Рішення № 63370393, 08.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2016Справа № 910/17673/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом Державної екологічної інспекції у м. Києві (далі - Інспекція) до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства "Київський крематорій" (далі - Підприємство) про стягнення 78 362,46 грн.,

за участі представників:

позивача: Супрун Л.А. за довіреністю від 22 липня 2016 року № 2716-07/09,

відповідача: Чехоєвої Н.М. за довіреністю від 18 серпня 2016 року № 304,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2016 року Інспекція звернулася до Господарського суду міста Києва з вказаною позовною заявою, пославшись на те, що за результатами проведеної планової перевірки 21 березня 2016 року було складено акт № 05/156а, в якому зафіксовано здійснення Підприємством у період з 24 січня 2014 року по 17 березня 2014 року наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу. Оскільки внаслідок порушення вимог чинного природоохоронного законодавства відповідачем завдано збитки державі в розмірі 78 362,46 грн., позивач, посилаючись на статті 1166 та 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив стягнути з Товариства вказану суму.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2016 року порушено провадження у справі № 910/17673/16. Розгляд даної справи призначено судом на 27 жовтня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27 жовтня 2016 року відклав розгляд справи на 17 листопада 2016 року.

У судовому засіданні 17 листопада 2016 року було оголошено перерву до 24 листопада 2016 року.

Ухвалою суду від 24 листопада 2016 року суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та оголосив у судовому засіданні перерву до 8 грудня 2016 року. Крім того, суд на підставі статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викликав у судове засідання посадову особу Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища (далі - Департамент) для дачі пояснень по суті справи.

Під час судового засідання 8 грудня 2016 року представник Інспекції просив позов задовольнити в повному обсязі, пославшись на обставини та факти, викладені в позові та письмових поясненнях.

Представник Підприємства просив у задоволенні позову відмовити, пославшись на викладені у відзиві на позов та додаткових запереченнях обставини.

Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища посадову особу для участі в судовому засіданні не направив, будь-яких клопотань чи пояснень по суті справи також не надав.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників Інспекції та Підприємства, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2016 року Інспекцією було направлено на адресу Підприємства повідомлення про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 5 лютого 2016 року № 418-05/08.

За результатами вказаної перевірки, проведеної на Підприємстві у період з 2 березня 2016 року по 21 березня 2016 року, Інспекцією було складено акт № 05/156а, в якому, зокрема, зафіксовано, що з 24 січня 2014 року по 17 березня 2014 року відповідачем здійснено викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел без відповідного дозволу. Також позивачем складено припис № 05/79п від 21 березня 2016 року із зазначенням дій, які підлягають обов'язковому виконанню Підприємством у встановлені строки.

У зв'язку зі встановленим порушенням Інспекцією було складено протокол про адміністративне правопорушення № 00822 від 21 березня 2016 року.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 21 березня 2016 року провідного інженера з охорони навколишнього природного середовища Підприємства (громадянина ОСОБА_3.) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн.

За розрахунком Інспекції розмір завданих державі збитків внаслідок порушення відповідачем вимог чинного природоохоронного законодавства становить 78 362,46 грн., про сплату яких позивач направляв Підприємству претензію № 62 від 18 травня 2016 року. Проте грошові кошти від відповідача так і не надійшли.

Заперечуючи проти даного позову, Підприємство в своєму відзиві та поясненнях посилалося на те, що ним завчасно ще до закінчення дії попереднього дозволу направлено в Департамент відповідні документи на отримання нового, проте такий дозвіл вчасно видано не було з незалежних від нього причин. У зв'язку з цим здійснення викидів в указаний період без дозволу відбулось за відсутності вини Підприємства.

На підтвердження даних обставин відповідач надав копію поданого до Департаменту листа від 19 грудня 2013 року № 19/2 із вхідною відміткою останнього № 064/9995 від 20 грудня 2013 року, в якому містилося прохання зареєструвати звіт по інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також лист Департаменту № 064-198 від 13 січня 2014 року щодо реєстрації вищевказаного звіту у відповідності з Інструкцією про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства екологічної безпеки України від 10 лютого 1995 року № 7.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 153 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання.

Частиною 6 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 302 затверджено Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи.

Згідно з пунктами 2, 3, 4 вказаного Порядку дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Дозвіл видається суб'єкту господарювання на підставі поданих документів безоплатно на строк не менш як п'ять років (для суб'єктів господарювання, що належать до першої групи) за формою, встановленою Мінприроди.

Відповідно до пункту 8 даного Порядку орган, який видав дозвіл, протягом 30 календарних днів розглядає заяву та документи на отримання дозволу і у разі відсутності зауважень видає дозвіл. У разі наявності зауважень документи повертаються суб'єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням терміну повторного подання.

Судом встановлено, що виданий Департаментом 23 січня 2009 року Підприємству дозвіл № 8036100000-025 припинив свою дію 23 січня 2014 року, у зв'язку з чим відповідач у період з 24 січня 2014 року по 17 березня 2014 року, тобто до дати отримання нового дозволу, здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу, що було встановлено Інспекцією за результатами планової перевірки на Підприємстві.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач завчасно - 19 грудня 2013 року, направив до Департаменту відповідні документи для отримання нового дозволу, тобто, з урахуванням встановленого Порядком 30-денного строку, вказаний дозвіл мав бути виданий Підприємству 19 січня 2014 року.

Однак, Департаментом дозвіл № 8036100000-10071 був виданий відповідачу із значною затримкою - лише 18 березня 2014 року. Доказів невідповідності поданих Підприємством документів вимогам Порядку та їх повернення для усунення порушень матеріали справи не містять.

За приписами статті 33 Закону відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря несуть особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону.

Статтею 34 Закону передбачено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Особливості застосування цивільної відповідальності визначені у статті 69 цього Закону, згідно з якою шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Частиною 1 статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

Водночас частиною 2 вищевказаної статті встановлено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного суду України від 28 січня 2015 року в справі № 3-210гс14, яка відповідно до норм статті 11128 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, факт здійснення Підприємством викидів у атмосферне повітря забруднюючих речовин без відповідного дозволу може бути підставою для покладення на нього відповідальності в разі обов'язкового встановлення наявності вини в його діях.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що Інспекцією не доведено належними та допустимим доказами всіх необхідних складових, з якими законодавець пов'язує можливість покладення на відповідача обов'язку відшкодувати шкоду, а саме: вини Підприємства та причинно-наслідкового зв'язку між його діями та шкодою.

Одночасно судом встановлено, що дії Підприємства навпаки були направлені на завчасне отримання нового дозволу на викиди, для чого ним своєчасно подані Департаменту відповідні документи. Однак в установлений чинним законодавством 30-денний строк такий дозвіл виданий йому не був з незалежних від відповідача причин. Будь-які докази щодо невідповідності поданих документів вимогам Порядку та спричинення цим затримки у видачі дозволу в матеріалах справи відсутні.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність у діях Підприємства вини та причинного зв'язку між його діями та завданими збитками, що виключає можливість покладення на відповідача обов'язку відшкодувати шкоду в порядку, визначеному статтею 1166 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Інспекцією не доведено всіх необхідних елементів для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати завдані збитки, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки в позові відмовлено, понесені у справі судові витрати відповідно до вимог статті 49 ГПК України залишаються за позивачем.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13 грудня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко