Рішення № 63370890, 07.12.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.12.2016 Справа № 920/594/16Господарський суд Сумської області, у складі колегії суддів: головуючого судді Левченка П.І., судді Яковенка В.В., судді Костенко Л.А. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/594/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ», м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ», м. Суми,

про стягнення 16684503,87 грн.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 29.12.2015,

відповідача ОСОБА_2 за довіреністю № 83 від 23.03.2016.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 12257987,75 грн., пеню у розмірі 2126471,51 грн., інфляційні втрати у розмірі 261531,28 грн., 3 % річних у розмірі 149291,81 грн., 7 % штрафу у розмірі 1889221,52 грн., відповідно до укладеного між сторонами договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, а також витрати по сплаті судового збору.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 12257987,75 грн., посилаючись на підписання сторонами спільних протокольних рішень: № 1981/у від 18.09.2015 року, № 2143/у від 19.10.2015 року., № 215/у від 21.01.2016 року, № 532/у від 17.02.2016 року, № 974/у від 18.03.2016 року, № 1255/у від 18.04.2016 року, № 1596/у від 20.05.2016 року, № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року, якими сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за послуги з транспортування газу. Погашення заборгованості по договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року шляхом проведення взаєморозрахунків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій» відбулося згідно вищезазначених протокольних рішень.

У зв`язку з погашенням суми основного боргу, відповідач вважає, що немає підстав у стягненні з нього на користь позивача штрафних санкцій, зокрема пені, 3 % річних та 7 % штрафу, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Представник позивача у письмових запереченнях на відзив відповідача зазначає, що погашення відповідачем суми основного боргу здійснювалося після звернення позивача до суду з даним позовом. Сторони договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року не вносили змін до його умов в частині виконання відповідачем грошових зобовязань з оплати послуг з транспортування природного газу, а також не визначали, що відповідач здійснює розрахунки за цим договором виключно шляхом оформлення спільних протокольних рішень відповдно до постанови постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій».

А тому позивач вважає, що умови укладеного між сторонами договору в частині порядку проведення відповідачем розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами залишаються чинними.

Також представник позивача зазначає, що оскільки стронами не вносилися зміни до вищезгаданого договору ні відносно строків виконання відповідачем грошового зобовязання за договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, ні щодо порядку здійснення розрахунків, то у звязку з порушенням відповідачем його зобовязання щодо оплати наданих йому послуг протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року в сумі 12257987,57 грн., позивач правомірно нарахував відповідачеві пеню в сумі 2126471,51 грн. за кожний з періодичних платежів, починаючи з моменту виникнення прострочення, протягом періоду прострочення, що не перевищує шести місяців, штраф у сумі 1889221,52 грн. від суми боргу за зобовязаннями, прострочення по яким тривало понад 30 днів, 3 % річних від простроченої суми, рорахованих за фактичний період прострочення за кожним з періодичних платежів в сумі 149291,81 грн. та інфляційні втрати в сумі 261531,28 грн., розраховані за фактичний період прострочення за кожним з періодичних платежів.

Представник відповідача у письмовому правовому обґрунтуванні своєї позиції по справі просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає, що підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, які, в силу положень договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, мають перевагу перед положеннями цього договору, їх сторони, в тому числі позивач, погодили порядок і строки погашення заборгованості, а тому безпідставними є твердження позивача про порушення відповідачем строків оплати, що передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, пені та 7 % штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за вказаним договором.

Також представником відповідача було подано до суду для долучення до матеріалів справи копії платіжних доручень з оплати, які були здійснені на виконання спільних протокольних рішень та постанови ВГСУ з розгляду аналогічних справ.

Представник позивача подав суду 12.10.2016 року письмові пояснення на вимогу суду про надання розрахунку суми інфляційних втрат, пені та річних за прострочення відповідачем розрахунків здійснених за рахунок власних коштів, в якому зазначає, що викладені обставини в позовній заяві підтверджують правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення пені, 3 % річних, 7 % штрафу та інфляційних збитків. Надані до матеріалів справи відповідні розрахунки пені, 3 % річних, 7 % штрафу та інфляційних збитків позивач вважає вірними та правомірними.

А тому, представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача підтримує свої заперечення і просить суд відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до укладеного між сторонами договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року (далі - договір), позивач зобовязувався надати відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій, а відповідач зобовязувався сплатити за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у строки та у порядку, передбаченому умовами цього договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пyнкту 5.1 договору розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що тарифи, визначенні в пункті 5.1 договору, є обовязковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами договору.

Згідно абзацу 2 пункту 11.1 договору, договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Пунктами 3.1 та 3.4 договору встановлено, що послуги з транспортування газу магістральними газопроводами оформляються відповідачем і позивачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, які є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника (відповідача) з Газотранспортним підприємством (позивачем).

Згідно пункту 5.4 договору, вартість фактично наданих позивачем відповідачу послуг за звітний місяць визначається на підставі акту наданих послуг.

Позивач зазначає, що факт надання ним протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року послуг відповідачу за договором підтверджується належно оформленими актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а саме: № 07-15-1506000180/Н036 від 31.07.2015 року за липень 2015 року на загальну суму 1235319,64 грн.; № 08-15-1506000180/Н036 від 31.08.2015 року за серпень 2015 року на загальну суму 1307954,38 грн.; № 09-15-1506000180/Н036 від 30.09.2015 року за вересень 2015 року на загальну суму 1254143,58 грн.; № 10-15-1506000180/Н036 від 31.10.2015 року за жовтень 2015 року на загальну суму 2941490,05 грн.; № 11-15-1506000180/Н036 від 30.11.2015 року за листопад 2015 року на загальну суму 4011521,72 грн.; № 12-15-1506000180/Н036 від 31.12.2015 року за груень 2015 року на загальну суму 5624617,25 грн.; № 01-16-1506000180/Н036 від 31.01.2016 року за січень 2016 року на загальну суму 13096653,74 грн.; № 02-16-1506000180/Н036 від 29.02.2016 року за лютий 2016 року на загальну суму 8486512,13 грн. та № 03-16-1506000180/Н036 від 31.03.2016 року за березень 2016 року на загальну суму 7898583,67 грн.

Вартість наданих позивачем послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року була визначена з урахуванням тарифів, встанвовлених постановами НКРЕ КП «Про встановленн загального тарифу на траспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та газорозподільними трубопроводами, постачання природного газу» від 30 червня 2015 року № 1888, від 24 вересня 2015 року № 2383, від 29 грудня 2015 року № 3159.

Пунктом 5.5 договору визначено, що оплата послуг за транспортування природного газу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватись транспортування газу. Відповідач самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані послуги у звітному місяці проводиться відповідачем до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він виконуючи взяті на себе зобовязання, протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року протнаспортував природний газ для відповідача загальним обсягом 241079,716 тис. м3 на загальну суму 45856796,16 грн. (включно з ПДВ), а відповідач порушив взяті на себе зобовязання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у звязку з чим останньому нараховано пеню відповідно до пункту 7.2 договору, інфляційні збитки та 3 % річних.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач вказує на те, що укладаючи спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, позивач фактично погодився на зміну умов договору в частині порядку, умов та строків проведення розрахунків.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши наявні в матеріалах докази, правовідносини сторін, судом встановлено наступне.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обовязок субєктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 цього ж Кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 зазначеного Кодексу передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Вимогами позивача у даній справі, з посиланням на положення статей 526, 530, 536, 612, 625, 953 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, та на неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, щодо повного та своєчасного розрахунку за надані послуги з транспортування природного газу, є стягнення з останнього 12257987,75 грн. заборгованості щодо оплати наданих протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року послуг з транспортування природного газу, а також 2126471,51 грн. пені, 1889221,52 грн. штрафу, 149291,81 грн. 3% річних

Разом з тим, між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», відповідно до вимог Постанови КМУ від 11.01.2005р. № 20 укладено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний га та теплопостачання, а саме: № 1981/у від 18.09.2015 року, № 2143/у від 19.10.2015 року., № 215/у від 21.01.2016 року, № 532/у від 17.02.2016 року, № 974/у від 18.03.2016 року, № 1255/у від 18.04.2016 року, № 1596/у від 20.05.2016 року, № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року (а.с. 132-156), якими фактично сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, ним протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року надано відповідачу послуги з транспортування природного газу на загальну суму 45856796,16 грн. (включно з ПДВ).

У свою чергу, на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом відповідач за отримані послуги розрахувався лише частково, у звязку з чим, станом на 31.05.2016 року сума основного боргу відповідача перед позивачем складала 12275987,75 грн.

При чому, розрахунок за надані послуги на суму 25033129,92 грн. відповідач здійснив - за рахунок коштів, отриманих на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, а саме: № 1981/у від 18.09.2015 року, № 2143/у від 19.10.2015 року, № 215/у від 21.01.2016 року, № 532/у від 17.02.2016 року, № 974/у від 18.03.2016 року, № 1255/у від 18.04.2016 року та № 1596/у від 20.05.2016 року.

Водночас, після порушення провадження у даній справі, відповідачем, на підставі спільних протокольних рішеннь № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог Постанови КМУ від 11.01.2005р. № 20, укладених між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», позивачу перераховано згідно платіжного доручення № 14 від 22.06.2016 року (оплачено 24.06.2016) кошти у розмірі 3500000,00 грн. та згідно платіжного доручення № 15 від 24.06.2016 року (оплачено 30.06.2016) кошти у розмірі 10476349,02 грн. за послуги з транспортування газу, надані у липні-грудні 2015 року та січні-березні 2016 року.

Укладаючи спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на надання пільг, субсидій і компенсацій населенню, позивач і відповідач керувалися не умовами договору, а спеціальними нормативно-правовими актами, якими передбачається процедура розрахунку і надання населенню не тільки теплової енергії, а і пільг, субсидій та компенсацій на оплату тепло-, водопостачання, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, наказом Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688, яким затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Порядку, проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженогонаказом Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688, цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20. Розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку. Схеми розрахунків узгоджують відповідні департаменти фінансів спільно з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг). Відповідні органи Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) контролюють проведення розрахунків від початку розрахунків до зарахування податків до Державного бюджету України або на рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно з пунктів 2.1 - 2.3 вищевказаного Порядку постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг), які виявили бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку, складають щомісяця до 10 числа з розпорядниками коштів акти звіряння, а в разі проведення відповідних розрахунків з попередньої оплати ресурсів (товарів, послуг) на строк не більше одного місяця постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг) визначають договірну величину споживання ресурсів (товарів, послуг), про що укладають відповідний договір з розпорядниками коштів. Один примірник акта звіряння або договору надається місцевому фінансовому органу для складання зведеного реєстру актів звіряння або договорів. Зведені реєстри актів звіряння або договорів підписуються керівниками місцевих фінансових органів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг) та надаються відповідним департаментам фінансів. Відповідні департаменти фінансів узагальнюють отримані дані та подають їх щомісяця до 20 числа Державній казначейській службі України (далі - Казначейство України) та відповідним головним управлінням Державної казначейської служби України в областях, місті Києві (далі - головні управління Казначейства) у формі узгоджених з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків разом з відповідними зведеними реєстрами актів звіряння або реєстрами договорів за підписами керівників відповідних департаментів фінансів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг).

Пунктом 2.6 зазначеного Порядку встановлено, що розпорядники коштів за рахунок отриманих субвенцій із загального фонду Державного бюджету України здійснюють розрахунки за природний газ, теплопостачання та електроенергію шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг), відкриті в органах Казначейства, в разі проведення розрахунків за електроенергію на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, відкриті в уповноваженому банку.

Відповідно до пункту 7 Порядку, для проведення розрахунків відповідно до цього Порядку всі учасники відкривають рахунки в органах Казначейства, крім енергопостачальних компаній, державного підприємства «Енергоринок», які проводять розрахунки за спожиту електроенергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку. Розрахункове обслуговування цих рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб'єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Таким чином, підписавши спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України у справах: № 908/2215/15-г від 15.12.2015 року, № 922/364/15 від 15.10.2015 року, № 907/216/16 від 29.11.2016 року, № 926/502/16 від 22.11.2016 року, а також у постановах Верховного Суду України: № 5011-35/1272-2012-42/527-2012 від 09.09.2014 року, № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 від 09.09.2014 року, № 917/2519/14 від 23.09.2015 року та № 927/1733/14 від 11.11.2015 року.

Стосовно доводів позивача про те, що сторони договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, не вносили зміни до його умов в частині виконання відповідачем грошових зобовязань з оплати послуг по транспортуванню природного газу, а також не визначали, що останній здійснює розрахунки за вказаним договором виключно шляхом оформлення спільних протокольних рішень відповідно до вимог Постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 року, суд зазначає про наступне.

Відповідно до сттатті 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно статті 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність субєктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій субєктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З огляду на це, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, шляхом прийняття, зокрема, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, згадану вище Постанову КМУ № 20 від 11.01.2005 року.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобовязання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому, при визначенні обсягу грошових зобовязань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на таке, оформлення та підписання документів, зокрема, таких як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Станом на момент розгляду зазначеної справи у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року.

Зі змісту вищевказаних спільних протокольних рішень вбачається, що розрахунки між сторонами, проведені на підставі спільних протокольних рішень здійснювались в межах договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та були одночасно процедурою погашення зобовязань відповідача з остаточної оплати вартості поставленого природного газу у визначеному місяці в розмірі отриманих за спільним протокольним рішенням сум пільг і субсидій населенню. Тобто, підписання сторонами спільних протокольних рішень і виконання їх положень, а також положень Постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, Наказу Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», Державного казначейства України від 03.02.2009 № 55/57/43, свідчить, що сторони фактично погодились, що оплата послуг за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року відбувається шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного спільного протокольного рішення.

Таким чином, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків та підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, тому для застосування санкцій у вигляді пені та інших наслідків порушення грошового зобовязання необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, відповідно до пунктів 15, 16 яких сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору, та поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями.

Вищевказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 30.09.2014 року у справі № 5011-35/1534-2012-42/553-2012, від 16.09.2014 року у справі № 5011-42/1230-2012-69/542-2012, правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постановах від 19.01.2016 року № 922/4596/15, від 15.12.2015 року № 908/2215/15-г.

Враховуючи наведені обставини, провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 12257987,75 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у звязку зі сплатою відповідачем цієї частини боргу згідно спільних протокольних рішень № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог Постанови КМУ від 11.01.2005р. № 20, укладених між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України».

Судом встановлено, що прострочення оплати на умовах договорів про організацію взаєморозрахунків та на умовах спільних протокольних рішень відповідачем не допущено.

На підставі викладеного, суд вважає неправомірними та необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних збитків, 3% річних, які нараховані виходячи з суми основного боргу в розмірі 12257987,75 грн. за липень-грудень 2015 року та січень-березеннь 2016 року, оскільки оплата вказаної суми вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року була здійснена на умовах спільних протокольних рішень, без прострочення виконання грошового зобовязання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Таким чином, для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобовязання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобовязання.

Відповідно до частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, встановлено що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення повязане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобовязання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобовязання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого статтею 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: 1) якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; 2) якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; 3) якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, повязаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі № 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі № 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі № 3-11 гс11.

Так, правовідношення в якому відповідач зобовязаний оплатити надану послугу грошима, а позивач має право вимагати від замовника відповідної оплати є грошовими зобовязаннями, а отже до них не може бути застосовано приписи частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Пунктом 5.2 спільних протокольних рішеннь встановлено що вони набирають чинності з моменту їх підписання всіма сторонами і діють до повного виконання сторонами зобовязань за спільним протокольним рішенням.

Таким чином, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 і 7.3 договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року та наслідків порушення грошового зобовязання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених протокольними рішеннями, які діяли на момент розгляду справи.

Враховуючи усе вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних збитків та 7 % штрафу задоволенню не підлягають, оскільки, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року та прострочення їх оплати на умовах спільних протокольних рішень відповідачем не допущено.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на все вищевикладене, провадження у справі в частині позовних вмог позивача щодо стягнення суми основного боргу підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних збитків та 7 % штрафу задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю їх нарахування.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 54858,18 грн. пропорційно позовним вимогам щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних збитків та 7 % штрафу покладаються на позивача, у звязку з відмовою у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 151841,82 грн. пропорційно позовним вимогам щодо стягнення з відповідача основного боргу, у звязку з припиненням провадження у двній справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України підлягають поверненню позивачеві відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», яким передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у звязку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

На підставі усього вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В частині позовних вимог щодо стягнення 12257987,75 грн. основного боргу провадження у праві припинити.

2. В частині позовних вимог щодо стягнення 2126471,51 грн. пені, 261531,28 грн. інфляційних втрат, 149291,81 грн. 3 % річних та 1889221,52 грн. штрафу відмовити.

Повне рішення складено 13.12.2016.

Головуючий суддя П.І. Левченко

Суддя В.В. Яковенко

Суддя Л.А. Костенко