Постанова № 63368900, 06.12.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 р. Справа № 820/10483/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника позивача - ОСОБА_1

прокурора - Маматова М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної екологічної інспекції у Харківській області, заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2016р. по справі № 820/10483/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок"

до Державної екологічної інспекції у Харківській області, за участю Прокуратури Харківської області

про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранок", у травні 2014 року звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Харківський області про визнання протиправним та скасування пунктів 2,3,4,8,9,10,12,14,15 припису № 06-22-267 від 1 листопада 2013 року (далі Припис).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року адміністративний позов ТОВ "Ранок" задоволено в повному обсязі, визнано протиправним та скасовано вимоги пунктів 2,3,4,8,9,10,12,14,15 Припису та стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Ранок" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 73 грн. 08 коп.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.11.2014 року скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року та прийняв нову постанову про часткове задоволення позову: скасував вимоги пунктів 3,4,8,9,12, а також пункту 14 Припису у частині інвентаризації відходів. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.07.2016 року касаційну скаргу прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року було задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року скасовано, а адміністративну справу направлено на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

За результатами повторного розгляду справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок" - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано вимоги пунктів 3, 4, 8, 9, 14 припису Державної екологічної інспекції у Харківський області від 01.11.2013 року № 06-22-267, прийнятого щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державною екологічною інспекцією у Харківській області та заступником прокурора Харківської області подано апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, апелянти просять постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг апелянти, зокрема, посилаються на порушення судом першої інстанції приписів ст. 13, ст. 39 Закону України "Про екологічну експертизу", Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", п. 1.3 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2009 "Про затвердження Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства", ч. 2 ст. 3, ст. 4 Господарського кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015 № 867, п. п. 1, 2, 8, 9 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011, ст.ст. 2, 44, 46, 48, 49 Водного кодексу України, ст.ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, ст. 26 Закону України "Про відходи", ст. 11, ст. 159, ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи. Також апелянти вказують, що судом першої інстанції під час прийняття оскарженого рішення не надано оцінки та не прийнято рішення стосовно вимог пунктів припису 2, 10, 12 та 15, що є предметом спору та на законність яких звернуто увагу Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 06.07.2016 року.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та прокурора, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Під час судового розгляду справи встановлено, що у період з 17 по 30 жовтня 2013 року державний інспектор державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції Харківської області провів планову перевірку дотримання ТОВ «Ранок» вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої склав акт за № 1413/01-03/0611 на підставі якого було винесено Припис № 06-22-267 від 1 листопада 2013 року, яким ТОВ «Ранок» зобовязано:

1. розробити план оргтехзасобів по усуненню виявлених недоліків, з встановленням термінів та відповідальних виконавців, затвердити його відповідним наказом. Копію наказу і плану представити ДЕІ у Харківській області;

2. представити до Держекоінспекції інформацію стосовно кількості годин роботи джерел викидів забруднюючих речовин ТОВ «Ранок» по кожному джерелу викиду окремо (відповідно до табл. 2.2 звіту «Про проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин у атмосферу») в період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року, з 01.04.2011 року. по 30.09.2011 року; з 01.10.2011 року по 30.11.2011 року; з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року; з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року; з 01.07.2012 року по30.09.2012 року; з 01.10.2012 року по 30.11.2012 року; з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року; з 01.01.2013 року по 08.08.2013 року;

3. отримати позитивний висновок державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції;

4. не допускати використання автозаправної станції за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи;

5. укласти договір обовязкового страхування цивільної відповідальності субєктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на обєктах підвищено небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні обєкти та обєкти, господарська діяльність яких може привести до аварій екологічного та санітарно-епідемічного характеру;

6. встановити зони санітарної охорони першого поясу суворого режиму на двох резервних свердловинах (за адресою: с. Хрестище Красноградського району Харківської області);

7. забезпечення ведення журналу обліку води відповідно до затвердженої форми ПОД -12;

8. отримати спеціальний дозвіл (ліцензія) на користування надрами (підземні води);

9. не допускати забір води без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами);

10. представити до Держекоінспекції інформацію щодо кількості забраної води з артсвердловини у період з 08.08.2011 року по 31.08.2011 року, з 01.10.2013 року по 30.10.2013 року;

11. забезпечити подання звітності за формою 7-ГР (підземні води);

12. не допускати змішування відходів для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія;

13. здавати статистичну звітність за формою 1-відходи;

14. розробити паспортизацію та інвентаризацію відходів;

15. про хід виконання приписів надати звіт до інспекції.

На виконання вимог Припису позивач видав наказ №19/11/13 від 19 листопада 2013 року про вжиття заходів щодо:

- встановлення зони санітарної охорони першого поясу суворого режиму на двох резервних артсвердловинах;

- забезпечення ведення журналу обліку води відповідно до затвердженої форми ПОД 12;

- укладення договору обовязкового страхування цивільної відповідальності субєктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на обєктах підвищено небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні обєкти та обєкти, господарська діяльність яких може привести до аварій екологічного та санітарно-епідемічного характеру

- не допускати змішування відходів, забезпечення складання відходів в окремі ємності;

- розроблення паспортизації та інвентаризації відходів;

- забезпечення подання звітності форми 7-ГР (підземні води) та статистичної звітності за формою 1-відходи;

- отримання позитивного висновку державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції.

Як вважає позивач, і ці обставини знайшли своє підтвердження під час розгляду справи вимоги Припису, що містяться в пунктах 1, 5, 6, 7, 11, 13 виконано повністю.

З вимогами Припису, зазначеними в пунктах 2, 3, 4, 8, 9, 10, 12, 14, 15 позивач не погодився і оскаржив до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог щодо скасування вимоги пунктів 3, 4, 8, 9, 14 припису Державної екологічної інспекції у Харківський області від 01.11.2013 року № 06-22-267, прийнятого щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок", суд першої інстанції виходив з їх правомірності та обґрунтованості.

Відносно позовних вимог щодо скасування вимоги пунктів 2, 10, 12, 15 припису Державної екологічної інспекції у Харківський області від 01.11.2013 року № 06-22-267 судом першої інстанції рішення не прийнято та правова оцінка спірним правовідносинам у цій частині не надана.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.

Завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1992 року № 1264-ХІІ (далі - Закон № 1264-ХІІ), полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону № 1264-ХІІ державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено, що державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншими законами України.

Компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища визначено у статті 20-2 Закону № 1264-ХІІ. За змістом частини першої цієї статті сюди, з-поміж іншого, належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням <…> підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про екологічну та радіаційну безпеку; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов.

На виконання, зокрема, вимог Закону України № 1264-ХІІ, а також Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовищ України від 10.09.2008 року №464 затверджено Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства (далі - Порядок №464).

Згідно з пунктами 4.13 та 4.23 цього Порядку за результатами проведеної планової або позапланової перевірки, в тому числі спільно з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається уніфікований акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містить перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), залежно від ресурсу, що перевірявся.

На підставі акта, який складено за результатами перевірки, протягом п'яти днів з дня її завершення, у разі виявлення порушень вимог природоохоронного законодавства складається припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини восьмої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) приписом є обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Відповідно до п. 4.29 Порядку № 464 контроль за виконанням приписів, наданих за результатами перевірки, здійснює орган Держекоінспекції, який видав припис. Контроль за виконанням приписів, наданих за результатами перевірки проведеної Державною екологічною інспекцією, може бути покладено на орган Держекоінспекції відповідної території.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 877-V невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

Із наведеного нормативного регулювання видно, що контроль за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів покладено на Держекоінспекцію та її територіальні органи. З цією метою вони в межах своїх повноважень та у визначеному законодавством порядку проводять перевірки, з-поміж іншого, суб'єктів господарювання на предмет дотримання вимог природоохоронного законодавства та видають приписи про усунення виявлених порушень, якщо такі є. Припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища є обов'язковим до виконання. У разі його невиконання до суб'єкта господарювання можуть бути застосовані штрафні санкції відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 2 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 Товариству з обмеженою відповідальністю «РАНОК» приписано протягом 20 днів після отримання припису представити до Держекоінспекції інформацію стосовно кількості годин роботи джерел викидів забруднюючих речовин ТОВ «РАНОК» по кожному джерелу викиду окремо (відповідно до табл. 2.2 звіту «Про проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин у атмосферу») в період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р.; з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р., з 01.04.2011 р. по 30.09.2011 р.; з 01.10.2011 р. по 30.11.2011 р.; з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.; з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р.; з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р.; з 01.07.2012 р. по30.09.2012 р.; з 01.10.2012 р. по 30.11.2012 р.; з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р.; з 01.01.2013 р. по 08.08.2013 р.

Відповідно до п. д ч.1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить одержання безоплатно в установленому порядку необхідних для виконання покладених на нього завдань інформації, документів і матеріалів від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, фізичних осіб.

Відповідно до п. 6.2 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 454/2011 Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України «Про охорону атмосферного повітря».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік, забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок, забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин.

Отже, приписами чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства передбачено обов'язок підприємств, установ, організацій, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря та вести їх постійний облік

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження виконання п. 2 Припису було надано до Держеконінспекції інформацію стосовно кількості годин роботи джерел викидів за періоди з 01.12.2010 року по 08.08.2013 року.

Тобто, матеріали справи містять докази виконання позивачем п. 2 Припису (а.с.152-154), а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування п. 2 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267.

Пунктом 10 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 ТОВ «РАНОК» приписано представити протягом 20 днів після отримання припису до Держекоінспекції інформацію щодо кількості забраної води з артсвердловини у період з 08.08.2011 р. по 31.08.2011 р.; з 01.10.2013 р. по 30.10.2013 р.

Відповідно до п. 7 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Таким чином, вказаними приписами передбачено обов'язок водокористувачів здійснювати облік забору та використання вод.

Під час судового розгляду справи встановлено, що свій обов'язок як водокористувача щодо здійснення обліку забору та використання вод позивач фактично теж виконав, свідченням чого є наданий ним журнал обліку використання води ТОВ «Ранок».

Таким чином, припис відповідача щодо зобов'язання позивача надати інформацію щодо кількості забраної води з артсвердловини є обґрунтованим та виконаним на час розгляду справи позивачем, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування п. 10 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктами 3, 4 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 Товариству з обмеженою відповідальністю "РАНОК" приписано отримати у строк до 01.02.2014 року позитивний висновок державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції та не допускати використання автозаправної станції за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи.

Згідно ст. ст. 27, 28 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районної планіровки;

в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

г) документація по створенню нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище;

е) документація щодо генетично модифікованих організмів, що призначаються для використання у відкритій системі.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення.

Державна екологічна експертиза проводиться відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу» №45/95-ВР від 09.02.1995 року (далі Закон №45/95-ВР)

Частиною другою статті 14 Закону № 45/95-ВР передбачено, що відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №45/95-ВР здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Такий перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 року №808 «Про затвердження переліку видів діяльності та обєктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку». Одним із таких обєктів, відповідно до пункту 21 названого Порядку, є автозаправні станції та комплекси, а також автогазонаповнювальні компресорні станції, автомобільні газозаправні станції зрідженого газу.

Суд першої інстанції, скасовуючи Припис в цій частині, виходив із того, що відсутність на території паливно-роздавальних колонок та технологічного майданчика виключає віднесення даного об'єкта до автозаправної станції. За таких обставин не має підстав для отримання позитивного висновку екологічної експертизи на розміщення АЗС.

Відповідно до Договору оренди пайового майна від 01 січня 2007 року, за яким директору ТОВ «Ранок» було передано в оренду пайове майно. Згідно з Додатком 3 до Договору оренди в останньому міститься перелік основних засобів, що передані в оренду. У вказаному переліку знайшли своє відображення: склад ПММ, що введений в експлуатацію в січні 1968 року; очищувач ПММ та резервуари для пального.

Отже, як вбачається з Договору оренди, вищезазначені засоби були передані ТОВ «Ранок» в користування являються комплексами, що призначені лише для зберігання палива, але технічних засобів за допомогою яких би можна було здійснювати саме заправлення автомобілів не було передано ТОВ «Ранок». За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що склад ПММ, очищувач ПММ та резервуари для пального не являються автозаправною станцією, а відтак ТОВ «Ранок» не потрібно отримувати позитивний висновок державної екологічної експертизи.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Метою екологічної експертизи, відповідно до статті 4 Закону України «Про екологічну експертизу» є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

В розумінні наведених вище положень Закону України «Про екологічну експертизу», Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 року №808 «діючими» обєктами підвищеної небезпеки є такі, що фактично існують і які з огляду на своє призначення можуть спричинити негативні наслідки для навколишнього природного середовища.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 року № 808 затверджено перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, до якого включені автозаправні станції.

Згідно з пунктом 1.2 Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженої наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 06.12.2005 року № 376, автозаправна станція - комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

Цією ж нормою передбачено, що паливозаправний пункт - автозаправна станція, яка розташована на території підприємства і призначена для заправлення автотранспорту, який належить підприємству.

Як свідчать матеріали справи, позивачем укладено договір страхування цивільної відповідальності субєктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на обєктах підвищеної небезпеки №5011/227/000007 від 20.11.2013 року (ними за цим договором є пальне (бензин А-92 і дизпаливо, яке зберігається в резервуарах, розташованих за адресою, де ТОВ «Ранок» здійснює господарську діяльність).

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» в Україні здійснюються такий вид обов'язкового страхування - страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру.

Такий договір, позивач уклав на виконання вимоги пункту 5 Припису, який як і оскаржені пункти 3, 4 Припису, виставлені у звязку з тим, що розташована на належній позивачу території «автозаправна станція» є обєктом підвищеної небезпеки.

Під час судового розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами у справі, що на території ТОВ "Ранок" знаходиться склад ПММ, що складається з 10 одиниць паливних ємкостей, вказана інформація підтверджується також актом перевірки № 1413/01-03/06-11.

Станом на час проведення перевірки вказані ємкості містили паливо-мастильними матеріалами, що не заперечувалось представником позивача.

Станом на момент розгляду справи, згідно пояснень представника позивача ємності вже не містили ПММ.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що дані ємності є установкою для зберігання та відпуску нафтопродуктів та є комплексом відпуску нафтопродуктів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що об'єкт становить підвищену екологічну небезпеку та може спричинити негативні наслідки для навколишнього середовища, отже потребує висновку державної екологічної експертизи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність вимог п.п. 3, 4 Припису щодо необхідності отримати ТОВ "Ранок" позитивного висновку державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції та не допускати використання автозаправної станції за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи

Стосовно вимог пунктів 8, 9 Припису про отримання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами (підземні води) та недопущення забору води без спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), колегія суддів зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи встановлено, що об'єми води, яку використовує позивач для своїх потреб з розрахунку на добу, встановлені у Дозволах на спеціальне водокористування від 8 квітня 2011 року та від 18 квітня 2014 року.

Відповідно до цих дозволів дозволений обєм води становить 42,24 м. куб./добу та 30,95 м. куб./добу відповідно, тобто менше ніж 300 м. куб/добу. Згідно з тими ж Дозволами на спеціальне водокористування забір води позивач здійснював для розведення великої рогатої худоби, вирощування зернових та технічних культур.

Скасовуючи Припис в цій частині суд першої інстанції, з посиланням на положення статей 19, 23 Кодексу України про надра, Закону України "Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" № 867-VIII від 08.12.2015, зазначив, що обовязковою умовою видобування землевласниками і землекористувачами без спеціальних дозволів підземних вод є використання води для власних господарсько-побутових потреб за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

З огляду на те, що обєми води, яку використовує позивач і які встановлено у Дозволах на спеціальне водокористування від 8 квітня 2011 року та від 18 квітня 2014 року, не перевищують 300 м. куб/добу, а також зважаючи на цільове використання води, зазначене у цих дозволах (задоволення господарсько-питних потреб), отримувати спеціальний дозвіл (ліцензії) на використання надрами (підземними водами), на думку суду першої інстанції, не потрібно.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до Водного кодексу України (далі - ВК) підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 ВК містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 ВК водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44, стаття 49 ВК).

Статями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Статтею 23 зазначеного Кодексу закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття «господарсько-побутові потреби».

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби».

Отже, видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування надрами - при використанні підземних вод за умови неперевищення продуктивності забору води в обсязі 300 кубічних метрів на добу - мають право суб'єкти господарювання тільки для власних господарсько-побутових потреб, а видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 червня 2015 року (справа № 813/5179/13-а).

Колегія суддів зазначає, що оскільки забір води позивач здійснював не лише для задоволення своїх господарсько-побутових потреб, але й виробничих, тобто у звязку зі здійсненням господарської діяльності (розведення великої рогатої худоби), відповідно - отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) є обовязковим.

Відповідних висновків дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 06.07.2016 року скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, однак в порушення вимог ч. 5 ст. 227 КАС України, не були враховані судом першої інстанції при розгляді справи.

Також суд першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" № 867-VIII від 08.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016 року та якого не існувало на час виникнення спірних правовідносин та вчинення позивачем відповідного порушення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірними вимоги п.п. 8, 9 Припису відповідача, підстав для його скасування під час судового розгляду справи не встановлено.

Стосовно пункту 12 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267, яким ТОВ «РАНОК» приписано не допускати змішування відходів для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, колегія суддів зазначає наступне.

Вказівка щодо недопущення змішування відходів ґрунтується на тому, що під час проведення перевірки було обстежено місця видалення відходів і виявлено, що в баках для зберігання сміття змішано відходи, що є порушенням статті 17 Закону № 187/98-ВР. Зазначений факт зафіксовано в акті перевірки.

Відповідно до п. (ж) ст. 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Ранок» для належного вивезення та утилізації відходів уклало три договори:

- договір № 05/2507-11 від 25 липня 2013 року, предметом якого є виконання ТОВ «НВП «Екосфера» робіт із збирання та перевезення для подальшої утилізації або видалення відходів: відпрацьованої ртуті, хімічних матеріалів, відпрацьованих нафтопродуктів, відпрацьованих акумуляторів, фармацевтичних препаратів, упаковок та контейнерів, макулатури, ганчір'я, полімерних матеріалів, гуми, склобою, а також відходів, що містять ПХД, відходів і брухту електричних вузлів;

- договір № 39/13 від 20 червня 2013 року про надання послуг з вивезення побутових відходів;

- договір № 55 від 27 травня 2013 року про купівлю ТОВ «Стальмаркет» у ТОВ «Ранок» лому та відходів чорного металу.

Виконання зобов'язань за переліченими вище договорами підтверджується актами прийому-здачі виконаних робіт. Окрім того, з наявного у матеріалах справи висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 18.07.2013 року № 05.03.02-04/64793, об'єктом якої були ліміти на утворення та розміщення відходів виробництва вбачається, що об'єкти експертизи відповідають встановленим медичним критеріям безпеки та критеріям безпеки утилізації та розміщення. За результатами експертизи було складено протокол від 18.07.2013 року № 33, в якому зазначено про відповідність здійснених позивачем заходів щодо використання, застосування, зберігання, транспортування та утилізація відходів вимогам чинного санітарного законодавства України.

Згідно п. 1.4 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 року № 464, акт перевірки - документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Акт перевірки є документом встановленої форми і змісту, в якому посадові особи, які проводять планову/позапланову перевірку, фіксують, зокрема, виявлені факти порушень вимог природоохоронного законодавства з покликанням на норми закону. На підставі відображених у ньому відомостей до суб'єкта господарювання можуть застосовуватися відповідні заходи реагування. У зв'язку з цим акт перевірки не можна не вважати джерелом доказової інформації.

Як вбачається з акту перевірки, перевірка ТОВ «Ранок» проводилася у присутності директора суб'єкта господарювання, який на виконання вимог Припису прийняв згаданий вище наказ №19/11/13 від 19 листопада 2013 року, в якому, серед іншого, передбачив необхідність вжиття заходів щодо недопущення змішування відходів і забезпечення складання відходів в окремі ємності.

За змістом акта перевірки, факт змішування відходів було виявлено при натурному обстеженні баків для сміття. Виявивши таке порушення інспектор, який проводив перевірку не міг залишити без реагування виявлений факт, що й було відображено в акті перевірки та, відповідно, в Приписі. Заперечувати достовірність відомостей акта перевірки з мотивів відсутності інших доказів, на думку суду, є помилковим.

Колегія суддів враховує, що виявлене порушення могло мати разовий характер, але це не дає підстави для висновку про недотримання позивачем вимог статті 17 Закону № 187/98-ВР в цілому. Як встановлено вище, позивач вживає належних заходів з метою недопущення змішування відходів, що однак, не може виключати наявності певних, можливо не надто істотних, недоліків в організації таких заходів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування вимоги п. 12 Припису.

Відносно пункту 14 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 згідно якого ТОВ "РАНОК" необхідно у строк до 01.12.2013 року розробити паспортизацію та інвентаризацію відходів, колегія суддів зазначає наступне.

Скасовуючи припис в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Ранок» на договірних засадах з іншими підприємствами здійснюється утилізація, видалення та знешкодження відходів, суд приходить до висновку, що товариством знайдено оптимальні шляхи поводження з відходами. Також судом першої інстанції враховано лист Міністерства екології та природних ресурсів України до своїх територіальних підрозділів від 09.10.2011 р. № 19195/07/10-11, на підставі якого суд дійшов висновку, що здійснення паспортизації відходів не вимагається, тому вимога п.14 припису являється незаконною і підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту (ж) статті 17 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 року № 187/98-ВР (далі - Закон № 187/98-ВР) суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки.

Відповідно до статті 26 Закону № 187/98-ВР державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону.

Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1999 року № 2034 затверджено Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів.

Цей Порядок встановлює єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними (далі - підприємства).

Під інвентаризацією відходів, згідно з цим порядком, слід розуміти комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення і обстеження місць утворення відходів і об'єктів поводження з ними.

Паспортизація відходів - процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Пунктами 8, 9 Порядку передбачено, що інвентаризація відходів проводиться на загальних методологічних засадах відповідно до законодавства. Паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Паспортизація відходів передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005-96 «Класифікатор відходів» та номенклатури відходів.

Форми паспортів відходів та інструкції щодо їх ведення розробляються Мінприроди за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади і затверджуються ним за погодженням з МОЗ.

На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними зобов'язані проводити інвентаризацію та паспортизацію відходів.

Судом встановлено, що позивач веде облік відходів свідченням чого є надані ним до матеріалів справи Ліміти на утворення та розміщення відходів, перелік і кількість дозволених для розміщення відходів, довідка про питомі показники відходів, відомості про склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини, довідка про нормативно допустимі обсяги утворення відходів, довідка про наявність спеціально відведених в установленому законодавством порядку місць чи об'єктів розміщення відходів, довідка про наявність потужностей з утилізації відходів, дозвіл на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами, довідка про наявність потужностей (установок) з видалення відходів.

Разом з тим у позивача немає паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів. Зазначену обставину позивач не заперечував під час розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги п. 14 Припису є правомірними, підстави для його скасування у суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність спірного рішення в оскаржуваній частині, які є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що, у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині пунктів 3, 4, 8, 9, 14 припису Державної екологічної інспекції у Харківський області від 01.11.2013 року № 06-22-267, прийнятого щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок".

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищенаведеним вимогам законодавства, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, як вже було зазначено, щодо частини позовних вимог судом першої інстанції взагалі не надано правової оцінки та не прийнято рішення.

Згідно ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст. 202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Державної екологічної інспекції у Харківській області, заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2016р. по справі № 820/10483/14 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок" відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови виготовлений 12.12.2016 р.