Постанова № 63368858, 07.12.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 р. Справа № 816/937/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

за участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2016р. по справі № 816/937/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика"

до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Полтавська птахофабрика", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 №0002012201.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що висновок акту перевірки про порушення ПАТ "Полтавська птахофабрика" вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, статті 209 Податкового кодексу України ґрунтується на безпідставних твердженнях відповідача щодо порушення порядку формування та декларування оптово-відпускних цін на яйця курячі, безпосереднім виробництвом яких займається підприємство. Так само безпідставними позивач вважає твердження відповідача щодо безтоварності господарських операцій з реалізації яєць курячих на користь ТОВ "ВТІІ", оскільки сам лише факт незнаходження контрагента за юридичною адресою, як і порушення з його боку норм податкового законодавства не може слугувати підставою для притягнення добросовісного платника податків до відповідальності.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2016 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика" до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Позивач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, ПАТ "Полтавська птахофабрика" (код ЄДРПОУ 00845743), згідно з пунктом 1.2 Статуту зареєстрованого 24.10.2011, створене як акціонерне товариство шляхом реорганізації орендного підприємства "Полтавська птахофабрика" у відповідності з рішенням засновників 23.12.1994 і є його правонаступником по всім правам та обов'язкам.

Відповідно до свідоцтва №200047203 /а.с. 163 т. 1/ ПАТ "Полтавська птахофабрика" має статус сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 23.05.2012.

У період із 01.08.2013 по 29.08.2013 Полтавською ОДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка ПАТ "Полтавська птахофабрика" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01.01.2012 по 30.06.2013, за результатами якої 19.09.2013 складено акт №1074/22/00845743.

Згідно з висновками зазначеного акту під час перевірки встановлено порушення платником податків, крім іншого, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.4 статті 198, пункту 209.6 статті 209, пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 13 600 975,00 грн. /а.с. 10-27 т. 1/.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013 №0001412202, яким ПАТ "Полтавська птахофабрика" донараховано податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 13 600 975,00 грн за основним платежем та 3400243,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

ГУ Міндоходів у Полтавській області за наслідками розгляду скарги ПАТ "Полтавська птахофабрика" рішенням від 23.12.2013 №1857/10/16-31-10-04-06 скасувало податкове повідомлення-рішення Полтавської ОДПІ від 07.10.2013 №0001412202 в частині нарахування податкового зобов'язання у сумі 11 141 601,70 грн, у тому числі 8 913 281,36 грн основного платежу та 2 228 320,34 грн штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу платника без задоволення /а.с. 29-36 т. 1/.

Полтавською ОДПІ на підставі акта перевірки №1074/22/00845743 від 19.09.2013 та рішення ГУ Міндоходів у Полтавській області від 23.12.2013 №1857/10/16-31-10-04-06 прийнято податкове повідомлення-рішення №0002012201 від 26.12.2013, яким ПАТ "Полтавська птахофабрика" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 5 859 617,05 грн, у тому числі 4 687 693,64 грн за основним платежем та 1 171 923,41 грн за штрафними (фінансовими) санкціями /а.с. 9 т. 1/.

Підставою для нарахування суми податкового зобов'язання з ПДВ за спірним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок перевірки про заниження бази оподаткування ПДВ при реалізації яєць курячих за ціною нижчою від рівня звичайних цін, внаслідок чого підприємству донараховано 3 916 621,56 грн. В якості іншої обставини перевіркою зафіксовано факти безтоварності операцій позивача з реалізації яєць курячих ТОВ "ВТІІ", внаслідок чого зі спеціальної (сільськогосподарської) декларації з ПДВ перенесено до загальної (бюджетної) декларації 771 072,08 грн ПДВ.

Рішенням Міндоходів і зборів України від 24.01.2014 №1322/6/99-99-10-01-15 скаргу платника залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення Полтавської ОДПІ від 07.10.2013 №0001412202 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, без змін (а.с. 37-40 т. 1).

Не погодившись із висновками податкового органу, позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення Полтавської ОДПІ №0002012201 від 26.12.2013 до суду, заявивши у позові вимогу про визнання його протиправним та скасування.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 №0002012201.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2014 залишено без змін постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2014.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.06.2016 замінено відповідача Полтавську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області її правонаступником Полтавською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2014; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд судом касаційної інстанції в ухвалі від 09.06.2016 вказано, що з огляду на обставини даної справи судам слід було ретельно перевірити наявність у позивача ділової мети, спрямованої на досягнення економічного ефекту, при виконанні розглядуваних операцій з продажу продукції за нерентабельними цінами, відокремивши фактичну результативність цих операцій від запланованих очікувань платника. Для цього судам необхідно було встановити, чи були зазначені операції (за умови досягнення поставлених завдань) спрямовані на одержання прибутку; чи досягнуто платником заплановану мету господарських операцій та у разі її недосягнення встановити, які фактори перешкодили цьому; чи були у платника обєктивні економічні підстави, не повязані з отриманням податкових переваг, для виконання цих операцій з точки зору господарської розумності, відповідності дій субєкта господарювання звичаям ділового обороту; чи визначено платником ринкові ризики, супутні цим операціям; чи відповідала ціна продажу, застосована платником, обєктивним ринковим факторам ціноутворення, встановивши причини зниження такої ціни. Вирішуючи питання про правомірність відображення позивачем у спеціальній (сільськогосподарській) декларації суми податкових зобовязань з податку на додану вартість у розмірі 771 072,08 грн., сформованої при реалізації яєць курячих ТОВ «ВТІІ», суди не врахували, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тобто, правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство повязує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення операцій з реалізації товарів (робіт, послуг).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача відсутнє прагнення до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, оскільки розмір доходу від господарських операцій незначний у порівнянні з розміром очікуваної податкової вигоди, а тому господарські операції не були спрямовані на отримання істотного прибутку. Також суд першої інстанції вказав, що первинну документацію, надану позивачем на підтвердження реальності та товарності здійснення між ним і ТОВ "ВТІІ" господарських операцій за договорами поставки, не можна вважати достатньою у розумінні податкового законодавства, оскільки зазначені документи не посвідчують товарність такої операції, а отже є формально складеними.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України, в редакції згідно із Законом від 04.07.2013 чинної на час періоду діяльності позивача, який перевірявся (далі ПК України), звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Згідно з п. 39.2 ст. 39 ПК України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни:

а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

б) ціни перепродажу;

в) "витрати плюс";

г) розподілення прибутку;

ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Відповідно до п. 39.10 ст. 39 ПК України, у разі якщо ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання. Це положення не поширюється на встановлення мінімальної ціни продажу або індикативної ціни. У цьому разі звичайною є ринкова ціна, але не нижче встановленої мінімальної ціни продажу або індикативної ціни.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення:

1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;

2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;

3) розширення сфери застосування вільних цін;

4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;

5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін;

6) необхідних економічних гарантій для виробників;

7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:

1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання:

фіксованих цін;

граничних цін;

граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

граничних нормативів рентабельності;

розміру постачальницької винагороди;

розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);

2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" обласним державним адміністраціям надано повноваження регулювати (встановлювати), зокрема, оптово-відпускні ціни на борошно пшеничне вищого, першого і другого сорту, борошно житнє обдирне, яловичину, свинину, м'ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, яйця курячі, цукор, олію соняшникову шляхом декларування їх зміни.

Декларування оптово-відпускних цін на яйця курячі здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №1222 "Про затвердження Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари", в силу пункту 2 якого декларуванню підлягають зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари, зазначені у пункті 1 цього Порядку (в тому числі і яйця курячі), у разі, коли такі ціни збільшуються протягом місяця більш як на 1 відсоток.

Таким чином, напрями державної цінової політики, висвітлені у ст. 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення", відображають принципи державного регулювання цін, про які йде мова у п.39.10 ст. 39 ПК України. Звідси випливає, що запроваджена статтею 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" процедура декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни спрямована на забезпечення втілення принципу соціальних гарантій населенню в разі зростання цін.

Отже, застосування порядку визначення звичайної ціни, передбаченого нормою п. 39.10 ст. 39 ПК України, відносно до обставин даної справи можливе було б лише в разі завищення ціни реалізації яєць курячих позивачем.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на правила підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 2013 року), пункту 39.10 статті 39 ПК України, відповідно до яких у разі якщо ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання, є безпідставними. Адже, це положення не поширюється на встановлення мінімальної ціни продажу або індикативної ціни. У цьому разі звичайною є ринкова ціна, але не нижче встановленої мінімальної ціни продажу або індикативної ціни.

Згідно з пунктом 39.11 статті 39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

В свою чергу, пунктом 39.14 статті 39 ПК України визначено, що обовязок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

В якості іншого джерела інформації про середні ціни на яйця курячі, що склались на ринку протягом перевіряємого періоду, Полтавська ОДПІ посилалася на дані офіційного щомісячного статистичного бюлетеня Головного управління статистики у Полтавській області за 2012 рік (а.с. 25-31).

Разом з тим, у вказаному джерелі вказані середні споживчі ціни, що склалися на ринках (роздрібні ціни), тоді як позивач, як виробник, здійснював відпуск яєць курячих різних сортів за оптовими цінами, які й були взяті при складенні зведених даних видаткових накладних на реалізацію яєць курячих в розрізі сортів (а.с. 3-24 т. 2).

При цьому, позивачем було надано рекомендації Антимонопольного комітету України (т.1 а. 42-43), з яких вбачається:

- №36-рк від 12.09.2012 р.: середня оптово-відпускна ціна на яйця курячі по Україні станом на 01.08.2012 р. становила 4,38 грн./дес., станом на 07.09.2012 р. 5,34 грн/ дес.

- №18-рк від 16.04.2013 р.: середня оптово-відпускна ціна на яйця курячі по Україні станом на 02 січня 2013 р. становила 6,88 грн./дес., на 1.03.2013 р. 7,18 грн./дес.

Крім того, відповідно до п.п.209.1, 209.2 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, позивач не сплачує в бюджет податок на додану вартість, нарахований на вартість власно виготовлених сільськогосподарських товарів, а тому колегія суддів приходить до висновку, що відсутність мети позивача мінімізації податкових платежів при планування господарської діяльності, а зменшення ціни відбувалося під впливом зменшення ціни на ринку ідентичних товарів, під впливом попиту, насиченості ринку ідентичними товарами, зменшення собівартості, інших економічних чинників ціноутворення.

При цьому, відповідно до наданих позивачем бухгалтерських документів /а.с. 10-17 т. 3/ зазначені господарські операції не були збитковими, та принесли позивачу прибуток в сумі 1516716 грн. з рентабельністю 52 %.

Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку про відсутність підстав для нарахування відповідачем податкового зобовязання у розмірі 3 916 621,56 грн.

Щодо висновку перевірки про завищення ПАТ "Полтавська птахофабрика" податкового зобовязання по декларації з ПДВ (скорочена) по реалізації яєць столових ТОВ "ВТІІ" на суму ПДВ 771 072,08 грн., у т.ч. липень 2012 року 20 250 грн., серпень 2012 року 75 576 грн., вересень 2012 року 153 351 грн., листопад 2012 року 47416,67 грн., грудень 2012 року 129 475,07 грн., січень 2013 року 16 666,67 грн., лютий 2013 року 11 500,00 грн., березень 2013 року 50 833,33 грн., квітень 2013 року 64 336,67 грн., травень 2013 року 80 000,00 грн., червень 2013 року 121 666,67 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено матеріалами справи, 19.07.2012 між ПАТ "Полтавська птахофабрика" (постачальник) та ТОВ "ВТІІ" (покупець) було укладено договір поставки №430712, у відповідності до умов якого постачальник зобовязується передати у власність покупцю, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар яйце столове. Кількість кожної партії товару визначається відповідно до заявки покупця та видаткової накладної, які є невідємною частиною цього договору. Ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються сторонами у відповідності з видатковими накладними на даний товар. Поставка кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця при умові, що покупець здійснив попередню оплату замовленого товару, але в будь-якому разі не більше ніж на суму попередньої оплати (а.с. 46-47 т. 1).

10.01.2013 між ПАТ "Полтавська птахофабрика" (постачальник) та ТОВ "ВТІІ" (покупець) було укладено ідентичний попередньому договір поставки №50113 щодо придбання яйця курячого (а.с. 70-71 т. 1).

На виконання зазначених договорів позивач здійснив реалізацію ТОВ "ВТІІ" яєць курячих з липня 2012 року по червень 2013 року на загальну суму 771 072,08 грн.

В ході проведення перевірки на запит Полтавської ОДПІ позивач надав первинну документацію щодо реалізації яєць курячих ТОВ "ВТІІ", а саме: податкові накладні, видаткові накладні, договори та платіжні доручення, зауважень щодо правильності оформлення яких перевіркою не зафіксовано (а.с. 46-107 т. 1).

Разом з цим в акті перевірки міститься застереження щодо відсутності товарно-транспортних накладних, путівних листів, які б підтверджували відвантаження даного товару.

Як свідчить зміст пункту 4.6 договорів поставок, про які зазначалося вище, поставка товару здійснюється на умовах EXW (склад постачальника: с. Стасі Диканського району Полтавської області, Україна) відповідно до умов ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року.

Відповідно до умов Ex Works (Франко завод) термін Франко завод означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, якщо не обумовлено інше, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення.

В наданих суду поясненнях представник позивача пояснив, що продукція відвантажується покупцям на складі ПАТ "Полтавська птахофабрика" і на транспорт покупців. Вивіз товару з території ПАТ "Полтавська птахофабрика" у спірний період контролювався охоронними фірмами ПП "Легіон-Сек'юріті", ПП "Рапід" та ПП "Рубіж-Україна" на підставі договорів від 01.10.2011 № 6, від 01.03.2012 № 38 та від 01.07.2013 № 01/07-4 відповідно /а.с. 146-155 т. 1/. Охоронці ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які здійснювали пропуск товару відвантаженого ТОВ "ВТІІ" у спірний період та підписи яких проставлені у видаткових накладних, на даний час охорону об'єктів позивача не здійснюють та перебувають поза межами м. Полтави, у зв'язку із чим немає можливості отримати їх письмові пояснення. Облік в'їзду-виїзду транспортних засобів покупців на територію підприємства ПАТ "Полтавська птахофабрика" не здійснює /а.с. 72 т. 3/. Оскільки птахофабрика участі у перевезеннях не приймає, то й будь-яких товарно-транспортних документів не видає своїм клієнтам.

Зазначив, що у процесі здійснення вказаних господарських операцій приймали участь начальник відділу збуту ОСОБА_5, яка 21.07.2016 звільнена за власним бажанням, та обліковець яйцескладу відділку № 3 ОСОБА_6.

Із письмових пояснень ОСОБА_6 від 13.09.2016 /а.с. 56-57 т. 3/ вбачається, що нею здійснюється відпуск товару з яйцескладу відділку № 3 та підписуються видаткові накладні після його відвантаження. У своїх поясненнях стверджує, що відпуск товару здійснювався нею і на користь ТОВ "ВТІІ", проте детально описати осіб, які отримували товар, та їхній автомобіль не змогла, оскільки кожного дня відбувається велика кількість таких відгрузок.

Оцінюючи встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не встановлено конкретного переліку документів, складенням яких мають оформлюватися господарські операції для їх відображення у податковому обліку платника.

При цьому, подані позивачем первинні документи у сукупності містять необхідні для оподаткування відомості про розглядувані операції (договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, виписки банку, акт звірки взаєморозрахунків).

Відпуск товару зі складу позивача відбувається під контролем служби охорони. До обовязків охорони входило охорона майна позивача, забезпечення пропускного режиму, попередження несанкціонованого переміщення матеріальних цінностей позивача, що підтверджується наданими договорами. На видаткових накладних проставлено відбиток штемпеля охорони з надписом «відгружено у присутності співробітника служби охорони та безпеки», вказано дату відвантаження, прізвище та підпис охоронця.

Також підтвердженням реальності поставки товару є акти звірки взаєморозрахунків, підписані позивачем та ТОВ «ВТІІ» за 2012 р. січень - липень 2013 р. та лист ТОВ «ВТІІ» вх. №340 від 08.08.2013 р. ТОВ «ВТІІ» надано підтвердження факту отримання товару від позивача (підписані акти перевірки, лист вх. №340 від 08.08.2013 р.)

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність у контрагента трудових ресурсів та матеріально-технічної бази, оскільки чинне податкове законодавство не пов'язує право платника податку на формування витрат з наявністю персоналу та основних фондів у постачальника. Більш того, цивільне законодавства передбачає послуги з надання персоналу та з оренди основних засобів.

Щодо посилань відповідача на відображення в скороченій податковій декларації податку на додану вартість операції щодо поставки сільськогосподарських товарів/послуг, що стосуються спеціального режиму, колегія суддів зазначає наступне.

Сільськогосподарськими, відповідно до пункту 209.7 статті 209 ПК України, вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку їх виробником.

Згідно з підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також: постачання товарів за рішенням суду.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що продаж (реалізація) товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Згідно пункту 2 розділу VІ «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 року за № 1490/20228 визначено, що у рядку 1 податкової декларації (скороченої) зазначаються виключно операції з постачання сільськогосподарським підприємством вироблених (наданих) сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах.

Отже, у податковій декларації (скороченій) відображаються лише операції, пов'язані із реалізацією сільськогосподарської продукції, інші операції у податковій декларації за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку д та оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач суми ПДВ по отриманій передплаті від ТОВ «ВТІІ» відобразив у податковій декларації (скороченій) за датою зарахування коштів від покупця на його банківський рахунок.

Таким чином, враховуючи те, що відповідно до договорів поставки №430712 та №50113 визначено сільськогосподарську продукцію власного виробництва, то позивач правомірно відніс до податкових зобов'язань суми за такими контрактами за правилом першої події у скороченій декларації, на підставі п. 187.1 ст. 187 ПК України. При цьому, право визначення податкових зобов'язань та віднесення їх до скороченої декларації не ставиться діючим законодавством в залежність від факту поставки такого товару.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що реалізацію позивачем на користь ТОВ «ВТІІ» яєць курячих здійснено у відповідності з нормами чинного законодавства України. Факт вчинення господарської операції засвідчено належними документами і відображено в матеріалах бухгалтерського та податкового обліку позивача в обсязі, достатньому для встановлення реальності здійснення таких операцій з метою настання економічних наслідків.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність донарахування Полтавською ОДПІ суми грошового зобовязання з ПДВ в розмірі 771 072,08 грн. і, відповідно, про протиправність податкового повідомлення-рішення від 26.12.2013 №0002012201.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на встановлені обставини та викладені висновки, колегія суддів вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції ухваленою з порушенням вищеназваної правової норми, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2016р. по справі № 816/937/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика" до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 26.12.2013 №0002012201.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повний текст постанови виготовлений 12.12.2016 р.