Рішення № 63372680, 09.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/1058/16-ц Провадження № 22-ц/772/3455/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Копаничук С.Г., Нікушина В.П.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.10.2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2016 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що 03.07.2008 року він надав ОСОБА_2 в борг під відсотки грошові кошти у сумі 10 000 грн. та 2 700 доларів США, що еквівалентно 20 250 грн. за офіційним курсом Національного банку України станом на 2010 рік, про що остання написала розписку. 19.03.2011 року із зазначених вище грошей ОСОБА_2 сплатила йому відсотки за користування грошима в сумі 1 500 доларів США та одночасно зобовязалася до квітня 2014 року віддати весь борг із щомісячними 3 % за користування вказаними коштами. В позові вказано, що станом на квітень 2014 року відповідач мала би повернути йому грошові кошти, з яких 2 700 доларів США основного боргу, 3 % за користування за кожний місяць, а саме 37 місяців по 81 долар США, тобто 2 997 доларів США, що станом на травень 2016 року по курсу НБУ 26,10 грн. (за 1 долар США) складає 78 221,70 грн., а також 10 000 грн. основного боргу, 3% за користування кожного місяця, а саме 37 місяців по 300 грн., що станом на квітень 2014 року становить 11 100 грн.. В звязку із цим сума боргу із відсотками станом на квітень 2014 року склала 5 697 доларів США та 21 100 грн.. В позові зазначено, що фактично згідно розписки розмір відсотків за користування грошовими коштами визначено до квітня 2014 року, а щодо розміру відсотків та порядку їх сплати на подальший період, домовленостей не було, тому вважає, що за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач зобовязана сплатити йому нарахування, здійсненні відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, розрахунок яких надано позивачем, а тому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість в загальному розмірі 189084,08 грн., в тому числі: сума позики 80 470 грн., отриманні відповідно до розписки; проценти за користування позикою, починаючи з 19.03.2011 року по квітень 2014 року 89321,70 грн., 16803,38 грн. - інфляційні втрати та 2489,50 грн. три відсотки річних, нараховані відповідно вимог до ст.625 ЦК України, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.10.2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості в розмірі 189084,08 грн., в тому рахунку: сума позики 80 470 грн., отриманні відповідно до розписки; проценти за користування позикою, починаючи з 19.03.2011 року по квітень 2014 року 89321,70 грн., 16803,38 грн. інфляційних збитків та 2489,50 грн. трьох відсотків річних, нарахованих у відповідності до ст.625 ЦК України.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити та стягнути з неї на користь позивача 60570,40 грн., в тому числі 40120 грн. позики, проценти за користування позикою із розрахунку 3% в місяць в сумі 14443,20 грн. за період з 14.05.2013 року по 30.04.2014 року, інфляційні збитки в сумі 4093,60 грн. та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 1913,60 грн., при цьому зроблено посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені в ній обставини.

Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказавши на її безпідставність і законність та обґрунтованість рішення суду.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що відповідач свої грошові зобовязання з повернення отриманої позики не виконала, тому сума боргу підлягає стягненню з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми у відповідності до розрахунку, наданого позивачем.

Однак повністю погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 3,4 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав ОСОБА_2 в борг під відсотки грошові кошти в сумі 10 000 грн. та 2 700 доларів США, про що остання написала відповідну розписку, зі змісту якої також вбачається, що 19.03.2011 року із зазначених вище грошей ОСОБА_2 сплатила відсотки за користування грошима у сумі 1 500 доларів США та одночасно зобовязалася до квітня 2014 року віддати весь борг із щомісячними 3% за користування вказаними коштами.

Позивачем зазначено, що фактично договір позики укладено 03.07.2008 року, а 19.03.2011 року відповідачем на підтвердження даного факту було написано повторну розписку з урахуванням сплати відсотків за попередній час, при цьому представником відповідача укладення договору позики не заперечується.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові №6-1967цс15 від 11.11.2015 року визначено, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобовязання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобовязанням їх повернення та дати отримання коштів.

Крім того, зі змісту вказаної постанови вбачається, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відтак, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 в борг 2700 доларів США та 10000 грн., при цьому сторонами була визначена процентна ставка за користування коштами в розмірі 3% щомісячно на строк до квітня 2014 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у визначений термін, так і на даний час заборгованість за договором позики не повернула, що підтвердила і представник відповідача, однак не погоджується лише з розміром заборгованості.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню сума боргу в розмірі 2700 доларів США, що станом на 09.12.2016 року за офіційним курсом НБУ (за 1 долар США 25,772490 грн.) еквівалентно 69585,72 грн. та 10000 грн..

Також, стягненню підлягають відсотки за користування коштами в розмірі 2700 доларів США за період з 19.03.2011 року по квітень 2014 року, що розраховуються наступним чином: 3% за користування коштами за місяць становить 81 долар США (2700 доларів США *3% : 100% = 81 долар США), кількість місяців користування коштами становить 37 місяців, а тому сума заборгованості за період з 19.03.2014 року по квітень 2014 року становить 2997 доларів США (37 місяців * 81 долар США = 2997 доларів США), що станом на 09.02.2016 року за офіційним курсом НБУ еквівалентно 77240,15 грн..

Відсотки за користування коштами, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в розмірі 10000 грн. за період з 19.03.2011 року по квітень 2014 року, що розраховуються таким чином: 3% за користування коштами за місяць становить 300 грн. (10000 грн. *3% : 100% = 300 грн.), кількість місяців користування коштами становить 37 місяців, а тому сума заборгованості за період з 19.03.2014 року по квітень 2014 року становить 11100 грн. (37 місяців * 300 грн. = 11100 грн.).

Вимогами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів звертає увагу, що у правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові №6-771цс15 від 27.01.2016 року, визначено, що за змістом статті 1 Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобовязання, визначеного у гривнях.

Враховуючи те, що боржник ОСОБА_2 борг за договором позики у визначений термін не повернула, тому відповідно до ст. 625 ЦК України з неї на користь позичальника підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані на борг в сумі 10000 грн., за період з 01.05.2014 року по 09.12.2016 року в розмірі 8395,16 грн..

Крім того, з боржника підлягають стягненню і 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, що розраховується за наступною формулою: 3% річних = сума заборгованості * 3% * кількість днів прострочення : 365 : 100, а тому 3% річних із суми боргу 2700 доларів США за період з 01.05.2014 року по 09.12.2016 року, тобто 953 дні, становитиме 211,49 доларів США (2700 доларів США * 3% * 953 : 365 :100 = 211,49 доларів США), що станом на 09.02.2016 року за офіційним курсом НБУ еквівалентно 5450,62 грн.. При цьому, 3% річних із суми боргу 10000 грн. за період з 01.05.2014 року по 09.12.2016 року, тобто 953 дні, становитиме 783,29 грн. (10000 грн. * 3% * 953 : 365 : 100 = 783,29 грн.).

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Щодо викладених в апеляційній скарзі посилань на необхідність застосування строків позовної давності, то останні є безпідставними, оскільки згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як встановлено, що відповідачу було достовірно відомо про розгляд зазначеної справи в суді першої інстанції, представництво її інтересів здійснювалось адвокатом, однак відповідна заява до винесення судом рішення зроблена не була.

Крім того, не заслуговують на увагу і твердження про отримання в борг лише 1200 доларів США, оскільки дані твердження спростовуються розпискою, яка була власноручно написана відповідачем.

На підставі наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішеннясуду першої інстанції, яке не ґрунтується на вимогах закону, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість в загальному розмірі 182554, 94 грн., з яких: сума позики 2700 доларів США, що еквівалентно 69585,72 грн. та 10000 грн., отримані відповідно до розписки; відсотки за користування позикою за період з 19.03.2011 року по квітень 2014 року в сумі 2997 доларів США, що еквівалентно 77240,15 грн. та 11100 грн.; інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 01.05.2014 року по 09.02.2016 року 8395,16 грн.; З% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в період з 01.05.2014 року по 09.02.2016 року в сумі 211,49 доларів США, що еквівалентно 5450,62 грн. та 783,29 грн..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.10.2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 182554, 94 грн., з яких: сума позики 2700 доларів США, що еквівалентно 69585,72 грн. та 10000 грн., отримані відповідно до розписки; відсотки за користування позикою за період з 19.03.2011 року по квітень 2014 року в сумі 2997 доларів США, що еквівалентно 77240,15 грн. та 11100 грн.; інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України в період з 01.05.2014 року по 09.02.2016 року 8395,16 грн.; З% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 01.05.2014 року по 09.02.2016 року в сумі 211,49 доларів США, що еквівалентно 5450,62 грн. та 783,29 грн..

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_4

Судді: /підпис/ ОСОБА_5

/підпис/ ОСОБА_6

Згідно з оригіналом: