Постанова № 63371348, 08.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Справа № 917/831/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №70 від 07 грудня 2015 року,

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №12/16-022582 від 06 грудня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2895 П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04 жовтня 2016 року у справі №917/831/16

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", м. Полтава

до Публічного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод", м. Полтава

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04 жовтня 2016 року у справі №917/831/16 (суддя Сірош Д.М.) задоволено позов. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" пеню у розмірі 50874,16 грн., 3% річних у сумі 3607,40 грн., інфляційні втрати у сумі 17830,13 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 04 жовтня 2016 року у справі №917/831/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що положення п. 6. 4 договору щодо оплати вартості послуг з розподілу природного газу не узгоджується з постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014р. "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу".

Вважає, що ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" виконує зобовязання за вказаним договором належним чином та у відповідності до норм діючого законодавства, тоді як заборгованість виникла в результаті несплати споживачами (населенням) за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Також вказує на те, що при розрахунку суми інфляційних втрат необґрунтовано використано сукупний індекс інфляції за періоди з 29.02.2016р. по 24.03.2016р., з 24.03.2016р. по 18.04.2016р. та з 31.03.2016р. по 30.04.2016р. та зазначає, що вказані періоди заборгованості накладаються, у звязку з чим накладаються суми боргу в розрахунках.

У відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 11602 від 17.11.2016р.) позивач заперечує проти доводів апеляційної скраги, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 04 жовтня 2016 року у справі №917/831/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" - без задоволення.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014р. не звільняють відповідача від обовязку щодо оплати за послуги з розподілу отриманого природного газу та не є підставою для ухилення від оплати вартості отриманих послуг .

Зазначає, що чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановлянням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, у звязку з чим наявність судового рішення про стягнення основної суми заборгованості, на думку позивача, не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

Вважає, що апелянтом не надано доказів, які спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2016 року у даній справі прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження, розгляд справи призначений на 29 листопада 2016 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2016 року відкладено розгляд справи на 08 грудня 2016 року; запропоновано надати суду апеляційної інстанції: позивачу детальний розрахунок щодо нарахованої суми інфляційних втрат із зазначенням періоду прострочення грошового зобовязання, за який здійснено позивачем такий розрахунок, та індексів інфляції за вказаний період, визначених Державною службою статистики України; відповідачу обґрунтований контррозрахунок в підтвердження своїх заперечень щодо здійсненного розрахунку позивачем інфляційних втрат, викладених в апеляційній скарзі.

Позивачем на виконання вимог ухвали суду надано розгорнутий розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції (вх.№12272 від 05.12.2016р.).

Також позивачем у письмових поясненнях від 08.12.2016р. зазначено, що інфляційні нарахування здійснені за різними актами приймання-передачі та різними періодами заборгованості.

Відповідачем вимоги ухвали не виконані, обґрунтований контррозрахунок в підтвердження своїх заперечень щодо здійсненного позивачем розрахунку інфляційних втрат, викладених в апеляційній скарзі, не надано.

У судовому засіданні 08 грудня 2016 року представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Полтавської області від 04 жовтня 2016 року у справі №917/831/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Полтавської області від 04 жовтня 2016 року у справі №917/831/16 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Полтавага"», керуючись приписами ст.ст. приписами ст.ст. 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України, звернувся до Господарського суду Полтавської області про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 72311,69грн., у тому числі пені у розмірі 50874,16грн., 3% річних у сумі 3607,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 17830,13грн. за неналежне виконання умов договору розподілу природного газу № 1Р від 30.12.2015р. в частині своєчасного проведення розрахунків.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із заявою-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №1Р від 30.12.2015р. ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" приєдналось до умов Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2498 (далі - договір) (т.1 а.с. 22).

Вказаний Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема, надання підписаної Споживачем заяви-приєднання (п. 1.3. Договору).

Згідно з п.2.1 договору, Оператор ГРМ (позивач) зобовязується надати споживачу (відповідачу) послугу з розподілу природного газу, а споживач зобовязується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 6.1, 6.3 договору оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем; розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Згідно з п. 6.4 договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ.

Пунктом 6.6. договору передбачено, що надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільчих систем.

Відповідно до Додатоку 3 заяви-приєднання договірні (планові) обсяги з розподілу природного газу на січень 2016 року Оператора ГРМ становили 45,0 тис. куб.м., за лютий 2016 року 45,0 тис. куб.м., за березень 2016 року 45,0 тис. куб.м., за квітень 2016 року 45,0 тис. куб.м. за травень 2016 року 45,0 тис. куб.м. на умовах попередньої оплати.

При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, керуючись приписами ст.ст. 216, 218, 229, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 530, 546, 549, 551, 610, 611,625, 629, 903 Цивільного кодексу України, виходив з того, що позивач на виконання умов типового договору надав відповідачу послуги з розподілу природного газу, проте відповідач договірні зобов'язання в частині своєчасного здійснення розрахунків не виконав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 526 ЦК України та 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Згідно з п. п.4, 6 розділу 6 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2494, оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ.

Відповідно до пункту 6 розділу 6 зазначеного кодексу газорозподільних систем надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг.

Як вже було зазначено у цій постанові, згідно із заявою-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №1Р від 30.12.2015р. ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" приєдналось до умов Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2498 (далі - договір), згідно умов якого позивач зобов'язався надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язався прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені договором (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 6.4 договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ.

Колегія суддів зазначає, що укладаючи з позивачем договір розподілу природного газу, відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно вносити плату за надані послуги з поставки природного газу, у строки та порядку, передбачені умовами договору, а тому посилання апелянта на неузгодженість пункту 6.4 договору із постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав відповідачу:

- рахунок-зобовязання №У 00000005001 від 31.01.2016р. на суму 457966,51 грн., за січень 2016 року по розподілу 540,718 тис. куб.м. та рахунок-зобов'язання №У00000005071 від 31.01.2016р. на суму 37197,64 грн., за січень 2016 року по розподілу 43,919 тис. куб.м., всього на загальну суму 495164,15 грн. по розподілу 584,637 тис. куб.м.;

- рахунок-зобов'язання №У0000011200 від 29.02.2016р. на суму 295 333,26 грн., за лютий 2016 року по розподілу 348,698 тис. куб.м. та рахунок-зобов'язання №У0000011209 від 29.02.2016р. на суму 33 564,18 грн, за лютий 2016 року по розподілу 39,629 тис. куб.м., а всього на загальну суму 328897,44 грн по розподілу 388,327 тис. куб.м.

- рахунок-зобов'язання №У0000007520 від 17.02.2016р. на суму 393836,40 грн, за березень 2016 року по розподілу 465,000 тис. куб.м., та рахунок-зобов'язання №У0000012493 від 17.03.2016 на суму 182096,40 грн, на умовах попередньої оплати;

- рахунок-зобов'язання №У0000018092 від 30.04.2016р. на суму 113736,68 грн, за квітень 2016 року по розподілу 130,426 тис. куб.м;

- рахунок-зобов'язання №У0000016857 від 20.04.2016р. на суму 39241,80 грн, за травень 2016 року по розподілу 45,000 тис. куб.м. попередньої оплати.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач належним чином виконував умови Договору щодо розподілу природного газу. Вказане підтверджується актами приймання-передачі №У0000003386 від 31.01.2016р.; №У0000003315 від 31.01.2016р., по розподілу природного газу за січень 2016 року на загальну суму 495164,15 грн; актами приймання - передачі №У0000008081 від 29.02.2016р. та №У0000008071 від 29.02.2016р., розподіливши 388,327 тис. куб.м., за лютий на загальну суму 328897,44 грн; актом приймання - передачі №У0000014708 від 31.03.2016р., розподіливши 380,248 тис.куб.м., за березень на загальну суму 322054,85 грн; актом приймання - передачі №У0000019051 від 30.04.2016р., розподіливши 130,426 тис. куб.м.

Зазначені акти підписані відповідачем без зауважень та застережень.

Відповідач же в свою чергу порушив строки оплати за надані позивачем послуги, у звязку з чим відповідач просив стягнути пеню у розмірі 50874,16 грн., 3% річних у сумі 3607,40 грн., інфляційні втрати у сумі 17830,13 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, визначений ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2. Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення суми пені за зобовязаннями за період з 01.02.2016р. по 18.05.2016р. (включно) у розмірі 50874,16 грн.

Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат з простроченої суми, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, зазначені кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог законів України. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р.

В рекомендаціях Верховного суду України від 03.04.1997р. N 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця

Отже, за наявності встановленого факту несплати відповідачем за надані позивачем послуги згідно договору розподілу природного газу №1Р від 30.12.2015р., перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми ОСОБА_3, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 3607,40 грн за період з 01.02.2016р. по 18.05.2016р. (включно) та інфляційних втрат у розмірі 17830,13 грн. за період лютий - квітень 2016 року.

Щодо доводів апелянта, що при розрахунку суми інфляційних втрат необґрунтовано використано сукупний індекс інфляції за періоди з 29.02.2016р. по 24.03.2016р., з 24.03.2016р. по 18.04.2016р. та з 31.03.2016р. по 30.04.2016р., оскільки вказані періоди заборгованості накладаються, у звязку з чим накладаються суми боргу в розрахунках, колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування здійснені за різними актами приймання-передачі, тобто за різними сумами заборгованості та за різними періодами заборгованості, у звязку з чим розрахунок позивача є вірними.

Посилання апелянта, що заборгованість виникла в результаті несплати споживачами (населенням) за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки: по-перше, правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору розподілу природного газу №1Р від 30.12.2015р., пунктом 10.1 договору встановлені обставини, з настанням яких сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань, до яких віднесено лише виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин); по-друге, за приписами статті 625 Цивільного Кодексу України сторони не звільняються від відповідальності за неможливість виконання своїх грошових зобов'язань; по-третє, згідно вимог статті 43 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктом господарювання. Таким чином, невиконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань не є підставою для звільнення ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" від зобов'язань, які виникли на підставі договору розподілу природного газу №1Р від 30.12.2015р.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні у цій справі.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04 жовтня 2016 року у справі №917/831/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повна постанова складена 12.12.2016 року.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.