Постанова № 63371149, 01.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2016 р. Справа№ 910/11818/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гаврилюка О.М.

Власова Ю.Л.

за участю представників сторін:

Від позивача: Гавриленко С.М.

Від відповідача: ОСОБА_3 (особисто); ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 200 958,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 200 958,47 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3106,77 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 позов задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" 15483,87 грн. боргу та 239,38 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог в сумі 15 483,87 грн. мотивовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі № 910/4777/16 встановлено обставину щодо зміни сторонами умов Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 в частині розміру орендної плати, яка, починаючи з березня 2015 року, склала 4000,00 грн. щомісяця. При цьому вказаний факт відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги змінені умови спірного Договору в частині розміру орендної плати, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку зі щомісячної сплати орендної плати за користування спірним нежитловим приміщенням за Договором в розмірі 4000,00 грн. за період лютий 2016 р. - травень 2016 р. (27.05.16 р. включно), тобто до дати фактичної передачі орендованого майна орендодавцеві, факт якої, окрім того, підтверджено також рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.16 р. у справі № 910/4777/16, присудивши до стягнення 15 483,87 грн. відповідно (по 4000,00 грн. за лютий 2016, березень 2016, квітень 2016,та 3 483,87 грн. за травень 2016), та відмовивши позивачу у задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, присудивши до стягнення загалом 200 958,47 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач (апелянт) посилався на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 (п. 5.10, 5.13) між сторонами двосторонньо було узгоджено розмір орендної плати в розмірі 23 624,52 грн., який щомісячно підлягав коригуванню відповідно до зміни офіційного курсу НБУ гривні до долару США. В свою чергу, пунктом 14.3 Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 передбачено, що всі зміни, доповнення, додатки до нього мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками і є невід'ємною частиною договору, що також передбачено і приписами ст. 654 Цивільного кодексу України. Також, щодо посилань судом першої інстанції на обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.16 р. у справі № 910/4777/16, то апелянт вказував на те, що спірним періодом у наведеній справі був грудень 2014 - січень 2016 року включно, і обставини, наведені у вказаному рішенні, жодним чином не впливають на оцінку правовідносин сторін за спірний період у даній справі, а саме: з лютого 2016 по 27.05.2016.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/11818/16 розподілено для розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.11.2016.

30.10.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Так, відповідач вказував на те, що відповідач заперечує наявність боргу у заявленому розмірі, зазначаючи при цьому, що у жовтні 2014 року між сторонами досягнута згода про зміну розміру орендної плати за договором, відповідно до якої місячна орендна плата склала фіксовану суму у розмірі 4000,00 грн. без доларового еквіваленту. Доказом вказаних обставин вважає виготовлені та виставлені позивачем рахунки за оренду у розмірі 4000 грн. з печаткою позивача та підписом уповноваженої особи, а також акти наданих послуг за підписом сторін на вказану суму. Крім того, за твердженнями відповідача, факт існування додаткової угоди між сторонами про зменшення розміру орендної плати за даним договором встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі №910/4777/16.

Розпорядженням начальника відділу від 08.11.2016, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Корсакової Г.В., яка не є головуючим суддею, відповідно п.п. 2.3.25, 2.3.49 пункту 23 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11818/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2016, справу № 910/11818/16 передано на розгляд визначеної колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 справу № 910/11818/16 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гаврилюк О.М., розгляд справи вирішено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 08.11.2016.

В судовому засіданні 08.11.2016 оголошено перерву до 29.11.2016, а 29.11.2016 - до 01.12.2016.

29.11.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов розрахунок заборгованості за Договором оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014, згідно якого відповідач вказує, що розмір боргу складає 15 483,87 грн.

В судовому засіданні 01.12.2016 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.12.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване позивачем судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність прийнятого рішення нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.06.2014 між Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" (орендодавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди нерухомого майна № 59-117/06/2004 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування нерухоме майно - приміщення, конкретні розташування та характеристики якого визначені Додатком №1 до Договору та погоджено сторонами одночасно з цим договором, але у будь - якому випадку не пізніше моменту складання Акту прийому - передачі приміщення орендарю (Додаток № 2).

Як визначено преамбулою Договору та Додатком № 1 "Технічний стан приміщення, що передається в орендне користування" до Договору предметом оренди є нежитлове приміщення, загальною площею 1030,60 кв.м, що розташований на відмітці 0.000 (1 поверх) будівлі Торгово - розважального центру "ІНФОРМАЦІЯ_1", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Приміщення може використовуватися орендарем винятково для здійснення діяльності, обумовленої сторонами в Додатку № 5 до даного договору "Цільове призначення приміщення", що є його невід`ємною частиною (п. 1.2 Договору), а саме для катання на роликових ковзанах, також для продажу роликових ковзанів та аксесуарів, а також їх прокату.

Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, строки оренди та дії договору, умови передачі та повернення предмету оренди, ціну договору та порядок проведення розрахунків, умови зміни та дострокового припинення договору, відповідальність сторін тощо.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін.

Строк дії цього Договору починається з моменту, вказаного у п. 3.1 та триває в частині оренди приміщення до 17 червня 2015 року, а в частині проведення розрахунків між сторонами - до повного виконання ними взятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 3.2 Договору).

Вказаний Договір підписано представником орендодавця та орендарем особисто та скріплено печатками обох сторін.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до умов п. 4.1 Договору приміщення для проведення опоряджувальних робіт передається орендодавцем орендарю на підставі Акту допуску (Додаток № 3) згідно п. 1.3 цього Договору, за яким орендодавець зобов'язується після сплати орендарем гарантійного платежу згідно п. 5.5. цього Договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати відкриття надати останньому доступ до приміщення для проведення опоряджувальних робіт, що оформлюється актом допуску до приміщення, який є Додатком № 3 до договору та є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 4.2 Договору після проведення орендарем опоряджувальних робіт приміщення (з урахуванням опоряджувальних робіт) передається орендодавцем орендарю на підставі Акту прийому - передачі приміщення в орендне користування (Додаток № 2).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування приміщення загальною площею 1030,60 кв.м, яке знаходиться на відмітці 0.000 (перший поверх) будівлі Торгівельно-розважального центру "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується складеним та підписаним сторонами без зауважень Актом про приймання-передачу приміщення в оренду від 01.09.2014, згідно якого приміщення передається в технічному стані та на умовах згідно Договору оренди нерухомого майна № 59-17/06/2014 від 17.06.14 р. і не має будь - яких претензій до орендодавця. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст.764 Цивільного кодексу України).

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Крім того, відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що зі змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

При цьому доказів наявності укладених між сторонами угод щодо продовження строку дії спірного Договору в частині оренди нежитлового приміщення матеріали справи не містять. Водночас,як вірно встановлено місцевим господарським судом, заперечення сторін щодо фактичного користування спірним приміщенням після17.06.15 р. відсутні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з виснвоокм місцевого господарського суду про те, що відсутність заперечень з боку орендодавця щодо продовження строку дії Договору оренди та виходячи з приписів ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, за висновками суду спірний Договір слід вважати продовженим на таким самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором, а саме до 17.06.2016.

В свою чергу згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В свою чергу згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як визначено сторонами в п. 4.5 Договору повернення приміщення орендар зобов'язується здійснити із додержанням положень п.п. 2.3.10, 2.3.15 та п. 3.2 Договору.

Так, згідно п. 3.2 Договору після закінчення строку дії цього Договору сторони підписують Акт приймання - передачі (повернення) приміщення з оренди згідно положень п.п.4.5, 4.6 Договору.

Відповідно до п. 4.6 Договору орендар передає (повертає) орендодавцю приміщення не пізніше останнього дня його оренди; повернення приміщення орендарем орендодавцю оформлюється письмовим двостороннім Актом прийому - передачі (повернення) приміщення, який є невід'ємною частиною Договору. Приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі (повернення) приміщення.

Відповідно до Акту приймання - передачі (повернення) приміщення з орендного користування від 27.05.16р., підписаного орендодавцем та орендарем, орендар передав, а орендодавець прийняв з орендного користування приміщення загальною площею 1030,60 кв.м., що розташована в будівлі Торгово - розважального центру "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_2, на відмітці - 0.000 (перший поверх) в технічному стані та на умовах згідно спірного Договору за відсутності претензій орендодавця щодо технічного стану приміщення.

Тобто, виходячи з фактичних обставин справи приміщення перебувало у орендному користуванні відповідача до 27.05.16р. При цьому факт оренди нежитлового приміщення до вказаної дати відповідачем не заперечувався, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм місцевого господарського суду про те, що Договір оренди нежитлового приміщення № 59-17/06/2014 від 17.06.14 р. слід вважати припиненим з 27 травня 2016 року.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 2.1.5 Договору передбачений обов'язок орендодавця не пізніше 3-го числа місяця, наступного за звітним, складати і передавати орендарю щомісячні акти про надання послуг з оренди, податкові накладні.

Як зазначено в п. 5.2 Договору орендар зобов'язується щомісячно сплачувати орендодавцю орендну плату у розмірі та строк, визначені п. 5.8 - 5.15 цього Договору.

Орендна плата за цим Договором обчислюється виключно з вартості користування приміщенням, і не включає в себе будь - які інші додаткові послуги чи витрати, зокрема, компенсацію сплати земельного податку під будівлею, в якій розташоване приміщення (п.5.3 Договору).

Як визначено п. 5.16 Договору орендар зобов'язується сплачувати орендну плату авансом щомісяця в національній валюті України шляхом перерахування коштів у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, який передує розрахунковому.

Згідно п. 5.17 Договору оплата здійснюється на підставі письмових рахунків, виставлених орендодавцем. Якщо до настання зазначеного вище терміну сплати орендної плати відповідний рахунок не буде одержаний орендарем, останній у цей же строк сам повинен звернутися до орендодавця з метою одержання такого рахунку.

За умовами п. 5.10 Договору сторони станом на день підписання цього Договору встановили розмір щомісячної орендної плати у сумі 19695,44 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 3939,08 грн., разом 23 624,54 грн., що є еквівалентом 2009,67 доларів США за офіційним курсом НБУ на день підписання цього договору. При цьому, щомісячна орендна плата підлягає коригуванню відповідно до зміни офіційного курсу НБУ гривні до долару США (у порівнянні показника станом на день укладення цього договору до показника станом на день виставлення рахунку на оплату) (п.5.13 Договору).

Позивач у позові в обгрунтування позовних вимог зазначав про те, що в порушення умов Договору відповідач, починаючи з лютого 2016 року по 27 травня 2016 р., свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення в обумовлені Договором строки та у визначеному договором розмірі - належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду нежитлового приміщення за період з лютого 2016 року по 27.05.16 р. (включно), яка за розрахунком позивача складає 200 958,47 грн. і розрахована останнім з посиланням на п.5.10 Договору в редакції, чинній на момент підписання спірного Договору.

Окрім того позивач, надав копії рахунків на оплату орендної плати за Договором за вказаний спірний період, а саме: № 146 від 19.01.16р. на суму 49512,48 грн., № 310 від 19.02.16р. на суму 53180,40 грн., № 311 від 18.03.16р. на суму 53658,14 грн., № 312 від 19.04.16р. на суму 51215,97 грн., всього на загальну суму 200 958,47 грн., які були виставлені відповідачу для оплати наданих послуг.

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказував на те, що дійсний розмір заборгованості, з яким він погоджується, складає 15 483,87 грн. за період лютий 2016 р. - 27.05.2016. включно, і яка розрахована ним з урахуванням розміру орендної плати, визначеної згідно п. 5.10 Договору, в обґрунтування яких посилається на досягнуту сторонами у жовтні 2014 року згоду про зміну розміру орендної плати за Договором, відповідно до якої місячна орендна плата склала фіксовану суму у розмірі 4000,00 грн. без доларового еквіваленту. Крім того, за твердженнями відповідача, факт існування додаткової угоди між сторонами про зменшення розміру орендної плати за даним Договором встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі № 910/4777/16.

Оскаржуваним рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 позов задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" 15483,87 грн. боргу та 239,38 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог в сумі 15 483,87 грн. мотивовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі № 910/4777/16 встановлено обставину щодо зміни сторонами умов Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 в частині розміру орендної плати, яка, починаючи з березня 2015 року, склала 4000,00 грн. щомісяця. При цьому вказаний факт відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги змінені умови спірного Договору в частині розміру орендної плати, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку зі щомісячної сплати орендної плати за користування спірним нежитловим приміщенням за Договором в розмірі 4000,00 грн. за період лютий 2016 р. - травень 2016 р. (27.05.16 р. включно), тобто до дати фактичної передачі орендованого майна орендодавцеві, факт якої, окрім того, підтверджено також рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.16 р. у справі № 910/4777/16, присудивши до стягнення 15 483,87 грн. відповідно (по 4000,00 грн. за лютий 2016, березень 2016, квітень 2016, та 3 483,87 грн. за травень 2016), і відмовивши позивачу у задоволенні решти позовних вимог.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, зроблені без встановлення обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, що підтверджується наступним.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 вказаної статті).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

При цьому пунктом 14.3 Договору передбачено, що всі доповнення, зміни, додатки до даного договору мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками, і є невід'ємною частиною даного договору.

Так, дійсно, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.16р. у справі № 910/4777/16 за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 621 708,44 грн., яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, предметом дослідження у якій є Договір оренди нерухомого майна №59-17/06/2014 та правовідносини сторін, пов'язані з виконанням умов останнього в частині сплати орендної плати в період з вересня 2014 р. по січень 2016 р. (включно), позовні вимоги ПП "ВКФ "МАВА" задоволено частково та стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПП "ВКФ "МАВА" 55 268,56 грн. боргу, 829,03 грн. витрат по сплаті судового збору. У наведеному рішенні судом зроблено зокрема висновок про те, що в наявних рахунках позивача за період з грудня 2014 по січень 2016 призначення платежу визначене як оренда приміщення за відповідний повний місяць, при цьому рахунки, які були складені ПП "ВКФ "МАВА", судом оцінені як пропозиція позивача відповідачу змінити умови договору в частині розміру орендної плати, яку відповідач погодив шляхом оплати орендної плати у розмірі, визначеному рахунками. При цьому вказані рахунки є належними, в розумінні п. п. 14.3, 12.2, 5.17 Договору, документами, оформленими в письмовому вигляді і засвідченими в порядку, передбаченому умовами Договору.

На підставі викладеного, судом першої інстанції під час розгляду даної справи № 910/11818/16 з посиланням на припис статті 35 Господарського процесуального кодексу України зроблено висновок про те, що суд вважає встановленою рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі № 910/4777/16 обставину щодо зміни сторонами умов Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 в частині розміру орендної плати, яка, починаючи з березня 2015 року, склала 4000,00 грн. щомісяця.

Проте, з вказаним висновком місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 (п. 5.10, 5.13) між сторонами двосторонньо було узгоджено розмір орендної плати в розмірі 23 624,52 грн., який щомісячно підлягав коригуванню відповідно до зміни офіційного курсу НБУ гривні до долару США.

В свою чергу, пунктом 14.3 Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 передбачено, що всі зміни, доповнення, додатки до нього мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками і є невід'ємною частиною договору, що також передбачено і приписами ст. 654 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України.

При цьому, частиною 5 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що ціна у господарському договорі, як істотна умова, визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Статтею 190 Господарського кодексу України визначено, що вільні ціни встановлюються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Таким чином, су апеляційної інстанції зазначає, що оскільки ціна оренди (орендної плати) між двома суб'єктами господарювання не відноситься до державних регульованих цін, і між позивачем та відповідачем відповідно до умов укладеного між сторонами Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 (п. 5.10, 5.13) двосторонньо було узгоджено розмір орендної плати в розмірі 23 624,52 грн. на місяць, який щомісячно підлягав коригуванню відповідно до зміни офіційного курсу НБУ гривні до долару США. При цьому, ні суду першої інстанції станом на момент винесення рішення, ні суду апеляційної інстанції на момент здійснення апеляційного провадження не було надано належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України укладення сторонами угоди, яка б встановлювала розмір орендної плати за спірний період саме в сумі 4000,00 грн./на місяць. Необхідність письмового узгодження між сторонами істотної умови договору - ціни, обумовлена як пунктом 14.3 Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014, яким передбачено, що всі зміни, доповнення, додатки до нього мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками і є невід'ємною частиною договору, так і приписами ст. 654 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що позивач заперечував досягнення між сторонами домовленостей у спрощений спосіб щодо зміни істотної умови договору, і за спірний період ним сформовані рахунки № 146 від 19.01.16р. на суму 49512,48 грн., № 310 від 19.02.16р. на суму 53180,40 грн., № 311 від 18.03.16р. на суму 53658,14 грн., № 312 від 19.04.16р. на суму 51215,97 грн., всього на загальну суму 200 958,47 грн., з урахуванням саме узгодженої ціни договору при його укладенні.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 5.16 Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 визначено, що орендар зобов'язується сплачувати оренду плату авансом щомісяця в національній валюті шляхом перерахування коштів у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, який передує розрахунковому, а пунктом 5.17 узгоджено, що оплата здійснюється на підставі письмових рахунків, виставлених орендодавцем; якщо до настання зазначеного вище терміну рахунок не буде одержано орендарем, останній у цей же строк сам повинен звернутися до орендодавця з метою одержання такого рахунку. При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення орендаря до орендодавця з вимогами про надання рахунку у зв'язку з неотриманням таких, а пунктом 5.16 чітко узгоджено строк оплати за погодженою сторонами формулою - пізніше 20 числа місяця, який передує розрахунковому.

Також, щодо посилань судом першої інстанції на обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.16 р. у справі № 910/4777/16, як на підставу досягнення між сторонами домовленостей про зміну істотної умови договору ціни і визначення її у розмірі 4000,00 грн., суд апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції в цій частині таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та є невірним, оскільки спірним періодом у наведеній справі був грудень 2014 - січень 2016 року включно, і обставини, наведені у вказаному рішенні, жодним чином не впливають на оцінку правовідносин сторін за спірний період у даній справі, а саме: з лютого 2016 по 27.05.2016. При цьому, обов'язковість обставин встановлених у рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.16 р. у справі № 910/4777/16, має значення для кваліфікації правовідносин сторін саме за період грудень 2014 - січень 2016 року включно, які були предметом розгляду у даній справі, і висновки суду у наведеній справі стосувались саме наведеного періоду. Спірним періодом у справі № 910/11818/16 є період з лютого 2016 по 27.05.2016, тобто інший період, правовідносини у який між сторонами підлягають оцінці судом при вирішенні спору в сукупності з іншими обставинами справи та перевірки їх належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за спірний період з лютого 2016 по 27.05.2016 жодних домовленостей між позивачем та відповідачем у порядку, визначеному умовами Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 та вимогами чинного законодавства (ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України) щодо зміни ціни договору (розміру орендної плати) - досягнуто не було, відповідач не наділений правами щодо односторонньої зміни істотної умови Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014 в частині зміни розміру орендної плати, у зв'язку з чим у відповідача наявний невиконаний обов'язок зі щомісячної сплати орендної плати за користування спірним нежитловим приміщенням за Договором виходячи з умов п. 5.10, п. 5.14, 5.16 Договору, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 200 958,47 грн. боргу з орендної плати за період лютий 2016 р. - травень 2016 р. (27.05.16 включно) - є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Факт існування додаткової угоди між сторонами про зменшення розміру орендної плати - відповідачем не доведений і судом апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду справи за спірний період - не встановлений.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно здійсненого судом апеляційної інстанції перерахунку розміру орендної плати згідно з п. 510, 5.14 Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014, загальний розмір суми заборгованості складає 206 767,80 грн., а саме: за лютий 2016 року- 49 506,20 грн. (1030,60 кв.м. х 22,93 грн. х (курс 2463,7118/1176,0444)), за березень 2016 року - 53 173,75 грн. (1030,60 кв.м. х 22,93 грн. х (2646,2253/1176,0444)), за квітень 2016 року - 53 651,44 грн. (1030,60 кв.м. х 22,93 грн. х (2669,9975/1176,0444)); за 27 днів травня 2016 року - 50 436,41 грн. (1030,60 кв.м. х 22,93 грн. х (2509,9995/1176,0444)), проте, суд апеляційної інстанції не виходячи за межі заявлених і розглянутих судом першої інстанції вимог, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в заявленому позивачем розмірі, а саме: 200 958,47 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 200 958,47 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення за період з лютого з 2016 по 27.05.2016.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, судом першої інстанції помилково визнано доведеними обставини, що мають значення для справи, зроблено висновки, які не відповідають матеріалам справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що згідно з п. 1-4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи з відповідача на користь позивача загалом 200 958,47 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення за період з лютого з 2016 по 27.05.2016, з відповідним покладенням судового збору за подачу позову на відповідача повністю.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 - підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи з відповідача на користь позивача загалом 200 958,47 грн. боргу за оренду нежитлового приміщення за період з лютого 2016 по 27.05.2016, з відповідним покладенням судового збору за подачу позову на відповідача повністю.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 - задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/11818/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (02225, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська , буд. 154, код 30023933) 200 958 (двісті тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 47 коп. боргу та 3 106 (три тисячі сто шість) грн. 77 коп. витрат зі сплати судового збору.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (02225, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська , буд. 154, код 30023933) 3 417 (три тисячі чотириста сімнадцять) грн. 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Гаврилюк

Ю.Л. Власов