Постанова № 63368245, 07.12.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Молочна І. С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року справа №265/2085/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Чебанова О.О., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участі представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі № 265/2085/16-а (головуючий І інстанції Молочна І. С.) за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, треті особи: Орган опіки та піклування Лівобережної (Орджонікідзевської) районної адміністрації Маріупольської міської ради, ОСОБА_4 про визнання дій протиправиними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області, третя особа: Орган опіки та піклування Лівобережної (Орджонікідзевської), районної адміністрації Маріупольської міської ради, ОСОБА_4, який було уточнено і просила:

Визнати протиправними дії ДМС Орджонікідзевського районного відділу у м. Маріуполі в особі Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати ДМС Орджонікідзевського районного відділу у м. Маріуполі в особі Головного управління Державної міграційної служби України внести дані про реєстрацію ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в реєстраційну картку обліку в квартирі, яка розташована за адресою: м. Маріуполь, вул. Київська, б. 86, кв. 59; вирішити питання про стягнення судових витрат, пов'язаних з розглядом адміністративної справи.

В обґрунтування позову зазначила, що є рішення суду, яким її вселили в квартиру, але відповідач вчинив протиправні дії, які полягають у безпідставному зняттю її та її малолітнього сина з реєстрації місця проживання.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначила, що відповідно до судового рішення Апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2013 року за нею визнано право користування спірною квартирою. Вказує на те, що зміна власника квартири не позбавляє її права користування жилим приміщенням. Судове рішення, за яким вона має право користуватися спірним житлом, було прийнято вже після договору дарування, у відповідності з яким було замінено власника вказаної квартири. Вважає недослідженими докази стосовно зняття з реєстрації малолітнього сина ОСОБА_6. Апелянт також зазначає, що, суд першої інстанції невірно зробив висновки відносно рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2015 року. Просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

07 грудня 2016 року на адресу Донецького апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що судом першої інстанції було ретельно вивчені обставини справи та винесено справедливе рішення, яке базується на всебічному вивченні доказів, їх інтерпретації та правильному застосуванні закону. Вважає, що всі умови для законного зняття з реєстраційного обліку позивача були виконані. На думку апелянта, через зміну власника житла у позивача зникло право користування квартирою. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Позивач до суду апеляційної інстанції надіслала заяву, в якій підтримує апеляційну скаргу у повному обсязі, просить її задовольнити та провести судове засідання без її участі.

Треті особи у судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України їх неявка не є перешкодою для розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, надав пояснення аналогічні тим, які викладенні в запереченні на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_3 вселилась в квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрована в ній з 04 листопада 2008 року в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 сином власника квартири ОСОБА_8

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 жовтня 2013 року шлюб між позивачем та ОСОБА_7 сином власника квартири розірвано.

Згідно з договором дарування від 07 червня 2014 року, ОСОБА_8, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, подарувала ОСОБА_4

26.02.2016 року ОСОБА_4 звернулась до відповідача із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 163).

26.02.2016 року Орджонікідзевським районним відділом у м. Маріуполі Головного управляння Державної міграційної служби знято з реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 86, кв. 59 ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 34-35).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що через зміну власника житла за договором дарування у позивача відсутнє право щодо користування зазначеною квартирою. Дії суб'єкта владних повноважень щодо здійснення зняття з реєстрації місця проживання носять фактично декларативний характер. Тобто, органи ДМС встановлюють відповідність подачі заявником документів, які визначені законом та порядком для вчинення необхідних дій. При цьому органи ДМС не вправі відмовити у знятті з реєстрації місця проживання у разі подачі уповноваженою на те особою повного пакету, що необхідний для вчинення вказаних дій. Суд першої інстанції також вказав, що наявність виконавчого документа про вселення позивача до вказаної квартири прямо не пов'язано з реєстрацією місця проживання останньої в ній, а тому зазначене не може свідчити про протиправність оскаржуваних дій відповідача.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції безпідставним та таким, що не грунтується на законі.

Частина 3 ст. 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За приписам ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 64 ЖК члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. За частиною 2 наведеної норми матеріального закону до членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

За унормуванням до ст. 65 ЖК особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімї наймача, набувають рівного з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною четвертою ст. 156 ЖК передбачено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2013 року у справі № 265/3598/13-ц позивачу було надано право на користування оскаржуваним спірним житлом (а.с. 6-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 255 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Аналізуючи вказане, суд вважає, що зняття позивача з реєстрації без її відома та без відповідної заяви могло статися лише в тому випадку коли вона втратила право на користування жилим приміщенням. Таким чином, відповідач у справі діяв з порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відносини, пов'язані із свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі Закон № 1382-IV).

На час звернення позивача до суду із зазначеним адміністративним позовом почала діяти нова редакція Закону № 1382-IV.

Законом України від 10.12.2015 року № 888-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг" у ст. 3 було визначено, що "орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради".

Окрім того, статтю 3 Закону № 1382-IV було доповнено абзацом 11 наступного змісту «реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Вищевказані зміну до Закону № 1382-IV почали діяти з 05.04.2016 року.

На виконання вимог Закону № 1382-IV 2 березня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» (далі - постанова № 207).

При цьому Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справи України 22 листопада 2012 року № 1077 та зареєстрований в Мінінстерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421 (далі Порядок № 1077) є чинним.

Більш того, п. 13-15 постанови № 207 делегують певні повноваження щодо реєстрації/ зняття з реєстрації місця проживання особи саме Порядку № 1077, тому питання відновлення порушених прав позивача є обов'язком відповідача у справі.

Частина 1 ст. 90 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають допомогу за договором, несуть сторони.

Приписами ч. 1 ст. 94 КАС визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тобто, на користь позивача у справі підлягає компенсація витрат на сплату судового збору 551, 20 грн. + 606, 40 грн. = 1157, 60 грн. (а.с. 1, 206).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому є підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями: 9, 11, 160, 167, 184, 195, 196, 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі № 265/2085/16-а задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі № 265/2085/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області внести дані про реєстрацію ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, в реєстраційну картку обліку квартири АДРЕСА_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1157 (одна тисяча сто пятдесят сім) гривень 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 12 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

ОСОБА_9