Ухвала суду № 63365496, 13.12.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Кулянди М. І.

суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.

секретар: Чубрей І.І.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення в житловий будинок, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2016 року,

встановила:

В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

Зазначала, що 10 жовтня 2002 року, вона із відповідачем ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований у виконкомі Карапчівської сільської ради, Вижницького району Чернівецької області, актовий запис №22. В шлюбі в них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 . та ОСОБА_5.

В зв'язку з тим, що відповідач зловживав спиртними напоями, в липні 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідач чинив перешкоди їй в користуванні житловим будинком, а саме, влаштовував скандали та бійки, вигнав їй із будинку, в результаті чого вона разом з молодшою донькою вимушена була винаймати квартиру по АДРЕСА_1.

Разом з донькою неодноразово намагались повернутися проживати в житловий будинок, однак, відповідач не допускає їх до будинку, змінивши в ньому замки.

Зазначала, що відповідач звернувся до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, однак, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року в задоволенні його позову було відмовлено і встановлено, що вона не з власної волі залишила місце свого постійного

№ 22ц/794/1450/16 р. Головуючий у 1 інстанції Кибич І.А.

Категорія 43 Доповідач Кулянда М.І.

проживання. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 квітня 2016 року вказане рішення суду залишено без змін.

Після рішення суду, знову намагалась вселитися в житловий будинок, однак, відповідач додатково встановив замок на вхідних дверях в будинок та вселив проживати свою матір ОСОБА_6.

Просила суд, вселити її в житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2, який належить на праві власності ОСОБА_2 та стягнути судові витрати по справі.

Заочним рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2016 року позов задоволено.

Вселено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2.

Вирішено питання про судові витрати.

На вказане рішення суду апелянт подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2016 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно є правильним і грунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про вселення в житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_2 грунтується на вимогах закону, оскільки позивачка, після розірвання шлюбу, відповідно до положень ст. 156 ЖК України, має право користуватися спірним житловим будинком, так як вона вселилась туди за згодою власника ОСОБА_2, з яким перебувала в зареєстрованому шлюбі, проживала в житловому будинку на правах члена сім'ї ОСОБА_2, зареєстрована в спірному житловому будинку, іншого житла для свого проживання та проживання малолітньої доньки немає.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним і грунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ст. 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2014 року розірвано. Від спільного проживання в них народилось двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2.

З копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що вона з 05 червня 2007 року зареєстрована по АДРЕСА_2.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 вселилась в спірний житловий будинок з дозволу ОСОБА_2, як його дружина та член сім'ї. Після розірвання шлюбу продовжувала проживати в зазначеному житловому будинку, однак через конфліктні ситуації, з боку чоловіка ОСОБА_2, позивачка вимушена була виїхати із спірного житлового будинку та орендувати інше житло, що підтвердили свідки, які буди допитані в суді першої та апеляційної інстанції, вказані обставини встановлені судовим рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено, ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року вказане рішення суду залишено без змін. Після ухвалення рішення ОСОБА_1 неодноразово намагалась вселитись в спірний будинок, однак, з боку її колишнього чоловіка чинилися перешкоди, а саме, ним змінено замки у вхідних дверях будинку та поставлено додаткові замки.

З акту обстеження, виданого Вашківецькою міською радою, Вижницького району Чернівецької області № 586 від 22 червня 2016 року вбачається, що комісією міської ради обстежено житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_2 і було встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не мала можливості вселитися в спірний житловий будинок, оскільки вхідні двері житлового будинку та хвіртка були зачинені на замок.

З довідки Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області №644 від 10 листопада 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 в присутності депутата міської ради Марянчук Н.В. та інспектора поліції Костюка О.І. відмовився, щоб ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою вселялися в спірний будинок.

Отже, задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги позивачки про вселення в спірний будинок грунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, оскільки вона, як колишній член сім'ї власника, має право користуватися будинком нарівні з власником.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Доводи апелянта про те, що з боку відповідача не чинилися перешкоди в користуванні спірним житловим будинком спростовуються: довідкою Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області №644 від 10 листопада 2016 року; актом обстеження, виданого Вашківецькою міською радою Вижницького району Чернівецької області № 586 від 22 червня 2016 року з яких вбачається, що позивачка ОСОБА_1 не мала можливості вселитися в спірний житловий будинок, оскільки вхідні двері житлового будинку та хвіртка були зачинені на замок.

За клопотанням апелянта, в суді апеляційної інстанції, були допитані в якості свідків його батьки, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а також сестра апелянта ОСОБА_13, які підтвердили той факт, що позивачка неодноразово приходила з малолітньою донькою, щоб вселитися в житловий будинок, однак апелянт не впускав їх в будинок. Вказані свідки підтвердили ту обставину, що апелянтом змінено замки у вхідних дверях будинку та встановлено додатковий замок. Крім того, ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 не з власної волі залишила місце свого постійного проживання в АДРЕСА_2, а через конфліктні ситуації з колишнім чоловіком ОСОБА_2 Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року вказане рішення суду залишено без змін.

Отже, наведене свідчить про те, що апелянтом чиняться перешкоди позивачу у користуванні житловим будинком.

Твердження апелянта про те, що позивач не надала доказів того, що відповідач змінив замки та встановив додаткові, спростовуються поясненнями апелянта в суді апеляційної інстанції та його батьків, які підтвердили ту обставину, що після того, як позивачка покинула житловий будинок вони змінили замки у вхідних дверях житлового будинку та іншими вищенаведеними доказами.

Доводи апелянта про те, що ним пропонувалися позивачу ключі від житлового будинку і вона відмовилась не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки є припущенням.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

З оригіналом згідно