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо.

Проте не завжди суди першої інстанції враховують роз'яснення, які містяться у абз.6 п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, згідно з якими поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Так, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:

- юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;

- необізнаність особи про наявність спадкового майна;

- похилий вік;

- непрацездатність;

- незнання про існування заповіту;

- встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);

- невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину;

- відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;

- несприятливі погодні умови.

Необґрунтованою є практика місцевих судів щодо визнання поважності причин пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини фактичним користуванням і володінням майном спадкодавця або ж проживанням із спадкодавцем на час відкриття спадщини. В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

В свою чергу, позивачем ОСОБА_6, та його представниками доказів про наявність причин, повязаних з обєктивними, непереборними, істотними труднощами для подання заяви до нотаріуса у шестимісячний строк суду не надано.

Посилання позивача на те, що він був юридично необізнаний стосовно порядку прийняття спадщини та не знав положення діючого законодавства, як на причини пропуску строку судом до уваги не приймаються, оскільки ці обставини не є об'єктивними та поважними причинами, які б пояснювали неподання позивачем заяви до нотаріальної контори протягом двох років.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 26.09.2012 року по справі № 6-85цс12, від 04.11.2015 року по справі № 6-1486цс15 та від 14.09.2016 року по справі № 6-1215цс16, за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Крім того, як вбачається із спадкової справи №09/2015 до майна померлого 21 грудня 2014 року ОСОБА_7, за життя ОСОБА_7 залишив заповіт від 29.10.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 1212, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і із чого не складалося, і взагалі все те, що на день смерті належало йому, заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Даний заповіт за життя ОСОБА_7 не був змінений і не скасований (а.с.55). ОСОБА_3 прийняла спадщину шляхом подачі відповідної заяви у встановлений законом термін, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними Свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 23.12.2015 року, зареєстрованими в реєстрі за № 4096, 4105 (а.с.69, 72).

Також слід зазначити, що позивачем ОСОБА_6,не представлено до суду жодних доказів, які б свідчили, що він зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а нотаріальною конторою їй було відмовлено, про що видано відповідну постанову або лист.

Згідно із ст.1 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 57-58 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» за № 14 від 18.12.2009 року, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У звязку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч.1 ст.213 ЦПК). Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про недоведеність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, у зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 1216- 1217, 1262, 1268-1269, ч.1 ст.1270, ч.3 ст.1272 Цивільного кодексу України, п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, ст.ст. 3, 10-11, 57-60, 169, 197, 208-209, 212-215, 218, 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Білгород-Дністровський міськрайонний Одеської області суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Мишко